Фельдшер за освітою, який до широкомасштабного вторгнення рф працював у Кривому Розі на шахті. Йому 34 роки, за плечима вже…
Після величезних втрат російська призовна кампанія із примусової мобілізації та укладання контрактів з ув’язненими вичерпує свої можливості.
На фронті потрібні бійці, термін служби яких вимірюється не в днях, а в годинах. Тому країна-агресорка активізувала потік громадян з країн зі складною економічною ситуацією. Відтак, окрім військовополонених росіян, Україна зіштовхнулися з полоненими найманцями з країн Глобального Півдня. Під час пресконференції: «Полонені найманці з країн Глобального Півдня. Що мають зробити уряди, аби їхні громадяни не гинули на чужій війні?» військовополонені найманці розповіли, що спонукало їх приїхати воювати за чужу армію проти України.
«Сказали мені, що я зможу здійснити тут свою мрію»
— Мене звати Аділ Мухамед. Мені 20 років. Я приїхав до росії за мрією: Хотів покращити життя своєї родини та отримати роботу. Вони (росіяни. — Ред.) сказали мені, що я зможу здійснити тут свою мрію та перевезти свою родину до росії. Відтак я не знав, що опинюся на фронті, без знання мови, і для мене єдина проблема, яка була, це мова. Я просто не розумів, куди я потрапив, — розповів військовополонений.
Коли прибув до Москви — відправили на війну
— Мене звати Даріо, я став частиною армії рф бо мені були потрібні гроші для родини, і це єдина причина. Коли я був на Кубі, мені прийшло повідомлення, що в росії потрібна людина, яка буде займатися будівництвом та працювати загалом. Я заповнив форму, приїхав, але не розумів, що я приїхав на війну. Коли вже прибув до Москви, мене відправили на війну. До цього на батьківщині я отримав освіту в галузі викладання математики та географії. На Кубі я викладав географію, але грошей бракувало. Потім я почав займатися музикою, і це те, що мене справді цікавило, — повідомив військовополонений.
Обіцяли роботу в шпиталі
— Мене звати Бікаш. Мені 32 роки, і я з Непалу. У мене така сама історія, як і в інших. Я потрапив до рф через туристичну візу. Мене обманули, сказали, що все буде добре, і що я не поїду на передову. Максимум обіцяли роботу у шпиталі чи те, що я буду займатися логістикою. Тоді я вирішив поїхати і вступив до лав збройних сил рф, — поділився найманець.
«Нас залишили без їжі та води, і я здався в полон»
— Мене звати Річард. Я зі Сьєрра-Леоне. Я з дуже бідної родини. Приїхав до рф за заявкою, буцімто на звичайну роботу. Мені подзвонили і сказали, що чекатимуть мене у москві, в офісі. Коли я приїхав до рф, то побачив, що це військовий об’єкт. Мене запевнили, що все буде добре, але вже того ж дня нас військовим автобусом відправили до ростова. Один раз, до того, як у нас забрали телефони та документи, мені вдалося зв’язатися з родиною та пояснити, де я опинився. Тоді мама почала плакати і казати, що я тікав від насилля у своїй країні, і опинився в такому ж насиллі. З ростова нас вже відправили до України. Нічому нас не навчали, але всюди супроводжували. В полон я вирішив здатися, коли нас кинули і залишили без їжі та води на 7 днів, — повідомив окупант.
Бідність вдома набагато краще, ніж загинути на чужині
Представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко повідомив, що дана зустріч є закликом до громадян країн з низьким рівнем доходу — не вступати до лав російської армії та не йти воювати проти України.
— Ці люди, які потрапили в український полон, — просто щасливчики, адже зберегли своє життя. Незважаючи на те, що вони, по суті, є найманці, і згідно Женевської конвенції перебувають вони поза законом, і можуть бути засуджені за фактом найманства, ми все ж дотримуємося правил. Відтак, поки не відбулося суду, Україна дотримується їх прав згідно з конвенцією. Цією зустріччю ми хочемо продемонструвати країнам, що їх громадяни були кинуті на фронт як гарматне м’ясо, адже їх нічому не навчали. Відтак ми закликаємо: бідність вдома набагато краще, ніж загинути на чужині, воюючи за чужу армію, — повідомив Петро Яценко.
