Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
В одному зі своїх нещодавніх повідомлень у рубриці «Зброя перемоги» автори офіційної сторінки Міністерства оборони України в соціальній мережі Telegram нагадали про напрочуд вдалу розробку від фахівців вітчизняного оборонного комплексу — мобільний 3D-оглядовий радіолокатор «Фенікс».
Користуючись нагодою, репортер АрміяInform розпитав про цю РЛС експерта в галузі озброєння, провідного наукового співробітника Державного музею авіації Національного авіаційного університету України, кандидата історичних наук Валерія Романенка.
— Отже, Валерію Дмитровичу, цей виріб спеціалістів вітчизняного ВПК хоч і є відносно новим, але вже має свою історію.
— Радіолокаційна станція «Фенікс», відома профільним фахівцям як «Виріб 80К6КС1», була створена інженерами казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Іскра», яке входить до складу Державного концерну «Укроборонпром» на самому початку «двадцятих» років.
Це продовження і вдосконалення лінійки станцій типу 79К6 і 80К6 «Пелікан» із фазованими антенними решітками.
Якщо коротко охарактеризувати можливості цієї РЛС, то це сучасна вітчизняна станція кругового огляду, здатна працювати як з вітчизняними, так і з зарубіжними комплексами ППО.
Вона мобільна, досить компактна, приводиться в бойову готовність за хвилини і має велику дальність виявлення цілей.
— Ну, а тепер, якщо можна, деякі подробиці про цей виріб.
— Відповідно до офіційної інформації, ця трикоординатна РЛС розвідки цілей завершила спочатку попередні випробування у травні 2020 року, згодом, у червні 2021, — вона, так би мовити, склала державні іспити.
А вже в середині вересня того ж року ця станція була прийнята на озброєння ЗСУ.
Тобто розробка, виготовлення дослідного зразка, різнопланові випробування і, так би мовити, «постановка в армійський стрій» цієї перспективної станції — все це було здійснено за доволі короткий проміжок часу.
Загалом же, РЛС 80К6КС1 стала досконалим варіантом радарів типу 76К6 і 80К6.
У ній передавальний пристрій побудований на сучасних твердотільних модулях, використані технології цифрових антенних решіток, спеціальні обчислювачі радіолокаційних сигналів реалізовані на новітній елементній базі і працюють за розробленими на підприємстві високоефективними алгоритмами.
Станція «Фенікс» має набагато більш потужний імпульс, ніж інші попередні аналоги, які ми мали на озброєнні.
Бо в ній застосовані інші фізичні принципи сканування. Тобто конструкторам вдалося значно посилити потужність імпульсів, що випромінюються, і підвищити можливості аналізу та обробки ехо-сигналів.
Старі радянські станції давали операторам лише азимут до цілі, тобто напрямок до неї, і дальність до нього. Трикоординитні станції дають уже повну інформацію щодо цілі в повітрі, включаючи її висоту польоту.
— Які завдання потенційно здатна виконувати станція 80К6КС1?
— Загалом, відповідно до тієї інформації, яка доступна широкому загалу, «Фенікс» спроможний виявляти широкий спектр цілей у радіусі до 400 км. Йдеться про аеродинамічні об’єкти, крилаті ракети, безпілотні літальні апарати, літаки та гелікоптери.
Це сучасна розробка, що дозволяє в автоматичному режимі виявляти і класифікувати цілі, розпізнавати державну належність, а також пеленгувати джерела активних радіоперешкод.
Радар може працювати як автономно, так і у складі АСУ чи розвідувально-ударних систем, підвищуючи ефективність ППО з виявлення й ураження повітряних цілей.
Він здатний забезпечувати інформацією як вітчизняні, так і отримані від союзників зенітно-ракетні комплекси, пункти бойового управління авіацією та автоматизовані пункти управління радіотехнічних підрозділів.
— А що ви, Валерію Дмитровичу, можете сказати про конструктивні особливості даної РЛС?
— Ця система відрізняється високою мобільністю та зручністю в обслуговуванні.
Немає потреби в численних кабельних з’єднаннях, бо радіолокаційна станція, генератор та пункт управління розміщені на єдиній причіпній автоплатформі.
Можливість швидкого переміщення між позиціями та оперативного розгортання і виходу на бойовий режим, як говорять, «з коліс», а це, у середньому, — близько 6 хвилин, значно покращує її оперативні можливості.
— Як ви зазначили вище, розробку даної РЛС було здійснено в межах модернізації радіолокаційної станції 79К6.
— Таке завдання було поставлене перед конструкторами. І їм вдалося досягти того, що за своїми можливостями дана РЛС набула спроможності взаємодіяти і з іншими зенітно-ракетними системами, що дісталися Україні з часів СРСР.
Та й навіть із західними зразками ППО, що, безумовно, підвищує рівень її універсальності.
— Тут, здається, природним є запитання: а з якими іноземними зразками можна порівняти «Фенікс»?
— Об’єктивно порівняти досить складно. Адже виробники переважної більшості подібної оборонної продукції не розголошують у відкритих джерелах достеменні тактико-технічні характеристики своїх станцій.
Так, можна порівняти з німецькою РЛС TRML-4D фірми HENSOLDT, яку нині активно використовують наші Повітряні Сили.
Вона зазвичай діє у складі нашої АСУ ППО, виявляє й відстежує повітряні цілі. Однак ця станція працює в іншому діапазоні хвиль, ніж станція 80К6КС1, про яку ми говоримо.
Як мені здається, у такому порівнянні найбільш доречним може бути варіант радара AN/FPS-117. Це американська мобільна трикоординатна радіолокаційна станція, призначена для виявлення та супроводу балістичних та аеродинамічних цілей різних класів.
Її розробником була GE Radar Systems Department компанії General Electric Co. Але, наскільки мені відомо, ці станції із США щонайменше втричі дорожчі за наші «Фенікси».
Водночас творці іноземних подібних пристроїв, коли виходять на ринки озброєння, намагаються «приплюсувати» своїм РЛС додаткову дальність виявлення.
Ті ж китайці визначають ефективність своїх подібних станцій відстанню в 450 км. Але як воно насправді — невідомо.
При цьому достеменно відомо таке: наші 80К6КС1 за роки широкомасштабного російського вторгнення відстежили і передали достовірну інформацію про тисячі російських крилатих ракет і «шахедів», ворожих літаків і гелікоптерів та стали справжніми електронними очима Повітряних Сил ЗСУ.
