Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
російська окупація Херсона залишила по собі не лише зруйновану інфраструктуру і пограбоване місто.
Вона залишила місця, де системно ламали людей. Одним із таких стала катівня в центрі міста.
Служба безпеки України ідентифікувала двох громадян України, які разом із російськими військовими брали участь у катуваннях цивільних у підвалі захопленої будівлі в Херсоні.
Детальне досьє на цих зрадників оприлюднила Книга катів українського народу.
Йдеться про тих, хто добровільно перейшов на бік окупантів і став частиною репресивної машини, створеної для придушення будь-якого спротиву українців.
Тепер їхні імена відомі.
Колишні громадяни України, які стали катами
Перший підозрюваний — Анатолій Романчук, 1976 року народження, уродженець Донецька.
Під час окупації він обіймав посаду начальника так званого «відділу спеціальних операцій „А“» псевдооргану під назвою «Державна служба безпеки Херсонської області» — структури, створеної росіянами за зразком ФСБ.
Другий фігурант — Сергій Кобрін, 1983 року народження, уродженець села Малі Копані Скадовського району Херсонської області.
В окупаційній структурі він працював старшим оперуповноваженим Скадовського міжрайонного відділу тієї ж псевдоспецслужби.
Обидва діяли не як спостерігачі чи виконавці чужих наказів. За даними слідства, вони безпосередньо брали участь у катуваннях цивільних людей.
Як створювали катівню
Навесні 2022 року російські військові разом із колаборантами створили на окупованій території Херсонщини псевдоспецслужбу — «Державну службу безпеки Херсонської області».
Її штаб розмістили в захопленій адміністративній будівлі на вулиці Театральній у центрі Херсона.
Поруч, на вулиці Пилипа Орлика, облаштували підвал для незаконного утримання людей. Дві будівлі з’єднали через пролом у паркані.
Це місце стало неформальною в’язницею для тих, кого окупанти вважали небезпечними: проукраїнських активістів, людей із контактами у ЗСУ чи СБУ, а іноді просто тих, хто не приховував свого ставлення до російської окупації.
Саме там почалися катування.
Перша історія: липень 2022 року
6 липня 2022 року о шостій ранку щонайменше 18 озброєних російських військових приїхали до будинку мирного жителя Херсона.
Після обшуку чоловіка силою затримали, натягнули на голову поліетиленовий пакет і відвезли до підвалу на вулиці Пилипа Орлика.
Там його утримували понад місяць — до 14 серпня.
Одразу після доставки розпочався допит. За даними слідства, Сергій Кобрін разом із російським військовим на позивний «Урал» та іншими окупантами вимагали розповісти про контакти в телефоні та нібито зв’язки зі Службою безпеки України.
Коли відповідей не отримали — почали бити.
Чоловіка били руками й ногами, після чого інсценували розстріл: приставили пістолет до голови і натиснули на спусковий гачок.
Електрострум і погрози зґвалтування
Пізніше до камери прийшли Анатолій Романчук та ще один російський військовий.
До пальців рук затриманого під’єднали дроти і щонайменше тричі пропустили через них електричний струм.
Під час катування Романчук допитував потерпілого про нібито схованки зброї та «партизанські загони». Коли відповіді його не влаштували, катування продовжили.
У перервах між розрядами один із військових завдав щонайменше десять ударів по тілу, чоловік знепритомнів.
Щоб привести його до тями, Романчук ударив його прикладом автомата в груди.
Того ж дня Романчук разом із іншим військовим погрожував потерпілому зґвалтуванням і намагався силою зірвати з нього одяг. Коли чоловік чинив опір, його знову били — щонайменше двадцять разів ногами по ногах і тулубу.
Камера без світла і без права на туалет
Весь час перебування в підвалі чоловік був прикований до батареї.
Приміщення не мало вікон і природного освітлення. Ліжка або матраца не було — спати доводилося на бетонній підлозі.
Їжу та воду давали раз на день або навіть рідше.
Справляти природні потреби доводилося прямо в камері.
Катування супроводжувалися постійними погрозами нових знущань і вбивства.
14 серпня 2022 року чоловіка просто вивезли з катівні та залишили на вулиці без жодних документів або пояснень.
Друга історія: вересень 2022 року
3 вересня 2022 року російські військові затримали ще одного мирного жителя Херсона.
Четверо озброєних окупантів увірвалися до його будинку, натягнули на голову футболку та вивезли до того ж підвалу.
Його звинуватили в нібито «наведенні ракетних ударів на російських військових».
Перші катування почалися вже за пів години.
Двоє невстановлених військових приєднали людині дроти до пальців рук і почали пропускати електричний струм. Це тривало близько тридцяти хвилин.
Пізніше Анатолій Романчук особисто конвоював цього потерпілого до кімнати для допитів, наказав лягти на підлогу і знову застосував електрошок щонайменше чотири рази.
У перервах між розрядами він бив чоловіка ногами — щонайменше п’ять ударів по тулубу і один по голові.
Та сама камера і ті самі методи
Умови утримання були такими ж, як і в першого згаданого раніше потерпілого.
Підвал без світла, бетонна підлога замість ліжка, мінімум їжі та води, відсутність туалету.
І постійні погрози.
22 жовтня 2022 року чоловіка вивезли за місто і залишили на узбіччі дороги з пакетом на голові.
Воєнний злочин без строку давності
Наразі Анатолію Романчуку та Сергію Кобріну оголошено підозру за частиною першою статті 438 Кримінального кодексу України — жорстоке поводження з цивільним населенням.
Йдеться про катування, нелюдське поводження, погрози сексуальним насильством та незаконне позбавлення волі цивільних осіб.
Ці дії є прямим порушенням Женевської конвенції про захист цивільного населення та Додаткового протоколу І до неї.
Міжнародне гуманітарне право визначає такі дії як воєнні злочини.
Імена, які вже не зникнуть
російська окупація породила багато катівень — у Херсоні, Ізюмі, Балаклії, на інших тимчасово захоплених територіях. У кожної з них є адреси. І є імена тих, хто там працював.
Слідчі встановлюють їх поступово — крок за кроком. Бо для воєнних злочинів не існує строку давності. Історія знає чимало прикладів, коли катів знаходили через десятиліття.
Тому для тих, хто сьогодні ховається за російською формою або окупаційними посадами, відповідь проста: втекти від справедливості не вдасться. Їх уже записали. І пам’ять про їхні злочини — теж.
