Саме такою можливістю скористалася військовослужбовиця 152-ї окремої єгерської бригади з позивним «Ніка». Про свій військовий шлях та повернення до війська вона розповіла кореспонденту АрміяInform. Бажання…
Солдат Руслан з позивним «Едельвейс» служить в одному з підрозділів 43 окремої механізованої бригади.
Фотокореспондентка АрміяInform познайомилася з військовим на позиціях у Харківській області.
— Усміхнений, доброзичливий, одразу запропонував чай, каву, сніданок, «екскурсію» позицією, а на обід пообіцяв борщ, який збирався готувати його побратим «Хотабич».
— «Едельвейс» із гордістю показував, як організували КСП. Із сумом казав, що дуже багато копати. Бо головна робота піхоти — це закріплюватись, облаштовувати позиції, рити бліндажі та окопи,— розповідає Наталія.
«Едельвейс» із 2014 року постійно займався волонтерством, а коли почалось широкомасштабне вторгнення, став до лав Сил оборони.
— Мені соромно було перед друзями, чимало з них поховав за ці 10 років війни… Я з Києва, мене не хотіли тут брати у військо, тому я поїхав у Дніпро. 13 лютого 2023 року сам взяв повістку біля драмтеатру, оформив довідку тимчасово переміщеної особи — все зробив, щоб мене тільки взяли. Спочатку був інструктором із роботи з кулеметами, потім перевели в розвідку, а звідти — санінструктором медичного пункту.
«Едельвейс» показав свій бліндаж: глибокий, але вузький; на два місця — під спальники та лежанку. Підлога — з палет, окопна свічка, лампочка на акумуляторах, куточок, де розміщене БК та особисті речі, зброя. А ще — упаковка печива для мишей, які зграями приходять до військових у бліндажі: грітись та гризти.
— Як це — жити постійно в землі з мишами? Та ми з ними вже здружилися. Не вони до нас, а ми до них в гості прийшли, — сміючись пояснює воїн.
Особлива гордість військових — польова баня. Топили її дровами.
Деревини, кажуть армійці, на позиції вистачало: посічені та повалені дерева посадки, де розташовувався підрозділ, були скрізь.
Як минає день на позиції? Військовий відповідає так:
— О шостій підйом, потім кава, робота. Майже цілий день окопуємося, а вночі чергування. Крім того, щодо медицини є робота, якщо треба — зв’язок тягнемо, розвозимо їжу по позиціях, готуємо. Нема такого, що ти, знаходячись тут, маєш одну посаду та тільки нею займаєшся. Звичайний солдат у війську робить все, що треба — та за наказом командира (сміється. — Ред.).
Вдома на Руслана чекають дружина та 9-річна донька.
— Хочу, щоб чимвидше закінчилась війна, — каже воїн. — А всім українцям хочу побажати, щоби всі дочекалися своїх чоловіків, батьків, щоб вони повернулися з Перемогою, живі та здорові. І, як завжди, кожного літа їздити до нашого Криму та на «Донбас Арену», луганську «Зорьку». Я знаю, що ми повернемо свої землі, все буде добре, ми для цього тут працюємо.
