Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Про образи і створення ікон 112-ї та 241-ї бригад територіальної оборони Києва АрміяInform розповів кобзар, бандурист і лірник, очільник гурту «Хорея Козацька», а нині військовослужбовець 241-ї бригади територіальної оборони Києва Тарас Компаніченко.
Порятунок Києва від московитів 1658 року — ікона для 112-ї бригади ТрО
Задум написати ікону із сюжетом чудесного порятунку Києва від нападу московських загарбників для 112-ї бригади територіальної оборони виник на самому початку широкомасштабного вторгнення в останні дні лютого 2022 року.
Ще в 1990-ті роки Тарас Компаніченко прочитав свідчення про це чудо в праці Івана Франка «Карпато-руське письменство XVII–XVIII ст.» і згадав про нього, коли російські окупанти намагалися захопити українську столицю.
— В Івана Франка я знайшов свідчення про чудо, коли під час спроби московитів захопити і розграбувати Києво-Печерський монастир з’явився архангел Михаїл у панцирі й з мечем. Він спочатку осліпив, а потім побив загарбників, — розповідає Тарас Компаніченко.
Задумом написати бригадну ікону митець поділився з нинішнім речником Генерального штабу ЗС України, кандидатом політичних наук Андрієм Ковальовим, разом із яким служив тоді у 112-й бригаді тероборони. Побратим порадив звернутися з цим до відомого іконописця Юрія Нікітіна.
— Я хотів написати ікону сам, але Андрій мене відмовив, зауваживши, що маю чимало інших нагальних завдань, тому працюватиму надто довго. Юрій Нікітін же зможе зробити все значно швидше, — згадує Тарас.
Відтак ікону «Чудо Архістратига Божого Михаїла про порятунок Богоспасаємого града Києва від нападу московитів 1658 року Божого» для 112-ї бригади написав Юрій Нікітін у березні 2022 року. А Тарас Компаніченко заспівав під час її освячення в Миколаївському храмі ПЦУ на Татарці пісню, присвячену чудесному порятунку Києва від московських окупантів у XVII столітті.
Утім, Тарас має кілька власних ескізів за сюжетом чудесного порятунку Києва від московитів 1658 року і планує згодом написати також власний варіант ікони.
Покрова Пресвятої Богородиці — для 241-ї бригади тероборони
Невдовзі, вже у квітні 2022 року, зі складу 112-ї бригади виокремили 241-й окремий батальйон, на основі якого створили окрему бригаду. Довгий час ікону з чудом порятунку Києва архістратигом Михаїлом використовували обидві бригади тероборони, що мали спільне коріння.
— Ікона з чудом архістратига Михаїла вважалась спільною для 112-ї та 241-ї бригад. Ми з неї зробили багато реплік, плакатів та маленьких копій, які всюди поширювали. Однак згодом виник задум написати для 241-ї бригади власну ікону, — розповідає митець.
Обирали з кількох варіантів, серед яких були ранньохристиянські святі Теодор Тирон і Теодор Стратилат, а також канонізований ПЦУ як святий у лику благовірний гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Зрештою зупинились на Покрові Пресвятої Богородиці, і цього разу написати бригадну ікону твердо взявся Тарас Компаніченко.
— Я працював над ескізами, над різними версіями. Хотів писати в модерновому стилі, а-ля український стиль і сецесія початку ХХ століття. Так зрештою і вийшло. Оскільки ж ми спиралися на візантійську традицію, то маємо в результаті певне поєднання неовізантинізму та українського стилю, — розповідає Тарас Компаніченко.
В іконі, зауважує він, поєднано традиції зображення Покрови Пресвятої Богородиці та Богоматері Оранти. Її історичні й легендарні корені мають глибоке підґрунтя, сягаючи часів найпершого хрещення Русі за часів київського князя Аскольда у 860-ті роки. Це підкреслює історичну й духовну тяглість від України-Руси ІХ століття до козацької доби та сучасності.
— Крім образу Пресвятої Богородиці, в люнетах на іконі зображено тризуб Святого князя Володимира і знак нашої бригади — напружений лук. Це один із перших геральдичних знаків Києва й одночасно нагадування про те, що наші предки, займаючись мирними справами, завжди мали напоготові зброю. Адже мешкали вони на фронтирі, на порубіжжі, де повсякчас чекала небезпека, — наголошує іконописець.
Писати ікону Тарасові Компаніченку випало у святому місці — в одній із веж Києво-Печерської лаври. Робити це йому вдавалось вечорами, після лекцій для побратимів, які перебували на реабілітації.
«Моральний компас не схибив: обидва мої сини вирішили піти у військо» — Тарас Компаніченко
Після освячення ікону повезли по батальйонах бригади. Ці візитації стали одним зі слушних приводів поспілкуватися з бійцями, зокрема також поговорити про давні корені української духовної традиції, маловідомої на тлі розпропагованої російської церковно-релігійної міфології.
