Смертельний інцидент стався над грецьким островом Карпатос в Егейському морі в контексті Егейської суперечки — конфлікту між двома державами-членкинями НАТО щодо суверенітету та суміжних…
Війна завдає втрат щодня. Пережити це самотужки вкрай важко. Скорбота викликає нестерпний душевний біль, особливо для тих, хто втрачає побратимів, з якими проходить надлюдські випробування в пеклі війни. В моменті втрати людина часом навіть не всі ці почуття усвідомлює, але згодом спогади здатні наздогнати її, і тоді без допомоги психолога не обійтися. Про те, чи існує чоловіче горе, чи можна подолати симптоми ПТСР і як пережити втрату побратима кореспондентці АрміяInform розповів експерт Центру психічного здоров’я та психосоціального супроводу Національного університету «Києво-Могилянська академія», психотерапевт Євген Лікарчук.
— Нині дедалі частіше психологи говорять, що не всі матимуть ПТСР після війни, адже чимало і військових, і цивільних дають собі раду зі стресом. Як, на вашу думку, чи кожна людина має внутрішній ресурс для подолання психологічної травми, завданої війною?
— Якщо говорити про ресурсність, то, зокрема, міжнародні організації, які надають гуманітарну допомогу, керуються пірамідою психосоціальних інтервенцій. Вона містить такий компонент, як психічне здоров’я та психосоціальна підтримка (ПЗПСП). У цій піраміді є чотири ступені. На першому ступені — забезпечення базових потреб. Ідеться про людей, які встигли отримати продовольчу допомогу, мали житло, роботу, фінансову підтримку, юридичний захист. За таких умов їхня психологічна стійкість збільшується, а вірогідність подальшого травмування знижується. Натомість якщо людина була довго позбавлена можливості поїсти, отримати питну воду, переживала, де житиме, тоді вона отримує більше стресу, її здатність самостійно справитися з переживанням травматичної події зменшується. На другому ступені — підтримка громади й сім’ї. Коли людина, забезпечивши базові потреби й відчувши відносну безпеку, має простір, щоб дітей у садочок влаштувати, створити сприятливі умови для спілкування в громаді, тоді їй легше пережити стрес. Третій ступінь включає цільову неспеціалізовану підтримку. Наприклад, коли людина що переїхала із зони обстрілів або пережила руйнування власного будинку, отримала базову медичну допомогу, першу психологічну допомогу, психоедукацію щодо її стану, отримала тимчасовий прихисток, тоді її стійкість значно збільшується. Четвертий ступінь — це спеціалізована допомога клінічних психотерапевтів, психіатрів, тривале ведення кожного випадку окремо. На цей етап без війни доходить близько 8 % людей. Зокрема ті, хто мають симптоми ПТСР. Під час війни ця категорія зростає до 26 %. Ресурсність і переживання кожної людини залежать від її життєвого досвіду: того, що було в її дитинстві, у підлітковому віці, протягом життєвого шляху. І коли ми говоримо про внутрішній ресурс, то, якщо на першому-третьому ступенях вдалося отримати підтримку, тоді людина є більш стійкою до стресу.
— А як щодо внутрішніх ресурсів?
— Щодо цієї теми: Києво-Могилянська академія внесла таке поняття, як резильєнтність, тобто стійкість, стресостійкість — це означає, що людина має вроджені й набуті протягом життя здібності для подолання стресових подій та психологічних наслідків втрат. Сучасні вчені вважають: це все ж таки набута навичка справлятися зі стресом. У значної кількості людей, які потребують психологічної допомоги, йдеться про високий рівень стресу, але вони часто не мають змоги звернутися до психотерапевта або не знають про такі можливості. Однак слід пам’ятати про важливе правило ресурсності — людині потрібна людина. Наодинці здолати стрес вкрай важко, важлива підтримка громади й сім’ї. А у разі психологічної травми — звертатися до кваліфікованого психотравматерапевта, який зможе бути поряд і розібратися зі складною травмою, зуміє її опрацювати разом з клієнтом, завершити таку роботу. Коли людина від замороження, гніву, люті й уникання травми переходить до її сприйняття як частини життя, що минула, до спогадів. Це необхідна ланка, щоб людина почувалася краще, й тут доводиться долати стигму: якщо звертаюся до психолога, то я слабкий. Навпаки — зустрітися зі своїми спогадами, емоціями й опрацювати їх — вимагає сміливості й тоді справді стає легше. У своїй практиці ми говоримо, що опрацювання втрати — це як оброблення відкритої рани. Якщо рана не оброблена, вона гноїтиметься, поки її не вичистять. Вичищення рани може бути процесом неприємним, болісним, але необхідним.
— Одне з найбільш травматичних переживань на війні — людські втрати. Як пережити втрату близької людини на війні й чи існує в цьому сенсі, так би мовити, чоловіче та жіноче горе?
— Сучасна наука говорить про те, що переживання, радше, залежать від особистості людини, її історії, взаємозв’язків, цінностей, аніж від статі. Втрата — це завжди важко. Інша справа, що є різниця в тому, як працювати в такій ситуації з чоловіками та жінками. По-перше, якщо ми говоримо про опрацювання горя і втрати, то для цього створюються організації, групи підтримки, які мають практичний досвід і кваліфікованих фахівців, які можуть супроводжувати людину в горі. Зокрема це Міжнародна асоціація психологів з роботи з горем та тяжкою втратою, створена на початку 2021 року для об’єднання зусиль кваліфікованих фахівців і сприяння розвитку української психологічної науки в цій темі. Досить багато психологів стикнулися з необхідністю опрацювання горя ще до широкомасштабного вторгнення, під час ковіду, а тепер — потреба в рази більша. В Асоціації є програма підготовки таких фахівців до роботи з людьми, які пережили тяжку втрату близьких, ми передаємо практичний досвід. Якщо говорити про групи підтримки, то робота з жінками, які втратили синів, і жінками, які втратили чоловіків, проходить окремо, адже в них різні переживання.
— А як з емоціями чоловіків, їхні переживання, вочевидь, дещо інші, ніж у жінок?
— Не хотілося би бути суб’єктивним, але чоловіки натомість менше проявляють емоції і намагаються їх контролювати. Начебто якщо емоції не контролювати, то вони захоплюють, а стан огорнутого горем, плачем може лякати, хоча його теж треба пережити. І пережити поряд з людиною, з якою безпечно це робити, виплакатися, виговоритися. І тому чоловіки теж роблять таку важливу внутрішню роботу, натомість жінки більш відкрито проявляють емоції, дають їм волю, рідше намагаються їх проконтролювати. По-друге, не всі прояви горя схвалені суспільством, щось може засуджуватися як не гідне чоловіка, а це може блокувати його емоції. Однак, працюючи з кожною людиною окремо, розумієш, що реакції на горе індивідуальні і залежать від особистості.
— Чоловіки не висловлюють своїх емоцій повною мірою, і це заважає їм пережити горювання?
— Так було раніше, але зараз чоловіки стають більш відкриті. Якщо говорити про ветеранів, то хочу виразити повагу до кожного з них. Наша спільна робота багато чого навчила, а досвід є неоціненним. Часто ветерани приходять у роботу з психологом з відчуттям провини, яке теж може блокувати доступ до емоцій, а прояви агресії прикривають болісну емоційну складову — це внутрішній захист від глибинних тяжких переживань. Добре, коли є можливість опрацювати з психологом і подолати відчуття провини після втрати, провини того, хто вижив. Після втрати людина може перебувати в стані гострої емоційної реакції 1–3 місяці, а приблизно через пів року — рік переходить до налагоджування нового життя. Натомість у військових немає багато часу для стабілізації, неможливо побути наодинці, ти постійно зібраний. Маємо розуміти, що в цивільному житті ми працюємо з почуттями людини, яка склала зброю. Натомість, коли йдеться про людину, яка тримає зброю, її почуттів ми не торкаємося, тому що роз’ятрювання її емоцій може тільки нашкодити, зменшити можливість виживання в умовах бойових дій. Психіка перебуває в умовах невизначеності, там треба бути непередбачуваним, довіряти тільки своїм, і це не дружина й мати, це побратими, які поряд. Це постійна гіперчутливість до всього, що відбувається. Тому тут немає можливості для переживання втрати як у цивільному просторі, де є підтримка родичів, можна побути самому, передивитися світлини, речі людини, яку втратили. На фронті зовсім інша ситуація, там емоції доводиться відсувати на другий план. Після демобілізації, коли військовий переходить у статус ветерана, з’являється можливість опрацювати його почуття. Але є такий феномен, що на певному етапі горювання приходить самозвинувачення. Існує більше дванадцяти непродуктивних переконань після втрати близької людини: я міг це передбачити, я не врятував, я міг діяти інакше тощо. Хоча ми розуміємо, що травматична ситуація, в якій відбувається втрата, це раптова подія, її сила руйнівна, її неможливо передбачити чи уникнути, і людина ніколи не знає, чим така ситуація закінчиться. В такій ситуації вона діє за механізмом стратегії: бій, біжи або завмри. Він спрацьовує еволюційно, щоб людина могла врятуватися. Згодом, через якийсь час, на холодний, як то кажуть, розум з’являються думки: я не так вчинив. Ці неконструктивні переконання потрібно опрацьовувати, бо вони дуже впливають на почуття людей, а почуття впливають на поведінку. Горювання в чоловіків залежать від того, коли вони звернулися до психолога, яка в них історія. Я знаю чимало історій чоловіків, які змогли пережити горювання та змінити своє життя.
— Які наслідки для психіки може мати тяжко пережита втрата побратима? Розкажіть про особливості опрацювання цієї психічної травми.
— Людина, яка пережила втрату побратима й повернулась до цивільного життя, звісно, має відчуття, що її ніхто не розуміє. І це логічно, близькі люди не були на війні, вони далекі від того, що відбувалось у зоні бойових дій. Часто ветерани й не розповідають про такі речі. А розпитувати їх про деталі таких подій не екологічно, лише психотерапевти з відповідною кваліфікацією можуть це робити, і тоді це йде на користь. Будь-яка втрата — це діра в душі, і завжди запускається процес горювання з певними завданнями горя. Психологи наголошують, що це не етапи, а завдання: заперечення, гнів, торги, депресія, прийняття. Вони не послідовні, відбуваються швидше чи довше. У сучасному переконанні: горе, що триває більше як рік — півтора, це пролонговане горе, яке свідчить про наявність психічної травми або супутнього психічного розладу і треба звернутися по психотерапевтичну допомогу. Оскільки супутні психічні розлади можуть заважати перебігу процесу горювання, в кінці якого людина приходить до світлої пам’яті про людину, яка пішла з життя. Хоча біль може лишитися назавжди, але він не впливає на функціональність людини, вона може жити далі, будувати нові відносини.
— Якщо людина переживає втрату в бою, безпосередньо на фронті, це важче протікає? Чи можна цьому зарадити?
— Коли йдеться про бойову психологічну травму — це зазвичай раптова подія. Наприклад, снайпер вбиває побратима, з якими ти щойно спілкувався, або ви вчора їли разом і про щось говорили. Або відбувається вибух, або мінометний обстріл, це раптово, не передбачуване, ця картина відбувається просто на очах: гине людина, з якою вже склалися якісь стосунки. Треба розуміти, що в такій обстановці стосунки зовсім інші, ніж у цивільних — бійці один на одне розраховують, переживають цей досвід разом. В умовах бойових дій спочатку працює гостра реакція на стрес, вона має відбуватися три дні, про цей термін говорять і американські, і європейські посібники, це нормальна реакція. Якщо ж протягом місяця симптоми не зникли, то вступає в дію ПТСР. До симптомів цього розладу належать: гнів, роздратованість, уникання певних спогадів, місць, людей, нічні жахи, флешбеки, коли перед очима з’являються певні картини, коли люди схоплюються серед ночі, їм здається, що вони перебувають в окопі, реакція на певні запахи, силуети, звуки. Почуття провини часом навіть ускладнює спілкування з родичами загиблих. Ветерани розповідають, що через почуття провини їм важко слухавку взяти, коли телефонує мати загиблого побратима. Буває нестерпно поглянути на його світлину. Крім того, може проявлятися загальмованість, відсторонення або, навпаки, неконтрольоване роздратування. Щоб впоратися з важким станом люди можуть вдаватися до вживання психоактивних речовин, алкоголю, іноді вони замикаються в собі, ніхто не може зрозуміти, що з ними відбувається. В такому разі близькі мають розібратися, що таке посттравматичний стресовий розлад, які його ознаки. Одним з проявів такого горя після втрати побратима є відсутність бачення майбутнього, тому для ветеранів дуже важлива і фізична, і соціальна, і психоемоційна реабілітація. Для цього розроблені спеціальні програми, щоб знову інтегруватися в суспільство, отримати підтримку в родині. Не рідко родини розпадаються через те, що відбувається з чоловіком чи дружиною. Для зменшення таких наслідків і потрібна роз’яснювальна робота та психоедукація.
Фото з відкритих джерел
Фотоколаж Сергія Поліщука
