Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
…«Аби не загинути» — знову, як і понад рік року тому, крутилось у голові Данила. Хлопець намагався зорієнтуватись у просторі і зрозуміти, що відбувається. Навколо клубились стовпи диму, з неба падали шматки землі, деревини та заліза, кричали люди… Він спробував повернутись у бік прильоту ворожої ракети, та не зміг ступити на ногу. Впав… Не зрозумів чому, адже нічого не боліло. Опустив очі долу — а там кров і кістки назовні. Юнак почав повзти та кликати на допомогу. Підбіг військовик з іншого підрозділу, допоміг дострибати в безпечне місце. Данило перев’язав ногу та дочекався евакуації.
— Чесно, я навіть не знаю, осколком від чого мене заділо. Ногу поламало дуже, — розповідає воїн. — Одна кістка просто зрушилась, лікарі сказали, що має замозолитись. А в другій вирвало ділянку кістки завдовжки десь 5 см, будуть робити операцію, коли загояться пересаджені м’язи та шкіра. Ще є глибока дірочка, її мають зашити. Тож, чекаю, коли все позаживає. Лікарі сказали, що ходити буду, але не одразу.
Данилові — 22 роки. Він — офіцер-артилерист. Майже половину свого життя хлопець бачив, як російські війська руйнують його рідну Донеччину. У 2014-му окупанти змусили родину залишити нині тимчасово окупований Докучаєвськ. І саме війна визначила життєвий шлях юнака: він вступив до Військової академії в Одесі, щоб мати змогу захищати землю своїх пращурів.
— Із Докучаєвська ми виїхали майже одразу, як місцеві бандити почали робити провокації. Переїхали з батьками на Херсонщину, згодом — на Хмельниччину. Після того, що сталось на моїй малій батьківщині, цілеспрямовано вступив у військовий ВНЗ на спеціальність «озброєння та військова техніка». Навчатись там дуже подобалось, багато викладачів ділились реальним бойовим досвідом.
Але завершити навчання Данило не встиг — через початок широкомасштабного вторгнення. У лютому 2022-го із четвертокурсників сформували групи, які охороняли об’єкти критичної інфраструктури.
— Перший час було страшно, мабуть, найбільше від плутанини. Згодом вже розібрались, хто з якого підрозділу. А наприкінці березня за розподілом я вирушив на Миколаївщину в артилерійську бригаду на посаду помічника начальника служби РАО дивізіону.
Молодий офіцер забезпечував снарядами мобільні розрахунки підрозділу, який працював із гаубицями М777. Пригадує, що на Миколаївщині побратими діставали і російську гармату «Піон», знищили багато броньованої техніки та танків.
Там Данило потрапив і під свій перший обстріл. Розповідає, що тоді навіть не злякався, почувався нормально. А от права нога трусилась секунд 10, хлопець ніяк не міг її контролювати.
— Потім звик до постійних вибухів, а коли торік у травні потрапив під обстріл «Градами» і дістав перше поранення, то вже стало все одно, що там падає.
Тоді воїну поранило праву ногу. Пощастило, що заділо лише м’які тканини. І після півторамісячного лікування Данило повернувся на фронт. Згодом була участь у звільненні Херсонщини та важкі бої на Донеччині. Авдіївка, Курахове, Мар’їнка… Данило говорить, що на Авдіївському напрямку, на відміну від боїв на Миколаївщині та Херсонщині, переважає окопна війна.
— Тут ворога більше та він частіше нас дістає, і втрати, на жаль, у нас на цьому напрямку значніші.
Саме на Донеччині майже два місяці тому дістав Данило своє друге поранення. Сьогодні захисник проходить лікування і мріє, як наново ходитиме без милиць, зможе повернутись до побратимів та битиметься до Перемоги…
читайте також:
— Жодного разу я не пошкодував, що обрав фах військового. Лише після другого поранення трохи напружився, — посміхається воїн. — Дуже вдячний своїй дівчині за підтримку. Звісно, налаштований одужати та битись до Перемоги. Я, як і всі, воюю за родину, за свою землю. Ми не можемо зрадити пам’ять наших пращурів, які загинули, аби Україна були вільною.
