Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
«У мене найкраща робота в світі!», — каже солдат Дмитро Герасименко, закидаючи на плече 18-кілограмову «Іглу», «дорослішу» за себе років на 15.
Дмитро — стрілець-зенітник підрозділу охорони радіотехнічного батальйону. Він успішно «дебютував», знищивши із ПЗРК російську ракету під час першого ж бойового виїзду. «Рахунок тільки розпочато», — прокоментував колегам і на підтвердження обіцянки вже за кілька місяців — збив ще одну.
— Першу ракету знищив якраз після Великодня, — згадує чоловік. — Керівництво порадувало вихідним на свято, тож вперше за довгий час зібрались родиною за великим столом, усі в один голос бажали: «Чистого неба, миру, спокійних чергувань…» Наврочили… Не встиг у гарному настрої прийти зранку на службу, як майже одразу пролунала команда «Повітря!» Ми на посту, із командного пункту передають корегування: «На підльоті, повернула на південь, дивіться уважно…» А я ж до цього лише на симуляторі «стріляв». Серце вилітає, прислухаюсь до кожного звуку, щоб не пропустити оцей противний… Хоча насправді пропустити чи із чимось сплутати його неможливо. Зафіксував ракету, коли відстань до неї була метрів 600. На все про все — від виявлення цілі до пуску — якісь секунди! У нас завжди є із собою дві заряджені «труби». Та по великому рахунку, є лише одна повноцінна спроба. Активував ПЗРК, навів на ціль, вистрелив. Побачив, як моя ракета впевнено догнала російську. Вибух — влучив! Відверто кажучи, я і сам не одразу в це повірив… В теорії — «Ігла» не надто призначена для знищення крилатих ракет. Як бачите, на практиці — все цілком можливо.
Чоловік жартує, що найбільше потішила реакція дружини, яка начиталась новин в регіональних пабліках, що «поруч спрацювало ППО».
— Кілька разів шоковано перепитувала: «Так це ти і є ППО, виходить?» Хоча насправді, записувати збиті ракети у актив однієї людини — некоректно. Більше того, наш батальйон — радіотехнічний. Головне завдання — виявлення повітряних цілей. Наші радіолокаційні станції працюють цілодобово, скануючи повітряний простір. На них 24/7 несуть бойове чергування люди, виявляють і супроводжують цілі, передають інформацію на командні пункти. Завдяки цій роботі вся Україна знає, звідки і коли чекати на ракети чи «шахеди». А розрахунки зенітних ракетних комплексів, винищувальна авіація, мобільні вогневі групи, як наша, отримують чіткі координати для знищення цілей.
Тож саме «знищення ворожої цілі» — лише верхівка айсберга в загальному ланцюжку системи протиповітряної оборони. За кожною приземленою ракетою чи дроном — стоїть відмінно скоординована робота немаленького колективу. Моє ж безпосереднє завдання, та мого підрозділу, — охороняти, захищати та обороняти бойові позиції батальйон від нападу ворога, у тому числі з повітря. Але зараз завдання ширші — боронимо від повітряних атак Україну.
Дмитро прийшов служити у 2019-му. Каже, що це було мудре рішення, адже до широкомасштабного вторгнення уже отримав певні навички, пройшов курс підготовки у навчально-тренувальному центрі.
— Зранку 24 лютого 22-го я заступив на бойове чергування, якраз о четвертій ранку. Це добове чергування тривало більше ніж місяць. Лише наприкінці березня вдалось на кілька годин вирватись додому. Але на відміну від цивільних друзів, деякі із яких панікували, поспіхом збирали тривожні валізи, я зустрів війну на своєму місці, чітко знав, що і як робити. Пам’ятаю, як тато у 2019-му жартома буркав: «Ну може хоч в армії із тебе людину зроблять!» А зараз вже серйозно зізнається, що пишається… Сподіваюсь, що і двоє моїх маленьких синів колись зрозуміють і не ображатимуться, що я так рідко буваю вдома. Тим паче, що рідні проживають зовсім близько до місця несення служби, тож діяти максимально чітко під час ракетних атак змушує не лише військовий обов’язок.
На запитання, що може порадити колегам-початківцям, Дмитро відповідає жартома.
— Тепло одягатись. Адже, в очікуванні цілі, нерідко треба простояти на морозі чи під дощем кілька годин. Зате, яку відчуваєш ейфорію, коли дорожезна ракета, що летить на українське місто, завдяки тобі перетворюється на купу металобрухту…
Указом Президента України № 112/2023 від 26 лютого 2023 року солдата Дмитра Герасименка нагородили орденом «За мужність» ІІІ ст. Також на його зап’ясті красується годинник від командувача Повітряних Сил.
Анастасія Олехнович / Командування повітряних Сил ЗСУ
