ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #ВТРАТИ ВОРОГА #LIFESTORY #ГУР ПЕРЕХОПЛЕННЯ

Найстрашніше було чути крики побратимів, коли їх били: бойова медикиня Галина Федишин про пекло російського полону

Life story Новини
Прочитаєте за: 6 хв. 13 Жовтня 2024, 6:43

Ми продовжуємо розповідати історію Галини Федишин та Миколи Гриценяка - українських морпіхів, які пережили бої за Маріуполь, пройшли російський полон, а два тижні тому побралися! Крім того, Галина стала амбасадоркою України за кордоном, розповідаючи світові про війну з росією і полон.

Оленівка

Після виходу з «Азовсталі» українських морпіхів було доправлено до сумнозвісної Оленівки. Тут Галина пробула понад чотири місяці, Микола — півтора. Решту часу майже до самого обміну він знаходився в медичному закладі в Донецьку…

— Нас розмістили в будівлі колишнього ДІЗО. Тут не було можливості отримати меддопомогу, не було медикаментів і засобів гігієни — лише те, що ми взяли з собою з «Азовсталі». Годували кашами та супами, де в якості м’яса можна було знайти лише хробаків… Вода — питна і технічна, була приносна, — згадує медикиня.

Дівчина розповідає, що після гігієнічних процедур вода до останньої краплі зливалася у ведро для того, щоб в майбутньому бути використаною для підтримання чистоти в камері: миття підлоги і того, що з натяжкою можна було назвати унітазом. Через забиті труби продукти життєдіяльності часто витікали з каналізації — в місцях утримання українських військовополонених і коридорах столи смердючі калюжі…

Чи не єдиною можливістю помитися повністю, хоч і холодною водою, було залучення до польових робіт, адже баня в кращому випадку була раз на десять днів.

Микола ж з побратимами жив в бараку, розрахованому на 150 людей. Проте, утримувалося тут близько семисот українських військовослужбовців.

— На перших порах не вистачало навіть ліжок — спали ми просто на підлозі, — згадує чоловік.

— Але, знаєш, там було значно легше морально, ніж в росії. Ми були в Україні… Кілька разів до нас пробивалося українське радіо — раз на мить ми почули гімн, потім — пісні українських виконавців.

Після знущань російських нелюдів Микола потрапив до лікарні з переломами ребер та внутрішньою кровотечею

Влітку Галина дізналася, що росіяни вивезли її нареченого до ДІЗО Донецька. З того, що було відомо від тих, хто пройшов допити там, було зрозуміло, що можна було не очікувати хороших новин… На жаль, побоювання дівчини справдилися — після знущань російських нелюдів чоловік потрапив до лікарні з переломами ребер та внутрішньою кровотечею.

— Допити вели ФСБ-шники — вони примушували підписати мене «зізнання» про те, що я розстріляв кілька цивільних автівок. Всю «чорну роботу» — побиття і катування, було вже за нашими колишніми співвітчизниками… росіяни в Донецьку руки «не бруднили», — розповідає Микола.

Чоловіка після тих тортур діставили в Оленівку, де побратим-медик діагностував, що його тиск впав до критичної межі. Він вмовив росіян доправити Миколу до лікарні, де його терміново прооперували. Ще десять днів він провів в реанімації, потім кілька місяців — в стаціонарі лікарні. Потім його повернули в Оленівське ДІЗО.

— В день обміну нас викликали за прізвищами і наказали взяти з собою речі. Ми думали, це черговий етап — десь до Сибіру, тому намагалися взяти все, що мали, — згадує чоловік.

Перед тим, як за російськими бранцями приїхали вантажні автівки, їм зв’язали руки і перемотали скотчем очі. А далі були кілька годин дороги — до аеропорту, скоріш за все в Таганрозі, потім — переліт літаком.

— Навіть в останні години полону росіяни не втрачали шансу принизити або побити нас, — розповідає Микола, — хлопці на другому поверсі хотіли в туалет, а їх не пускали. Тому це все лілося на нас…

Коли ж Галина дізналася, що наречений потрапив в черговий обмін військовополоненими, відчула неабияке полегшення.

— Напередодні дівчат з «Азову», які працювали на пекарні, забрали по етапу, тому я пішла на дві зміни туди. Я просто приходжу до пекарні, а там хлопці з бараків. Від них дізналася, що Микола вже на волі. А я знала, що рано чи пізно обов’язково вийду звідти — вважала, що в жінок шансів більше опинитися на свободі…

російська буцегарня

Восени Галину перевели в одну з буцегарень на росії. Умови утримання з кожним місяцем ставали все гірше — від більш-менш сносного харчування дійшли до запрілого хлібу, через який багато хто позривав шлунки, а потім не могли нормально харчуватися кілька тижнів.

— Крім того, ми не мали найпростішого — через відсутність засобів жіночої гігієни користувалися ганчірками. Постійно свербіла голова і лущилася шкіра через нестачу вітамінів і можливості просто нормально помитися, — розповідає дівчина.

Через постійне недоїдання у вересні 2023 року у Галини було зафіксовано критичну втрату ваги.

— Мене тоді посадили на додатковий пайок — давали додаткову порцію каші, яка просто в горло не лізла, і стояли наді мною, поки я її не запихувала в себе… Тобто ти навіть вибору на мав — їсти це тобі, чи не їсти, — згадує дівчина.

До того ж тривали постійні допити — московити силою, через побиття та моральний тиск і сексуальне приниження вибивали в бойової медикині зізнання у тих злочинах, які українські захисники не вчиняли: тортури та вбивство місцевого населення тощо…

— Найсмішніше в тій ситуації було те, що ми рятували навіть тих цивільних в Маріуполі, які відкрито підтримували росіян, але в той же час постраждали від їхньої агресії! Бо людське життя — найбільша цінність в цьому світі! — згадує Галина.

А між побиттями і знущаннями орки примушували військовополонених вчити на пам’ять «скріпні» пісні на кшталт «Катюші» і «День победы», російські вірші, правила перебування в буцегарні. Довгий час було заборонено сидіти в камерах, що постійно контролювалося через віконця спостереження в дверях. Порушників жорстоко карали — побиттям або стоянням годинами «на шпагаті».

Найстрашніше в той період було чути крики побратимів, коли їх били. На нас більше тиснули морально, а хлопцям сильно діставалося фізично. Від цих криків, дійсно, можна було поїхати глуздом, — розповідає бойова медикиня.

А ще морально добивала повна ізоляція стосовно новин про Україну. Єдине, що за весь час перебування за російськими гратами вдалося дізнатися — це те, що загарбники окупували Бахмут. Але, на відміну від очікування орківської зграї, ця інформація лише порадувала полонених — за два роки повномасштабної агресії росіяни так і не вийшли на кордони Донеччини…

Обмін

На початку січня Галину і ще кількох чоловіків вивели з камер, видали їхній одяг замість роби, в якій вони перебували в камерах, та посадили в автозак. Дівчина була впевнена — їх везуть по етапу в Донецьк або Таганрог.

— Один з вертухаїв проговорився мені, що ми їдемо додому, але росіяни — не та нація, якій можна вірити. Тому, звісно, я до останнього була впевнена в іншому. Тим більше, що один з хлопців, який був зі мною в автозаку, сказав, що на такий «обмін» він вже три рази їздив, — згадує дівчина.

Надія з’явилася, коли під час чергової зупинки почула фразу — «спочатку жінку».

— Не якось там нецензурно, а саме жінку. Бо взагалі слово «жінка» і «дівчина» — це дуже рідкі слова, які вживалися на нашу адресу — адже ти в полоні хто завгодно, але не людина.

В полонених перевірили їхні дані і посадили до автобусів. Та мить була чи не єдиною, коли Галина відчула нормальне ставлення до себе з боку росіян — жінка-супроводжувачка сама запропонувала їй сходити в туалет, дала води…

… Після перельоту літаком, знову ж в автобусах, українським бранцям дозволили зняти скотч з обличчя і послабили руки.

А потім послідувала заповітна фраза — «Слава Україні!».

— Представник української спецслужби, який нас зустрічав, вийшов з автобусу, а ми такі всі сидимо і розглядаємо один одного. Я коли хлопців побачила, була шокована їхнім виглядом: було багато тих, хто був з медичними масками на обличчі — в них діагностували туберкульоз. І я думаю, у них таке саме враження було про мене, — згадує Галина.

Вже в Україні Галина змогла зв’язатися з мамою. А потім привітала Миколу з черговою річницею — кілька років тому, 3 січня, пара почала зустрічатися… Вже під час такої довгоочікуваної зустрічі чоловік зробив коханій пропозицію — кадри з освідченням тоді облетіли весь світ!

Позаду у бойової медикині складна реабілітація після полону, кілька операцій. Тепер вона веде особисту боротьбу за кожного українського полоненого, розповідаючи світові про тортури, які переживають українські захисники на московії.

— Я не можу бути щасливою в повному сенсі цього слова, допоки останній український військовополонений не покине територію росії!

Р.S. Два тижні тому Галина і Микола одружилися. А ще вони виховують чудового лабрадора на ім’я Дора. Улюбленця чоловік завів ще коли кохана перебувала в полоні — це була спільна мрія молодят. Собака стала справжнім спасінням для військовослужбовця від безодні депресії…

Фото автора і з архіву героїв

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram
Двоє жінок постраждали внаслідок ворожих атак по Купʼянщині

Двоє жінок постраждали внаслідок ворожих атак по Купʼянщині

10 листопада близько 10:50 війська рф обстріляли місто Купʼянськ Харківської області, внаслідок чого пошкоджено житлові будинки.

Летить «шахед» на Київ, а тут Stinger — повітряний бій біля столиці

Летить «шахед» на Київ, а тут Stinger — повітряний бій біля столиці

Екіпаж американського ЗРК AN/TWQ-1 Avenger знищив російсько-іранський ударний БПЛА shahed на Київщині.

«Тхе Чжіль, я ремонтник, прийом!» ― розвідники перехопили радіоефір військових КНДР

«Тхе Чжіль, я ремонтник, прийом!» ― розвідники перехопили радіоефір військових КНДР

9 листопада 2024 року українські воєнні розвідники перехопили радіопереговори залучених росією до війни проти України військових КНДР.

У жовтні росіяни зазнали найбільших втрат в Україні — командувач армії Британії

У жовтні росіяни зазнали найбільших втрат в Україні — командувач армії Британії

Окупаційна російська армія зазнала найбільших втрат за місяць від початку широкомасштабного вторгнення рф в Україну.

До кобзона — 14, на обмін — 3: врожайний рейд ССО по Курщині

До кобзона — 14, на обмін — 3: врожайний рейд ССО по Курщині

В результаті успішних дій в тилу ворога у Курській області, бійці ССО знищили 14 окупантів та трьох захопили в полон.

Не їх, от і бісяться — росіяни дистанційно мінують Херсон

Не їх, от і бісяться — росіяни дистанційно мінують Херсон

Ворог продовжує дистанційно мінувати деокуповану Херсонську громаду. Найбільше страждають прилеглі до річки території - вулиці, парки, сквери.

Захищаємо світ

00
00
00
ВАКАНСІЇ

Діловод, військовослужбовець

від 21000 до 21000 грн

Харків

Харківський зональний відділ ВСП

Автомеханік

від 20100 до 120000 грн

Вся Україна

77 ОАеМБр ДШВ ЗС України

Монтажник мереж зв’язку (інтернет)

від 50000 до 120000 грн

Ужгород, Закарпатська область

Стрілець

від 21000 до 21000 грн

Звенигородка

Військова частина А7325

Кулеметник, військовослужбовець ЗСУ

від 21000 до 27000 грн

Білгород-Дністровський, Одеська область

Стрілець

від 20000 до 120000 грн

Львів

216 окремий батальйон 125 ОБр Сил ТрО