Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Сучасна російська федерація під керівництвом путіна так само затято прагне знищити український народ, як і сталін за часів радянського союзу. Про це йдеться у книзі «Що Голодомор має навчити українців? Історичні паралелі між Голодомором і нинішньою російською агресією та геноцидом».
У фокусі автора — мотиви сталіна та путіна, динаміка їхнього шляху до геноцидів, радянські та російські геноцидні стратегії, стратегії інформаційного супроводу та приховування інформації про геноциди. Про головні ідеї видання кореспонденту АрміяInform розповів автор дослідження, старший науковий співробітник Музею української діаспори Віталій Огієнко.
Наукова книга в публіцистичному стилі
Видання побачило світ у межах проєкту «Книга для зміцнення національної єдності» за підтримки Українського інституту національної пам’яті й Міністерства культури та інформаційної політики України. Тож увесь наклад поширюватимуть безкоштовно в бібліотеки та навчальні заклади.
— Це насамперед наукова книга, хоча й написана в публіцистичному стилі. У ній немає бібліографічних посилань і списку літератури, утім, в основі тексту лежать науково встановлені факти і цілком логічні умовиводи з них. Це дозволяє вважати видання науковим дослідженням, — розповідає Віталій Огієнко.
Водночас книга написана в публіцистичному, а точніше в науково-популярному ключі, тож її легко сприймати читачеві, не надто глибоко зануреному в суто наукові дискусії про Голодомор 1932–1933 років як геноцид українського народу.
— Такий підхід є доволі органічним для невеликого за обсягом видання, передусім призначеного не для науковців, а для пересічних читачів, зацікавлених паралелями між історією та сучасністю, — вважає науковець.
Від сталіна до путіна мета та методи не змінились
— Можна побачити чимало паралелей між динамікою історичних процесів часів правління сталіна в срср та путіна в сучасній рф. Обидва диктатори прийшли до думки необхідності вчинити геноцид українського народу схожим шляхом, — вважає Віталій Огієнко.
Історик порівнює радянські практики нищення українців часів Голодомору і нинішні злочини росіян в Україні, а також інформаційні стратегії організаторів геноциду з метою заперечення, приховування та нівелювання їхніх злочинів.
Саме порівняння цих трьох моментів — мотивів рішень сталіна та путіна, механізмів застосованих проти українців геноцидних дій у 1932–1933 роках і зараз, а також інформаційного прикриття здійсненого злочину — становить основний зміст книги.
— Інформаційні операції сталінського та путінського режимів, скеровані на приховування злочину геноциду, за великим рахунком, ідентичні, — підкреслює дослідник. — Це каша з відвертої брехні та напівправди, яку мають згодовувати не надто обізнаній в деталях західній аудиторії окремі західні журналісти, найбільш відомий з яких Волтер Дюранті, який під час Голодомору писав для New-York Times.
Улюблена тактика організаторів геноциду — звинувачення своїх жертв
Одним із найбільш наочних прийомів пропаганди, який використовували за часів Голодомору і до якого вдаються росіяни тепер, є так зване «дзеркальне звинувачення».
— Це коли агресор звинувачує свою жертву в тому, що вчиняє він сам, — пояснює науковець. — Наприклад, путін звинувачує українців в тому, що вони буцімто вчиняли геноцид на Донбасі задля того, щоб виправдати як саме широкомасштабне вторгнення, так і воєнні злочини російських окупантів, скоєні після нього.
— Під час Голодомору те саме робив сталін, який звинувачував українських селян у тому, що вони немов би хотіли «заморити голодом радянську країну» і змусити її в такий спосіб відмовитись від колективізації та індустріалізації, — розповідає Віталій Огієнко. Отже, сталін звинуватив українців у тому, що вчинив із ними сам.
Така інформаційна стратегія дозволяє перекладати вину за скоєні злочини й уникати відповідальності. У цьому методи радянської та сучасної російської влади не просто схожі, переконаний автор книги, — між їхніми інформаційними стратегіями існує пряма тяглість.
Голодомор — типово російський злочин
Зазвичай вважається, що Голодомор є радянським злочином, і відповідальність за нього несе тоталітарний радянський режим. З огляду на це не прийнято було покладати відповідальність за цей злочин на росіян.
Однак один із головних висновків книги полягає в тому, що під час Голодомору радянська влада вдавалась до таких способів упокорення населення, які були історично притаманні саме росіянам. Проблемні відносини з іншими народами, які дійшли до відвертого і жорстокого протистояння, росіяни вирішували саме в геноцидний спосіб: усіх, хто чинив спротив, нещадно знищували, а всіх інших залякували та насаджували покору з тим, щоб унеможливити будь-які прояви опору в майбутньому.
— На основі проведеного аналізу можна переконливо обґрунтувати тезу, що Голодомор є типово російським способом придушення опору самостійних народів, які виступали проти імперської політики москви.
До прикладу, згадаю кавказький народ черкесів, який у ХVIII–ХІХ столітті був фактично повністю винищений внаслідок понад столітньої війни, а тих, хто залишився, вигнали зі своїх етнічних земель, тож вони остаточно втратили свою національну ідентичність, — наголошує Віталій Огієнко.
«Если враг не сдаётся — его уничтожают» — типово російське гасло
— І Голодомор, і нинішня війна розгортаються за тим самим сценарієм. Коли ми відсторонено подивимося на сам механізм подолання росіянами їхніх ворогів, то у разі неможливості досягти покори в інший спосіб, вони можуть вдатися до геноцидного насильства, — вважає науковець.
Коли росіяни бачать, що ворог опирається надто сильно і вони вже точно не зможуть перемогти, вони можуть вдатися до геноцидних дій. Типово російським є гасло: «Если враг не сдаётся — его уничтожают».
читайте також:
— Якщо подивитись на сучасну історію в перспективі 15–20 років, то ми побачимо, що путін в кінцевому підсумку завжди в Україні програвав, бо українці зрештою ніколи не поступалися постійно зростаючому російському тиску, — підкреслює Віталій Огієнко.
Тому широкомасштабний напад, відкрита збройна агресія і геноцид під час неї стали для нього єдиним способом досягти бажаного — повністю покірної кремлю України.
Замиритися й «домовитись посередині» не вдасться
— Це крайній вимушений крок для москви, бо всі інші механізми, які в них застосовують, не спрацювали. Однак, якщо росіяни вже до нього вдалися, то на половині дороги вони не зупиняться. Вони можуть укласти перемир’я, поставити на паузу свої плани, але від них остаточно ніколи не відмовляться. І Україні до цього треба бути готовою, — наголошує експерт.
Це означає, що «домовитись посередині» можливо лише тимчасово, бо росія не сприйме часткової перемоги так само, як і часткової поразки.
Під цим кутом зору росія — дуже небезпечний противник, який застосовує те, що вже спрацьовувало в минулому дуже багато разів. Це дуже давнє зло, яке в жодному разі не можна недооцінювати.
— росіяни можуть лише вдавати, що задовольнились певними поступками, пішли на якийсь компроміс. Однак це потрібно їм лише для того, щоб виграти час і потім з подвоєною силою почати добиватися свого.
Що додає українцям упевненості
За всю свою історію росія ще не стикалась з таким потужними опором, який чинять нині українці, і не була змушена діяти проти настільки згуртованого, попри певні внутрішні суперечності, західного світу.
До того ж, наголошує Віталій Огієнко, є три визначальні чинники, які свідчать про те, що нині Україна перебуває в значно кращих умовах, ніж за доби Голодомору 1931–1933 років.
— По-перше, Україна є міжнародно визнаною державою з усіма необхідними державними інституціями, власними Збройними Силами. Цього не було під час Голодомору, й тому тоді українці зазнали поразки.
По-друге, сучасне українське суспільство є суттєво згуртованішим і набагато більш об’єднаним, якщо порівнювати з тим, яким воно було у 1930-ті роки. Голодомор значною мірою став можливим унаслідок соціальної дезінтеграції українського суспільства. Тому нам і надалі слід насамперед уникати внутрішнього протистояння.
Третя відмінність, яка є важливим чинником української перемоги в сучасній війні з росією, — це потужна зовнішня підтримка, якої не було 90 років тому. Нам слід робити все для того, щоб ця підтримка не лише не послаблювалась, а тільки зростала з часом.
Ці висновки здаються самозрозумілими, однак осягнути їх повною мірою можна лише у такому широкому історичному контексті. Саме завдяки йому ми розуміємо, наскільки страшними можуть бути наслідки української поразки — щонайменше так само жахливими, як Голодомор — геноцид українського народу 1932–1933 років.
