Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Які страхи заважають українським чоловікам мобілізуватися? У результатах соціологічного опитування дослідницької агенції Info Sapiens для видання «Тексти» респонденти виокремили кілька причин, серед них:
- недостатнє матеріальне забезпечення;
- відсутність відповідного навчання перед відправленням у підрозділ;
- можливість інвалідності або смерті;
- невизначеність строків служби (невідомо, коли можна буде демобілізуватися);
- імовірність потрапити до «поганого» командира підрозділу;
- загроза потрапити у полон.
Ми вирішили розібрати ці ключові страхи українців перед обличчям мобілізації, запитавши військовослужбовців та спеціалістів про їхній досвід служби та способи, якими вони змогли побороти (але не завжди) це цілком природне та притаманне майже всім людям почуття страху.
У першому матеріалі на цю тему ми аналізували недостатнє матеріальне забезпечення. У другому йшлося про страх відсутності навчання, у третьому ми аналізували можливість інвалідності або смерті. Четвертий текст із цієї серії був про страх щодо невизначеності термінів служби.
У п’ятій частині цієї серії матеріалів говоритимемо про наступний страх: імовірність потрапити до «поганого» командира підрозділу.
«Не чекайте мобілізації — тоді й страху не буде»
Військовослужбовець ЗСУ з позивним «Капрал» лише цього літа добровільно вирішив стати до лав Сил оборони. Кілька тижнів тому завершився його вишкіл у навчальному центрі.
Новоспечений представник однієї з бригад ЗСУ констатує, що багато в чому командир підрозділу залежить власне від військової частини.
«Тому варто обирати (частину — ред.) самостійно. Не чекати мобілізації. Тоді й страху не буде. Але на період підготовки можуть попастись дійсно погані командири. На жаль, таке досі є, але це теж досвід, і це великий пласт цікавих історій, які потім можна буде переповідати близьким», — говорить «Капрал».
Він наголошує:
«Найважливіше — вивчати війну, вивчати бригади, командирів бригад, цікавитись їх бойовим життям, спілкуватись з військовими та не боятись ухвалювати рішення».
Рецепт від командира: «Виконую роботу так, щоб усім було максимально комфортно служити»
Майор Андрій Підлісний — командир одного з окремих стрілецьких батальйонів 22-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Ще у 2014 році був ультрас вінницького футбольного клубу «Нива», але з початком російського вторгнення став до лав морської піхоти.
За 10 років війни у нього було чимало посад, працював із різними командирами, згодом і сам став командиром.
Так, у 2016 році лейтенант Підлісний очолив окремий взвод снайперів 137-го окремого батальйону морської піхоти, а у 2018-му став начальником розвідки 137-го батальйону.
Влітку 2022 року очолив роту спеціальної розвідки 131-го окремого розвідувального батальйону. Наприкінці 2023-го заступник командира 131-го окремого розвідувального батальйону. З березня 2024 року і по теперішній час — комбат. За його спиною — досвід, бої, авторитет.
І він не з книжок чи статутів знає, наскільки є важливим людський фактор командира. Зокрема, у бою. Ми запитали офіцера щодо страхів цивільних потрапити до поганого командира.
«Зазвичай така риторика щодо страхів — це просто відмазки. Я не боявся „поганих“ командирів, бо просто про це не думав. Хто сц*ть — хай шукає знайомих, яким нормально служити й в яких хороший командир — і хай ідуть туди», — говорить офіцер.
На уточнення щодо «командирських» підходів у роботі з підлеглими офіцер Підлісний відповідає так:
«Мені не треба щось робити, щоб мене цінували. Тут все просто. Я роблю свою роботу — і роблю її так, щоб усім було максимально нормально служити. Тому нормальним і пояснювати нічого не треба — вони усе самі бачать. А д**бойоби на те і д**бойоби: їм що не роби — усе одно гречка без масла», — лаконічно говорить військовослужбовець.
Сподобався наш матеріал? Надішли його другу або подрузі, які якраз призиваються до війська або вирішують підписати контракт із Силами оборони.
