Усі відстрочки від призову зі сталими підставами тепер продовжуються автоматично в Резерв+. Також відстрочку можна буде оформити чи продовжити офлайн в центрах надання адміністративних…
Упродовж широкомасштабного російського вторгнення періодично в інформаційному просторі з’являлися повідомлення про створення буферних зон. Особливо часто це почало звучати в контексті наступу росіян на Харківщині, а також Курської операції ЗСУ на території РФ. До того ж з’являються висловлювання деяких експертів, що створення буферної зони є необхідністю для зменшення можливих обстрілів своєї території.
Що таке буферні зони, як їх використовували під час конфліктів між іншими країнами та чи можуть вони гарантувати безпеку, розповідає АрміяInform.
Буферними називають зони, створені з метою відокремлення однієї території від іншої. У міжнародних відносинах вони найчастіше представлені у вигляді демілітаризованих зон. Це робиться з єдиною метою — припинити вбивства та можливість завдавання ударів по суміжних територіях.
Ця практика не нова. Так, після низки воєн, або як їх сором’язливо називали у міжнародних спільнотах — конфліктів, створювалися такі зони.
27 липня 1953 року Північна та Південна Кореї підписали угоду про перемир’я та встановлення демілітаризованої зони вздовж усього кордону (248 км) завширшки 2 км з кожного боку. По обидва боки зони пролягають мінні поля та перебувають значні угруповання військ.
31 травня 1974 року, після війни у жовтні 1973 року, більш відомої як Війна судного дня, резолюцією Радбезу ООН поряд з Голанськими висотами між Ізраїлем та Сирією створено демілітаризовану зону завдовжки 75 км. За дотриманням буферного статусу території й донині стежить місія ООН.
16 серпня 1974 року, після закінчення бойових дій між Кіпром та Туреччиною, рішенням Ради безпеки ООН було створено буферну зону завдовжки 180 км і завширшки до 7 км, що відокремила Республіку Кіпр від Турецької Республіки Північного Кіпру. За режимом припинення вогню стежить місія ООН.
26 березня 1979 року Єгипет та Ізраїль підписали мирний договір, за яким Синайський півострів став буферною зоною, де обмежено розміщення збройних сил.
3 квітня 1991 року, після операції «Буря в пустелі», Радбез ООН створив демілітаризовану зону вздовж кордону між Іраком та Кувейтом. Зона оточена колючим дротом і має довжину 200 км. До 2003 року в цій зоні перебувала місія ООН.
Тож, як бачимо, створенням таких зон у деяких випадках вдалося припинити кровопролиття.
Свого часу Ізраїль на деякий час зміг встановити тишу на північному кордоні. Це було у 80-ті роки минулого століття, після так званої Першої Ліванської війни у 1982 році.
Наприкінці 70-х років північ Ізраїля стала об’єктом безперервних терористичних атак палестинців. Палестинські терористи, які проникали з території Лівану, вчиняли великомасштабні теракти в Ізраїлі — захоплення в заручники та вбивство 21 школяра в Маалоті, напад на пасажирів автобуса на шосе Тель-Авів — Хайфа, який призвів до вбивства 38 ізраїльтян. З території Лівану палестинці з отриманих від СРСР РСЗО вели безперервний обстріл північних районів Ізраїля.
На території Лівану, що примикає безпосередньо до ізраїльського кордону, виникла самостійна терористична «республіка», яка отримала назву головної палестинської терористичної організації «Фатахленд». Лідер терористів Ясір Арафат скористався громадянською війною в Лівані, і фактично захопив владу у прикордонних районах. На підвладній Арафату території Лівану сконцентрувалися десятки тисяч терористів, у численних таборах та навчальних центрах тривала підготовка бандформувань для подальшого закидання до Ізраїля, було створено величезні арсенали.
Озброєння, підготовку кадрів та політичне прикриття терористів Арафата вів СРСР. У Кремлі розраховували за допомогою Арафата розширити свій вплив в арабському світі, який сильно похитнувся після тотального розгрому сателітів СРСР — Сирії та Єгипту у війнах 1967-го і 1973 року, і тому не скупилися: до палестинців ішов потік радянських озброєнь: танки, артилерія, стрілецька зброя. За даними німецького журналу «Шпігель», радянської зброї, яку отримали палестинці, вистачило б на озброєння 500-тисячної армії.
Головним військовим радником — радником міністра оборони Сирії був генерал-полковник Григорій Яшкін, який прибув до Сирії з посади заступника головнокомандувача Групи радянських військ у Німеччині. Тисячі радянських офіцерів перебували на всіх ланках управління сирійськими військами — від батарей та рот до міністерства оборони Сирії. Сирійські війська під командуванням радянських військових радників окупували стратегічно важливі райони Лівану.
Останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння Ізраїля, став замах палестинських терористів на посла Ізраїля у Великій Британії Шломо Аргова 3 червня 1982 року, після чого він дивом вижив, але залишився інвалідом.
«Шлом а-Галіль» (Мир Галілеї) — так Генштаб ЦАХАЛу назвав операцію ізраїльських військ у Лівані, що почалася 6 червня 1982 року.
Під час блискавичної операції ізраїльських повітряних сил були знищені майже всі радянські системи ППО, десятки літаків. Наземна операція також досягла поставленої мети.
Ізраїльська перемога позначила і технічну відсталість радянських озброєнь, що значно поступалися ізраїльській та американській зброї, а також бойовим технологіям, і, крім того, показала всю порочність радянської тактики повітряної війни та побудови систем ППО.
Після закінчення бойових дій під контролем Ізраїля залишилась певна смуга на території Південного Лівану — ЦАХАЛ (армія оборони Ізраїля. — Авт.) зберіг контроль над 19-кілометровою (12 миль) буферною зоною безпеки, яка утримувалась, зокрема, за допомогою проізраїльської Армії Південного Лівану (SLA).
У 1985 році «Хезболла», ліванський радикальний шиїтський рух, спонсорований Іраном, закликав до збройної боротьби за припинення ізраїльської окупації ліванської території. Коли громадянська війна в Лівані закінчилася та інші протиборчі угруповання погодилися роззброїтися, «Хезболла» відмовилася це зробити. Бої з «Хезболлою» послабили рішучість Ізраїля та призвели до виведення ізраїльських військ із Лівану у 2000 році.
Але перемир’я тривало недовго — у 2006 році почалася Друга Ліванська війна, після якої «Хезболла» зазнала суттєвих втрат, і на кордоні деякий час було тихо. Але нині, після операції в Газі, розпочатої у жовтні 2023 року на північному кордоні, знову тривають обстріли.
З початку ескалації конфлікту понад 60 тисяч людей було евакуйовано з ізраїльських прикордонних міст та поселень углиб країни.
За даними міжнародної організації Organisation for Migration, яка веде облік потоків міграції у світі, з ліванської сторони свої будинки на півдні країни залишили приблизно 90 тисяч жителів.
«Хезболла» почала застосовувати проти Ізраїля ракети «Буркан», які здатні нести до 500 кілограмів вибухівки та з радіусом дії від 800 до 1200 кілометрів залежно від модифікації. На думку багатьох аналітиків, чергова війна — питання часу.
Тож, як бачимо, створення буферних зон не завжди гарантують безпеку.
