На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
Які страхи заважають українським чоловікам мобілізуватися?
У результатах соціологічного опитування дослідницької агенції Info Sapiens для видання «Тексти» респонденти виокремили кілька причин, серед них:
- Недостатнє матеріальне забезпечення
- Відсутність відповідного навчання перед відправленням у підрозділ
- Можливість інвалідності або смерті
- Невизначеність строків служби (невідомо, коли можна буде демобілізуватися)
- Імовірність потрапити до «поганого» командира підрозділу
- Загроза потрапити в полон
Ми вирішили розібрати ці ключові страхи українців перед обличчям мобілізації, запитавши військовослужбовців та спеціалістів про їхній досвід служби та способи, якими вони змогли побороти (але не завжди) це цілком природне та притаманне майже всім людям почуття страху.
У першому матеріалі на цю тему ми аналізували недостатнє матеріальне забезпечення.
У другій частині цієї серії матеріалів говоритимемо про наступний страх: відсутність відповідного навчання перед відправленням у підрозділ. Запитували ми про це військових, які відчули все на власному досвіді та мають чим поділитися.
«Інструктори викладалися максимально, жодного формалізму»
Військовослужбовець Андрій, який кілька тижнів тому завершив проходження базової загальної військової підготовки й з яким вдалося поспілкуватися АрміяInform, каже, що рівень підготовки в його навчальному центрі — доволі високий.
— Зрозуміло, що зробити за 1,5–2 місяці професійного бійця з колишнього цивільного непросто. Однак грамотна методика навчання, професіоналізм інструкторів та власна наполегливість далися взнаки. Тверезо оцінюючи свої можливості, можу сказати, що після здобутої підготовки в піхотному бою в обороні тримався б гідно і, сподіваюся, не підвів би побратимів. Штурмові дії дадуться складніше, все ж 44 роки й переважно сидяча робота впродовж останніх понад 10 років даються взнаки. За 25-35-річними хлопцями на штурмі мені не угнатися, — коментує Андрій та додає, що це є радше оцінкою власного рівня і фізичних спроможностей, а не рівня навчання.
— Інструктори зробили все можливе, щоб ми отримали максимально якісну підготовку, і всі, хто докладав належних зусиль, за відведений час досягли максимуму своїх можливостей. Інструктори викладалися максимально. Покращити те, що вони нам дали, можна хіба що шляхом довшого практичного відпрацювання. Не забуду зусиль і ставлення інструкторів, які викладались кожного разу по повній, прагнучи підготувати нас якомога якісніше. В їхній роботі не було жодного формалізму — кожну хвилину занять і між заняттями вони працювали на результат, — наголошує військовослужбовець.
З його слів, теоретична база та практичні відпрацювання заслуговують найвищої оцінки. Адже більшість колишніх цивільних уперше взяли до рук зброю — і з них інструктори підготували цілком справних солдатів, спроможних виконати бойове завдання на цілком достатньому рівні.
— І це, враховуючи той факт, що сила підрозділу не сильніша за його найслабшого бійця. Тобто від двох третин до трьох чвертей складу навчальної роти можуть бути кращими за достатній рівень, — говорить співрозмовник.
За спостереженнями військового, покращити наявну програму БЗВП можна шляхом збільшення часу на підготовку. На його думку, в мирний час БЗВП у термін від трьох до шести місяців мають проходити всі придатні до військової служби. Сучасна ж підготовка впродовж близько двох місяців є мінімально достатньою.
— Не забуду під час БЗВП відпрацювання боїв в окопах, штурму будівель і практичного відпрацювання по такмеду в умовах, які імітували бойові, — говорить воїн. — Те, що тоді мені, як і більшості побратимів та посестер, вдалося без помилок відпрацювати по алгоритму, дуже потішило інструкторів і підняло нашу самооцінку. Не забуду перший польовий вихід, смуги перешкод, облаштування та оборону позицій у міській забудові…
«БЗВП дала впевненість у медичних питаннях»
Андрій каже, що, стаючи до лав ЗСУ, йому було страшно перетинати межу між цивільним і військовим життям.
— Для мене тієї межі давно вже не існувало — її розмило за два роки широкомасштабного вторгнення. Відтоді головним правилом для мене як українця стало: «Або ти служиш у війську, або ти працюєш для війська», — запевняє армієць.
На запитання, що найбільше прийшлося до смаку під час проходження БЗВП, Андрій не приховує: харчове забезпечення та медицина.
— Жити після початку широкомасштабного вторгнення мені довелося окремо від родини, а готувати я не вмію і не люблю, бо це забирає чимало часу. А харчування в ЗСУ ситне і якісне, в їжі я неперебірливий, тож зберегти собі кількадесят хвилин часу щодня на готування їжі та миття посуду — це очевидний плюс. Не кажучи вже про купівлю продуктів, — говорить військовий.
І додає:
— Також завдяки БЗВП я почуваюся значно впевненіше в медичних питаннях. Наприклад, можу надати першу допомогу собі чи постраждалим під час ДТП. Цього я точно не міг би зробити, якби не пройшов базову загальновійськову підготовку. Завдяки цьому почуваєшся значно впевненіше у будь-якій ситуації.
Новобранцям, які лише готуються стати до лав Сил оборони та бояться, що не буде належної підготовки в навчальних центрах, Андрій, який щойно повернувся з навчального центру, запевняє: належна підготовка буде.
— У вас будуть всі можливості для того, щоб здобути БЗВП на високому рівні, і наскільки якісною буде ваша підготовка, залежатиме насамперед від вас самих. Тому радив би не лінуватися, «не філонити та не косити», звертаючись без справжньої потреби до медиків — чим більше ви встигнете опанувати під час БЗВП, тим легше буде опановувати нові знання, навички та вміння під час подальшої служби. Бо, як неодноразово наголошували нам інструктори, навчання не закінчується в навчальному центрі. Бути військовим — така само робота, як і будь-яка інша, і, як і на будь-якій іншій роботі, потрібно постійно продовжувати навчатися, щоб стати справжнім солдатом.
І пам’ятайте: досвід ваших інструкторів завжди підсилить вас самих
Солдат Збройних Сил України Олег (ім’я змінено на прохання військового) прийшов у військо лише два місяці тому. За спиною в нього наразі лише навчальний центр і базова загальна військова підготовка.
Каже, що доводилося часто думати про ймовірну відсутність ретельного навчання воїнів. Та й чути доводилося багато різного.
— Від «зразу на нуль кидають» до «мінімум два місяці навчання». Сказати, що це було сильним страхом не можу. Зрештою, вирішив покластися на державу, бо часу відвідувати різноманітні курси вже не було. Загалом підготовка у мене була нормальна. Можна значно краще. До того ж я мав нагоду порівняти підходи до підготовки двох різних бригад, і там різниця колосальна, — констатує Олег.
Військовослужбовець Іван (ім’я змінено на прохання військового) теж каже, що страху щодо неналежного навчання не було, а впевненості додавали інструктори — кожен зі своїм підходом та колосальним досвідом.
— БЗВП у нас відбувалася абсолютно нормально. З боку інструкторів бачив лише бажання щось вкласти нам у голови, донести корисну інформацію, передати необхідні навички. Так, кожен інструктор зі своїм особистим підходом, інколи рекомендації одного інструктора суперечать рекомендаціям іншого. Але це не означає, що хтось з них правий, а хтось ні. Кожен з моїх інструкторів намагався не тільки навчити всього так, «як книжка пише», а й поділитись власним досвідом. А досвід у них, звісно ж, різний. Тож найкраще — взяти з досвіду інструкторів те, що зручно та корисно саме для вас. Навіть способів перезарядити автомат є декілька, і кожен робить так, як йому простіше, — ділиться Іван.
Військовий продовжує спогади з БЗВП:
— Був у мене й інструктор, який показував кілька варіантів виконання кожної вправи та нормативу. Назавжди запам’ятаю його слова: «Хлопці, якщо хтось вам скаже, що якийсь із показаних мною способів є єдиним правильним, — він не правий. Все, що я показав, — правильно. Робіть так, як вам краще вдається».
Іван не приховує, що нагальна проблема нинішньої підготовки військових — часто застарілі або ж відірвані від реальності методичні матеріали.
— Наприклад, розглядали ми тему організації штурму багатоповерхової будівлі. Книжка пише: «Штурмувати будівлю слід згори вниз, десантувавшись на дах з гелікоптера». На цих словах колективне читання методички завершилося. Пішли шукати наш гелікоптер, — сміючись іронізує військовослужбовець ЗСУ Іван.
Сподобався наш матеріал? Надішли його другу або подрузі, які якраз вирішують питання мобілізації або підписання контракту із Силами оборони.
Якщо ти вже на службі, то тобі може бути цікавим інший наш матеріал — про те, що робити з важко заробленими грошима. До речі, в агрегаторі вакансій від АрміяInform ви можете відфільтрувати позиції щодо розміру грошового забезпечення.
