У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
«Армія досить стереотипне місце: якщо ти великий, то… тримай кулемет. Мабуть, це карма кожного сильного чоловіка — «нюхнути» пороху саме з кулеметом»
«Вікінг» — хлопець з Фарерських островів, який наразі проходить лікування після поранення в праву руку. Лікарі намагаються повернути чутливість його пальцю. Чоловік спеціально для АрміяІnform розповів про своє дещо спонтанне рішення приїхати в Україну, про вплив російсько-української війни на європейців та особливості служби в Інтернаціональному легіоні.
До того, як «Вікінг» став частиною 2-го Інтернаціонального легіону, він працював на будівництві, але після початку війни люди почали менше грошей вкладати у власні оселі, адже на прикладі України побачили, що все матеріальне може втратити ціну в один момент.
— Насправді війна в Україні має великий вплив на кожного європейця. Навіть на мою роботу на будівництві це неабияк вплинуло, насамперед ціни на матеріали дуже виросли. У мене насправді був дуже крутий колектив, тому я досі сумую за тими часами. Щоб якось вибратись з легкої депресії, я вирішив трохи поїздити Європою. Франція, Данія, наступною зупинкою мала стати Німеччина, але надзвичайно дешеві квитки до Польщі змінили маршрут. Там я зателефонував своєму двоюрідному брату, який розповів мені про всі жахіття «русского міра», і я, не вагаючись, вирішив долучитися до захисту України. Бо дійсно, з роботи я пішов, став вільною людиною, чому б не стати частиною Інтернаціонального легіону?
«Коли я приєднався до свого підрозділу, то був ще зовсім “зеленим”»
Двоюрідний брат пророкував, що у «Вікінга» прямо на кордоні «візьмуть нерви», і він передумає їхати в Україну, але ні — чоловік навіть не засумнівався.
— Я не казав про своє рішення нікому з родини десь зо два тижні, поки мати не почала турбуватись, чому я не повертаюсь додому. Спочатку вона думала, що я знайшов нову роботу, але я швидко розвіяв її ілюзії. Коли я приєднався до свого підрозділу, то був ще зовсім «зеленим», взагалі, не орієнтувався у військових хитрощах. На мою думку, коли починаєш щось нове, то спочатку неодмінно зустрічаєш багато перешкод, все виявляється набагато складнішим, ніж на перший погляд.
Але чоловіку вдалося всього за кілька тижнів подолати кризу від новизни. Насамперед найважчим для нього залишається незнання української мови, попри те, що сам він володіє чотирма мовами та розуміє на слух ще дві.
— У моєму підрозділі люди, переважно, знають по 2–3 мови, тому тут було нескладно, враховуючи те, що всі говорили англійською. На жаль, комунікація з українцями для мене зазвичай найскладніша. І справа тут тільки в мовному бар’єрі, адже самі українці чудові люди, щедрі, чуйні та добрі. Коли в шпиталі дізнались, що я легіонер, який воює проти росії, то зі мною були дуже привітні: відразу пригостили круасаном та кавою. Взагалі, я помітив, коли люди дізнаються, що ти допомагаєш боротись з рф, то вони завжди намагаються якось віддячити.
«Якби я забарився хоча б на кілька секунд, то міг би назавжди з ним попрощатись»
За час служби «Вікінгу» вдалося відвідати багато міст України, і в кожному з них люди були щирими та привітними, тому він болісно сприймає, коли його друзі за кордоном потрапляють під вплив російської пропаганди.
— Під час тренувань я зустрів багато українців з бойовим досвідом, які розповідали історії про війну. Саме від них я тоді дізнався, що війна йде дуже давно, і вона на рівні моральних цінностей, адже український народ відстоює, насамперед, свою історію, мову, традиції, а тепер ще й територіальну цілісність. І для мене важливо донести це до всіх знайомих європейців, щоб у них нарешті відкрилися очі на те, яке зло уособлює собою росія. Мені навіть смішно від того, що росіяни вважають українців нацистами. Навіть на прикладі мого підрозділу видно, що це абсолютна нісенітниця: тут зібрані носії більш ніж 20 мов, серед яких є і євреї. Взагалі, навіть у моїй країні російська пропаганда переважає над дійсністю, тому я не втомлююсь весь час повторювати, що це брехня.
Коли «Вікінг» тільки-но прийшов до війська, йому дали кулемет, адже він «міцний хлопець».
— Ми ведемо так звану окопну війну, тільки тепер ще й з дронами, ненавиджу їх. Одного разу я мало не втратив друга: його засік ворожий БПЛА. Якби я забарився хоча б на кілька секунд і не встиг йому про це сказати, то міг би назавжди з ним попрощатись. Після цього випадку ми з подвійною обережністю покидали свої бліндажі та окопи.
«Всі, хто потрапляє на війну, починає вірити у речі, що можуть приносити удачу»
Багато товаришів «Вікінга» родом із США чи Великої Британії, мають досвід участі у бойових діях, і вони кажуть, що війна в Україні дуже відрізняється.
— Немає нічого, що могло б підготувати тебе до цієї війни. Вона інша. На ній я почав носити талісмани та обереги, хоча насправді не є вірянином. Як на мене, всі, хто потрапляє на війну, починають вірити у речі, що можуть приносити удачу. Навіть ті, хто ні в що не вірив, все одно стають забобонними. Бо це просто удача досі залишатись живим — я сам двічі ледь не підірвався, а одного разу був сильно поранений, та все одно вижив. У мене є хрест, який я отримав під час дуже серйозного поранення, коли мене на машині евакуйовували до Дніпра. Я тоді всю дорогу розмовляв з медсестрою, наостанок вона спитала, чи повернусь я додому після травми. Я впевнено заперечив та сказав, що тільки-но відновлюсь, то одразу повернусь до підрозділу. Вона одразу почала плакати та сказала, щоб я взяв цей хрест і носив його.
«Вражений красою українських дівчат»
Також чоловік вражений красою українських дівчат, але сумнівається, що хтось із них погодиться переїхати з ним на Фарерські острови, адже там набагато холодніше.
— Я з тих людей, які ніколи не можуть всидіти на одному місці, та весь час шукаю пригоди собі на голову. Але мої три молодші сестри впевнені, що одинаком я точно не помру, і все-таки знайду свою рідну душу, таку ж непосидючу хуліганку. Нещодавно я познайомився з офіціанткою, яка пообіцяла сходити зі мною в театр, і навіть незнання мови не завадить мені насолодитись грою акторів. Ще в Україні надзвичайно смачна їжа, особливо борщ, халва та ковбаса. Єдиний мінус, що тут немає гострих соусів і спецій.
Після відновлення «Вікінг» прагне якнайшвидше повернутися до свого підрозділу.
— Мене не лякає моє поранення, і навіть те, що мій палець може так і не відновити чутливість. Зараз я ще більш вмотивований, дуже розлючений на росіян, і прагну докласти всіх зусиль для перемоги України!
Фото автора та з особистого архіву героя
