Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
До Дня працівників освіти АрміяInform продовжує серію публікацій про вчителів, які стали до лав ЗС України.
Цього разу наші кореспонденти говорили із заступником командира одного з батальйонів Сухопутних військ Збройних Сил України Олександром Панаріним. До служби у ЗСУ він викладав у школі та університеті.
У чому Олександр вимірює результат праці вчителя? Чи треба змінювати шкільний курс «Захист України»? Та чому герой цього інтерв’ю декілька днів сварився з ТЦК? Про це — у нашому матеріалі.
— Людина, яка викладала у виші чи школі, може свої навички застосувати під час військової служби?
— Я вам більше скажу, саме викладацькі навички допомогли мені адаптуватися до армії. Спочатку у підрозділі місяць я був на посаді командира взводу, але фактично впродовж березня 2022 року займався налагодженням життєдіяльності батальйону, бо підрозділ був створений з нуля за штатом воєнного часу.
З другого місяця служби я вже фактично був призначений на посаду заступника командира роти з МПЗ, потім — командира роти, потім — офіцера-психолога батальйону, а нині я — заступник командира батальйону.
До армії в моє педагогічне навантаження входили учні, студенти і навіть аспіранти. І цей викладацький досвід дав мені можливість налагодити нормальну роботу з підпорядкованим солдатським особовим складом.
У підрозділі нашому були люди різних соціальних прошарків, різного світогляду, але коли вони збиралися разом, з ними треба було спілкуватися простими словами, без якихось заумних конструкцій. І попередній досвід мені в цьому допоміг.
— Я правильно зрозумів, що ви до викладання у виші працювали в школі?
— Ні, одночасно. У мене було 0,75 навантаження в загальноосвітній середній школі в Києві. І півтори ставки навантаження в університеті.
— Які завдання виконував ваш підрозділ на початку російського вторгнення?
— Батальйон здійснював накопичення військовослужбовців для Сухопутних військ та відповідав за оборону одного з районів Києва. Вже як командир роти разом зі своїм підрозділом я мав район відповідальності та будував оборонні споруди на околицях міста.
— Нині суспільство обговорює, як треба замінити, актуалізувати шкільний предмет «Захист України». Яке ваше бачення щодо цього предмета?
— Я навіть долучався до процесу реформування «Захисту України». Мабуть, ризикую бути трохи заангажованим: моя дружина теж освітянка і була модератором, власне, робочої групи, яка розробляла нову програму шкільного курсу «Захист України».
Моя позиція — звісно, все це на часі. Однозначно. Наш великий прорахунок, що ми не зробили це у 2014 році.
Ми повинні на сьогоднішній день розуміти, що росія як геополітичне утворення рано чи пізно припинить своє існування в тому форматі, у якому є, тобто рф у тих величезних кордонах. Вона залишиться тим, що територіально називається етнічною росією.
Тому що відділятися від неї будуть за національним принципом, так само як у 1917-му, у 1991 році, коли були попередні розпади, власне, у вигляді імперії, власне, у вигляді Совєтського Союзу. Тепер буде наступний етап.
Сама російська етнічність і надалі буде проживати на кордоні з Україною. І вона так і надалі буде продовжувати нас ненавидіти, тому що апріорі вважатиме не себе винною в тому, що не зберегла свою державу, а нас — у тому, що ми її розвалили.
Окрім практичної складової цього шкільного предмета, є ще ідеологічна. Я маю на увазі те, що ми продемонстрували спочатку у 2014 році, в лютому-березні, а потім у лютому-березні 2022 року, коли все суспільство стає на захист Батьківщини, на захист держави.
І в цьому курсі принаймні будуть закладені елементарні практичні основи. Щоб кожен випускник школи знав, що таке зброя, що таке такмед тощо. Якщо ці базові знання будуть у кожного українця, то ворог замислюватиметься, чи нападати на Україну.
До речі, ворог нині копіює нас. Вони почали впроваджувати курс, де вчать керувати БПЛА, у свій аналогічний навчальний предмет.
Вони копіюють те, що робимо ми. Це теж свідчить про те, що ворог і за цим стежить: як ми виховуємо своїх дітей, своїх майбутніх воїнів. Тому я тільки за те, щоб ці зміни в шкільній програмі відбулись. У дітей має бути розуміння старої істини: хочеш миру, готуйся до війни.
— А як загалом оціните покоління ваших учнів та студентів?
— У перші дні широкомасштабного вторгнення тих, хто казав, «та хіба з цього молодого покоління щось буде?», було в чергах до ТЦК менше, ніж тих, про кого вони це казали. Розумієте?
Ті, на кого казали, що «з вас людей не буде», вони якраз довели, що їхнє покоління є абсолютно нормальним і класним.
На жаль, серед моїх колишніх учнів, які теж призвалися до війська, вже є і загиблі…
Коли почалося широкомасштабне вторгнення, я написав у своїх соціальних мережах, що йду до армії. Хоча мене в ТЦК спочатку не хотіли брати, як педагога. Бо мав право на відстрочку. І мені з ТЦК довелося сваритись кілька днів, щоб мене таки призвали… І все це в соцмережах ми обговорювали з моїми учнями.
Зі мною в підрозділі навіть служили батьки моїх учнів. Потім під час служби були кумедні моменти з ними. Я співавтор шкільних підручників з історії, за якими вчаться українські діти. За сумою накладів щонайменше кожен третій школяр в Україні вчиться за підручниками, де я є співавтором. І в підрозділі потім до мене батьки підходили, казали, що знайшли підручник, де прізвище, як у мене. А я відповідав, що так, я і є автор.
— У чому можна виміряти результат роботи вчителя?
— Результат — це мої учні і студенти. Мабуть, лише лікарі і вчителі можуть зрозуміти цю ейфорію, коли, вклавши у дітей свої знання і зусилля, ти згодом бачиш результат.
Студентам я завжди кажу, що результат моєї роботи не в заліку чи іспиті, який вони складають. А в тому, коли за декілька років після закінчення університету вони, йдучи вулицею, не перейдуть на інший бік, а підійдуть і привітаються — оце і буде означати, що я свою роботу зробив якісно. У нас ніколи немає миттєвого результату, ми всі працюємо на перспективу. Іноді на дуже далеку перспективу.
Три дні в комі, «Смерч» та чиста перемога по-японськи вчителя-воїна Антона
