Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
130 років тому, 15 жовтня 1893 року, народився Андрій Долуд (1893–1976) — відомий український військовий діяч, учасник української національно-визвольної боротьби впродовж першої половини — середини ХХ століття. Його доля стала однією з доль громадсько й політично активних українців, дії яких слід оцінювати не лише з перспективи сучасності, а й у контексті доби, коли вони жили.
Народився Андрій Долуд у селі Плетений Ташлик Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Свою українську ідентичність юнак виявив уже під час навчання в учительській семінарії в Олександрії, коли брав участь у діяльності місцевого українофільського гуртка та відзначенні роковин Тараса Шевченка. Згодом юнак навчався на юридичному факультеті Київського університету.
Зі студентської лави юнака, який щойно увійшов у третє десятиліття свого життя, підхопив вир Першої світової війни. З 1914 року Андрій Долуд на військовій службі в російській імператорській армії. Спочатку він навчається в Одеському піхотному училищі, закінчує школу прапорщиків. Потім воює на Тернопільщині у складі військ Південно-Західного фронту, дослужується до звання поручика.
З початком революційних подій 1917 року Андрій Долуд активно долучається до творення модерного українського війська. В. Кузьмович, один із військовополонених українців зі складу австрійської армії, які перебували 1917 року в Ташкенті, так згадував про роль прапорщика російської армії Андрія Долуда в тамтешньому українському національному піднесенні та його увагу до долі українців-галичан, які перебували в російському полоні:
До кількох днів ми склали статут на зразок «Просвіти», післали його д. Опокові, просили негайно скликати установчі збори української організації, утвореної на основі пересланого статуту, та запропонували назвати її «Туркестанська Українська Громада» в Ташкенті. Ця спершу культурна організація прийняла згодом характер репрезентативно-політичного тіла, яке навіть почало видавати пашпорти на переїзд в Україну. Ці пашпорти признавав не лише український уряд у Києві, але навіть більшовицький. У найближчих днях у неділю скликано афішами установчі збори «Громади». Нас туди не пустили, але ми вислали нашим зв’язковим привітну адресу, яку відчитано і прийнято на зборах з незвичайним ентузіязмом. Оплескам і окликам «рятувати братів-галичан» не було кінця. Збори зараз таки вибрали комітет, якого завданням було нас «визволити». І справді від цього комітету з’явився в таборі Андрій Данилович Долуд, тоді «прапорщик» і член уже якогось місцевого революційного тіла, та зажадав, щоб нас випустили на волю. Очевидно, справа так легко не пішла. Та все ж нам дозволено виходити щодня без конвою на три години. Цей дозвіл ми собі значно поширили «революційним шляхом»… (Кузьмович В. Українське національне відродження в Туркестані (Спомини із часів російської революції 1917 р.) // Діло. Неділя, 7 березня 1937 року. Ч. 50 (14 593) С. 4).
А замітка в газеті «Нова Рада» від 1 липня 1917 року повідомляє про утворення в Туркестані першого українського батальйону на чолі із сотником Андрієм Долудом, який присягнув Центральній Раді та Генеральному Секретаріатові та мав відбути на фронт, пройшовши через Київ або Харків.
На початку листопада 1917 року Андрій Долуд — учасник III Всеукраїнського військового з’їзду, близько 2,5 тисячі делегатів якого висунули до Центральної Ради вимогу якнайшвидше оголосити про створення української держави у формі Української Демократичної Республіки в українських етнографічних межах. Саме принципова позиція українських військових дозволила тоді Центральній Раді ухвалити й оприлюднити Третій Універсал, який проголосив створення Української Народної Республіки.
На з’їзді Андрія Долуда обрали до складу Всеукраїнської ради військових депутатів, який перебував у розпорядженні Військового міністра Центральної Ради. Невдовзі, у грудні 1917 року, його, як офіцера і члена Центральної Ради, внесли до списку кандидатів до Українських Установчих Зборів по Поділлю від Української соціал-демократичної робітничої партії та Української селянської спілки.
Зроблений 1917 року вибір назавжди пов’язав долю Андрія Долуда з військом та боротьбою за українську незалежну державу в той спосіб, який він вважав прийнятним з огляду на об’єктивні обставини. Так, від 13 листопада 1918 року він брав участь у Листопадовому Зриві, прибувши з Одеси до Львова на допомогу Західноукраїнській Народній Республіці на чолі сформованого з українців-добровольців Наддніпрянщини Козацького загону імені Гонти. Учасники подій схвально згадували про героїзм Долуда й козаків під його командуванням під час бойових дій.
… мали успіх українські акції на півночі, де здобуто Міську Різню, приборкано польське населення на Замарстинові та відкинуто поляків до вул. св. Мартина, короля Яна ІІІ і Граничної. В цих боях відзначився добровольчий придніпрянський загін ім. Гонти під командуванням полк. Долуда (Юст А. Бої за Львів // До зброї. Листопад-грудень 1946. Ч. 7–8. С. 5). В год. 12 в полудне вибралась під проводом козацького отамана Долуда карна експедиція, зложена з 28 козаків зі скорострілом і моїх 10 людей також зі скорострілом. Завдяки шаленій відвазі самого отамана дійшли ці відділи з одної сторони до західного кінця вул. Вузької, а другої сторони аж до вул. Огородницької. Перешукано багато домів, сконфісковано багато зброї й арештовано кількох лєґіоністів. … При тій акції був ранений сам командант, отаман Долуд… (Катрич Л. З листопадових боїв // Діло. Четвер, 1 листопада 1928 року. Ч. 245 (11 496). С. 3).
Потому Андрій Долуд командував Янівською (другою) бригадою УГА, відзначився у боях під час Вовчухівської операції 16–23 лютого 1919 року. Після переходу УГА через Збруч перейшов до складу Дієвої армії Української Народної Республіки. Там від кінця серпня 1919 року він служив командиром 1-го Гайсинського пішого полку імені Симона Петлюри й, перебуваючи на посаді Начальника штабу військових частин Армії УНР, узяв участь у Першому Зимовому поході, що тривав від 6 грудня 1919 до 6 травня 1920 року.
З 22 травня 1920 року Андрій Долуд командував 5-ю Херсонською стрілецькою дивізією Армії УНР. У липні 1920 року був комендантом переправи під час відходу українських військ за Збруч, а у вересні командував правим крилом Армії УНР в оборонних боях на Дністрі. Зрештою, у листопаді 1920 року був інтернований разом з дивізією поблизу Підволочиська й згодом жив на еміграції у Польщі.
Досвід Першої світової війни, війни проти Польщі й війни проти більшовицької росії позначився на позиції Андрія Долуда під час Другої світової війни. Німці, які за часів Першої світової війни допомогли відбити першу більшовицьку агресію проти УНР і забезпечити стабільність Української Держави за часів гетьманування Павла Скоропадського, здавались багато кому з учасників Перших визвольних змагань силою, спроможною допомогти відновити українську незалежність.
Серед таких історичних діячів опинився й Андрій Долуд, який у 1942 році став на чолі Українського Визвольного Війська, що формувалось у складі сухопутних сил вермахту. Згодом від 1943 року він очолював Запорізький загін Українського Вільного Козацтва, який так само воював у складі вермахту, а у 1944 році став членом Козацького штабу генерала Андрія Шкуро. Після Другої світової війни емігрував до Латинської Америки.
Чи варто, з огляду на факт колаборації з нацистами, прославляти Андрія Долуда? Мабуть, ні. Чи слід пам’ятати про нього, пояснюючи його дії в контексті доби, коли він жив, і належним чином оцінюючи як його внесок у боротьбу за українську незалежність під час революційних подій 1917–1921 років, так і службу у складі вермахту? Напевно, так.
