Про це під час інтерв’ю АрміяInform розповів радник — уповноважений Президента України з питань реабілітації учасників бойових дій Вадим Свириденко. — Після повернення бійців…
Давиду із 109 бригади Сил ТрО 28 років. Одружений. Мешканець Донеччини. Перед широкомасштабним вторгненням пройшов строкову службу. Нині виконує завдання на одному з найгарячіших напрямків фронту.
Як вдалося вижити під обстрілом ворожого «Граду»? Чому хоче, щоб дружина народила йому дівчинку? Яку роль багатозадачність відіграє на фронті? Про це військовий розповів нашим кореспондентам.
«Тепер війна інша, ходиш і прислухаєшся до неба»
— До 2022 року працював водієм-інкасатором в одному з банків. Коли у 2022-му почалося вторгнення, одразу призвався до ЗСУ. Під час нинішньої служби став у пригоді цивільний досвід водія, — згадує Давид.
Його батьки категорично були проти, щоб син знову йшов до армії:
— У мене батьки віруючі. Нас з дитинства вчили, що воювати — це погано. Нині вони моляться, сподіваються, що все буде добре… У мене ще три брати є. І я старший.
Дружина Давида у 2022 році теж не хотіла відпускати чоловіка на війну.
— На початку широкомасштабного вторгнення я відвіз її до західної частини України, дружина там зараз. У листопаді чекаємо на народження дитини… Звичайно, хочу дівчинку, бо я все життя з пацанами зростав, — ділиться думками військовий.
У підрозділі сфера відповідальності Давида — зв’язок:
— Без нього взагалі нічого не відбуватиметься на фронті. Тож зв’язок потрібен завжди. У нас здебільшого в батальйоні ніколи не було такого, щоб ми лишились без зв’язку. Але, якщо треба, у підрозділі я можу виконувати обов’язки як зв’язківця, так і водія. У нас треба бути готовим до багатозадачності. Коли людей мало, але треба закривати якісь потреби, то виконуємо будь-які функції.
Воїн зазначає, що для налагодження зв’язку він постійно виконує завдання на лінії бойового зіткнення.
— Звісно, це небезпечно. Тепер війна інша. Ходиш і прислухаєшся до неба, бо є ворожі FPV, скиди, також постійно працюють міномети противника, — каже Давид.
«Наступна міна якраз у ту яму влучила, з якої ми щойно вибралися»
Він згадує випадок, коли дивом вижив:
— Ми приїхали на Сватівський напрямок. Розташувались, де хто міг. Я в машині відпочивав. Прокинувся через те, що мене розбудив напарник. Запитував за стартер, який зламався. Бачу, що пацани біжать у підвал усі. Я — з машини. І одразу ж падаю попереду неї з правого боку… Тоді лупанув по нас ворожий «Град»… Чую, як ракета просто в дереві над машиною розкривається, і всі уламки — в машину. Вона повністю як решето… Якби на секунду затримався у машині, то там би і лишився… Хлопці здивувалися, як я вижив! На мені жодної подряпини не було. І я, чесно сказати, це взагалі пояснити не можу. Хоча контузія була після цього…
Військовий розповідає про ще один момент, коли йому пощастило.
— Ми тоді до Лиману заходили. І ворожий міномет по нас працював. Противник нас засік. Ми з командиром сховались в одній ямі, тільки чуємо, як наступна міна дедалі ближче до нас… Тобто коригування працює добре. Ми вискочили із цієї ями… Я до наступної застрибнув, а командир — у сусідню. Тоді теж одна мить все вирішила… Наступна міна якраз у ту яму влучила, з якої ми щойно вибралися, — згадує воїн.
…Він пояснює, що не хоче переїжджати з України, як би важко не було:
— Я особисто не бачу життя для себе в інших країнах. Хоча в мене є родичі і в Америці, і в Європі… Вважаю, що треба старатися, аби в Україні життя стало кращим. І я все для цього робитиму.
