Для росії — щорічне шоу культу війни, де трагедію перетворили на політичний карнавал із танками, георгіївськими стрічками та головним гаслом…
79 років тому останній гітлерівський окупант залишив нашу землю. За вигнання фашистів українці заплатили мільйонами людських життів та тисячами спалених міст і сіл.
«росія занурюється в пітьму середньовіччя…»
Історія Другої світової війни, події, пов’язані з визволенням України від гітлерівських загарбників за часів радянської імперії, безжально фальсифікувалися: провладні історики, а інших тоді не було, навчилися так маніпулювати фактами, що абсолютна більшість громадян срср сліпо вірила відвертій брехні. Наприклад, тому, що «перемогою над фашизмом людство зобов’язано виключно радянському союзу і насамперед російському народу». Та мова не про ті часи.
Сьогодні, на 33-му році після розпаду «імперії зла», як «охрестив» срср Рональд Рейган, складається враження, що путінська росія живе не за календарем 2023 року, а, скажімо, 1975-го чи 1980-го: політики і пропагандисти всіх мастей на тамтешньому ТБ, шпальтах масмедіа скиглять про «виняткову жертовність великого русского народу в роки великої вітчизняної війни», «неперевершену роль у визволенні поневоленої Європи». Особлива роль, звісно, відводиться Україні, мовляв, ми, росіяни, визволили її з фашистського ярма, а вони, українці, через десятиліття, стали такими ж заклятими «бандерівцями-нацистами». Розумію усіляких там скабєєвих, кисельових, соловйових: їм, іудам-пропагандистам, потрібно відпрацьовувати кремлівські гроші. Але ж понад 90 відсотків пересічних московитів розділяють з ними ту маячню, яку їм несуть. Кажу так не лише тому, що так стверджує влада, а й через те, що маю на московії добрих знайомих, які це підтверджують. Досить влучно з цього приводу сказав відомий російський журналіст Олександр Невзоров: «росія все більше занурюється в епоху середньовіччя, особливо коли мова заходить про Україну. Особливо часи минулої війни. Таке враження, що шизофренія, параноя косять все населення — від сантехніка до академіка».
«Зброю дістанете в бою…»
Скажете, росіяни стали заручниками кремлівської пропагандистської кампанії? Можливо. Але як би там не було, за будь-якої ситуації потрібно ще й мати свою голову на плечах. Ніхто не сперечається: за перемогу в Другій світовій росіяни теж заплатили мільйонами життів. І в українській землі лежать сотні тисяч з них. Але є й інша правда — правда, про яку і фронтовики, і пересічні українці, яким довелося жити в окупації, знали, але про яку говорити було не заведено: вигнання нацистських окупантів з України супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організував сталінський режим і радянські війська з вини своїх полководців. Наприклад, наших батьків, дідів масово використовували на найнебезпечніших ділянках фронту як «чорносвитників» — поспіхом мобілізованих польовими військкоматами українців кидали у бій непідготовленими, необмундированими і вкрай погано озброєними.
— Зброю здобудете в бою, — розповідав мені покійний Савелій Марчук — житель подільського села. — Не повіриш, але на п’ять бійців був один автомат і дві гранати.
А хіба можна було говорити про те, що тисячі українців змушені були воювати проти інших українців — тих вояків Української Повстанської Армії? Хіба це була не братовбивча війна, організована москвою? А хто організував у визволеному Криму в 1944 році депортацію до Середньої Азії близько 200 тисяч кримських татар?..
— Мовчать кремлівські пропагандисти-посіпаки і про те, що на заході Україні під час «боротьби з бандерівцями — гітлерівськими прислужниками» загинуло понад 150 тисяч осіб, — каже доктор історичних наук полковник Сергій Сегеда. — А близько 400 було тисяч заарештовано і депортовано до віддалених районів радянської імперії. І це лише в перші післявоєнні роки!..
Термін «визволення» передбачає волю, свободу, а в 1944 році Україна не стала вільною. Із вигнанням нацистів вона не отримала волю, а опинилася під іншим пануванням. Компартійний режим бажав не визволення Українського народу, а повернення до складу радянської імперії. Сьогодні в московії багато говорять про високу моральність російського суспільства, сповідування ним справжніх загальнолюдських цінностей. Але про яку «високоморальність можна» казати, коли понад 90 відсотків населення підтримує війну московії в Україні та вважають, що «велику вітчизняну виграла росія»? А господар кремля наслідує приклад тирана сталіна, вирізняючись не лише патологічною жорстокістю, а й таким же лицемірством і відвертою брехнею? Нагадаю, що 24 травня 1945 року на урочистостях у кремлі з нагоди капітуляції нацистської Німеччини в Другій світовій війні, йосип сталін проголосив тост:
— Я п’ю, насамперед, за здоров’я російського народу тому, що він є найвидатнішою нацією серед усіх націй, що входять до радянського союзу, тому що він заслужив у цій війні загальне визнання як керівна сила радянського союзу серед усіх народів нашої країни. Мине 65 років і 19 грудня 2010 року тогочасний прем’єр росії володимир путін під час пресконференції скаже:
— Ми все одно перемогли б у війні. Бо ми — народ переможців… Найбільших втрат у війні зазнала саме росія. Війна була виграна насамперед за рахунок російського народу і російських ресурсів.
А потім неодноразово повторюватиме маячню про виняткову роль росіян у визволенні українців від нацистів. І ні слова не скаже, скількома життями своїх синів і доньок наша нація заплатила не лише за власне визволення, а й визволення сотень міст і сіл росії, скільки українських хлопців лежать під санкт-петербургом, московію та іншими містами «расії-матушки», куди не пустили війська вермахту!..
Від того дня, як з України накивав п’ятами останній солдат вермахту, минуло 79 років. У лютому 2022-го нас прийшли «визволяти» вже правнуки тих, хто виганяв нацистів у жовтні 1944-го. Пропагандистська машина московії працює так, що її керманичам позаздрив би сам геббельс: «визволяємо братів-українців від нацистів», «несемо Україні свободу», «ми — нащадки воїнів-визволителів» тощо. Сьогоднішнє «визволення» багато в чому нагадує «визвольний похід» червоної армії в Західну Україну у вересні 1939-го. Ось таке воно «звільнення» по-російськи…
