Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Коли почалася російська агресія проти України? Звичайно, можна говорити про конфлікт, який тягнеться з глибини історії і згадувати не лише Визвольну боротьбу впродовж ХХ століття, але й про війни часів Козацької чи Литовсько-Польської доби, чи ба навіть про часи Київської князівської держави.
Утім, з історичної точки зору коректніше поглянути, коли російська федерація почала виявляти агресію та вчиняти агресивні дії щодо українського народу та держави Україна від моменту здобуття Незалежності, проголошеної 33 роки тому 24 серпня 1991 року.
Російсько-українська війна розпочалася 24 серпня 1991 року, — наголосив у спілкуванні з АрміяInform директор недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», солдат-гранатометник ЗС України Юрій Сиротюк. — З того дня всі сили росія кидала на те, щоб тримати Україну у своїй орбіті, щоб купити частину політичної еліти в Україні, щоб контролювати український бізнес. В Україні панувала церква окупанта, мова окупанта (адже воєнна концепція росії передбачає, що туди, де є «русскоговорящіє», має законне право прийти російська армія), шоубізнес окупанта. росія роками накопичувала сили, щоб тримати Україну, бо без України вона — недієздатна країна. Бо наявність незалежної демократичної України з власною суб’єктністю та ідентичністю означає смерть російської імперії. Тому російсько-українська війна була неминучою.
АрміяInform зібрала хронологію лише найпомітніших агресивних дій російської федерації проти України за 33 роки новітньої української історії, щоб нагадати задавнені корені сучасного відкритого збройного нападу росіян на українців.
У першій частині читайте про події 1990-х років, коли головними об’єктами російської агресії проти України стали Чорноморський флот, Кримський півострів та Севастополь.
Частина перша: Крим, Севастополь і Чорноморський флот
1991 рік: пролог — викрадення «адмірала кузнєцова»
Найперші явні прояви агресивних дій рф проти України пов’язані з армією, Чорноморським флотом і Кримом.
Вже у листопаді-грудні 1991 року росіяни нахабно викрали з Криму важкий авіаносний крейсер «адмірал кузнєцов».
Щоб не віддавати військовий корабель Україні, вони вивели його з Севастополя, перевели до Мурманська і включили до складу північного флоту вмс рф.
1992 рік: «війна указів» про флот і претензії рф на Крим
Після того, як 3 січня 1992 року війська на українській території перейшли під юрисдикцію нашої держави, росія всіляко протидіяла становленню українських збройних сил.
Одночасно стартував тривалий конфлікт довкола приналежності Чорноморського флоту. На початку квітня 1992 року відбулась відома «війна президентських указів», якими президенти двох держав — Леонід Кравчук та Борис Єльцин — заявили про приналежність флоту Україні та росії відповідно.
Невдовзі обидва президенти відкликали укази і після зустрічі у Дагомисі підписали угоду, згідно з якою передбачалось продовження переговорів щодо створення на базі Чорноморського флоту колишнього срср ВМС ЗС України та чорноморського флоту рф.
Однак одночасно законодавча гілка російської влади заявила про претензій росії на частину суверенної території України — Кримський півострів. 21 травня 1992 року «вєрховний совєт» рф (так називався тоді російський парламент) ухвалив постанову, якою визнавав передачу Кримського півострова Україні 1954 року незаконною.
1993 рік: «федеральний» статус Севастополя
Ще однією точкою напруги стало питання щодо правового статусу міста Севастополь у складі України. 9 липня 1993 року вже згаданий «вєрховний совєт» «підтвердив російський федеральний статус» Севастополя, що фактично означало претензію на включення міста до складу рф.
Україна відреагувала на дії росіян максимально жорстко, однак головну роль зіграло те, що рф не мала тоді змоги продовжувати тиск через внутрішній конфлікт між виконавчою та законодавчою гілками влади. Завдяки цьому постанова вс рф «Про статус міста Севастополя» не мала практичних наслідків.
Це, втім, не запобігло подальшому поширенню агресивної російської пропаганди в Криму в цілому й особливо у Севастополі. Справа доходила до відкритого протистояння і сутичок між українськими та російськими військовими моряками.
Багато років росіяни вдавалися до застосування морально-психологічного тиску і навіть сили проти всіх, хто виявляв готовність скласти Присягу на вірність Україні.
1994 рік: «Кримське загострення»
На початку 1994 року «президентом» Криму було обрано Юрія Мєшкова. До влади він прийшов з відверто проросійською риторикою та за підтримки імперсько-шовіністично налаштованих російських політиків.
Відвертим наміром Мєшкова було включити Кримський півострів до складу рф. У цьому йому активно потурала і не надто приховано сприяла через своїх політичних діячів російська федерація.
Так званий «кримський президент» планував надати мешканцям Криму російське громадянство, укласти з російською федерацією військово-політичний союз, запровадити в Криму «рубльову зону» та здійснити інші заходи, скеровані на зближення півострова з росією з перспективою подальшого входження до складу рф.
Щоправда, єдиним, що встиг реалізувати Юрій Мєшков, стало запровадження в Криму московського часу. Україна знов діяла жорстко і стабілізувала розхитувану проросійськими силами за підтримки рф ситуацію, ввівши на півострів близько 60 тис. солдатів Національної гвардії та прикордонників.
1995 рік: Чорноморський флот ділили «по-братськи»
У березні 1995 року Верховна Рада України скасувала дію Конституції Криму 1992 року, яка передбачала існування посади «кримського президента». Виконавчу владу на півострові підпорядкували центральній владі у Києві.
Однак, водночас, того таки 1995 року в процесі переговорів під тиском з боку росії Україна пішла на несправедливий поділ Чорноморського флоту. 9 червня 1995 року президенти двох держав підписали угоду про розподіл і роздільне базування російського Чорноморського флоту рф та ВМС ЗС України.
В підсумку Україна отримувала лише трохи більше 18 % відсотків, росія натомість забирала майже 82 % кораблів. Київ, щоправда, отримав у власність кілька військово-морських баз на території півострова і 10 баз морської авіації, однак в цілому поділ кораблів флоту справедливим назвати важко.
Чорноморський флот під тиском рф ділили «по-братськи», а не по справедливості чи, щонайменше, порівну. Україна, перебуваючи в тяжкій економічній ситуації, змушена була приставати на жорсткі вимоги росії.
1996 рік: перша спроба рф переглянути розпад срср
1996 року все ще економічно слабка росія, відчуваючи, утім, власну силу на тлі ще слабших держав — колишніх республік радянського союзу — спробувала вперше відкрито переглянути результати розпаду срср.
15 березня 1996 року державна дума рф ухвалила рішення про денонсацію Біловезьких угод 1991 року. Це означало відмову росії визнавати припинення існування срср і передбачало спробу відновити існування цього державного утворення.
Згоди України парламент рф, зрозуміло, не питав, однак на заваді практичних кроків з реалізації ухваленого рішення стало протистояння між держдумою та президентом рф Борисом Єльциним.
Той планував навіть розпустити непокірну думу. Однак у підсумку все завершилось тим, що прийняте парламентом рф рішення, скероване в тому числі також і проти державної незалежності та суверенітету України, просто не мало жодних реальних політичних наслідків.
1997 рік: договір про дружбу, співробітництво і партнерство
Удаваною вершиною налагодження стосунків між Україною та російською федерацією стало підписання 1997 року угоди Великого українсько-російського договору про дружбу, співробітництво і партнерство.
Здавалося б, разом із Будапештським меморандумом, цей документ мав назавжди принципово вирішити головні суперечки між Україною і росією, та задати базову рамку українсько-російських відносин.
Дивіться також: «30 війн із Zаклятим сусідом». Усі серії
Однак невдовзі практика засвідчила, що російська федерація не планувала визнавати Україну рівноправним партнером і не збиралась відмовлятися від агресивних планів щодо нашої держави.
Наступні частини хронології російської агресії проти Незалежної України читайте у публікаціях:
Після Тузли росіяни висадили збройний десант у Криму: як москва «тестувала» напад на Україну (2003–2005)
«Газові війни»: як росія позбавляла Україну зброї та суверенітету (2006–2009)
Без танків і ракет: росія намагалась окупувати Україну задовго до початку війни (2010–2013)
Читайте про це у другій частині матеріалу АрміяInform про те, як росія йшла до відкритого нападу на Україну з моменту проголошення Незалежності.
