ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Війна вимагає від нас делікатності у спілкуванні з дружинами військових – експертна думка

Соціальний захист
Прочитаєте за: 8 хв. 8 Жовтня 2023, 12:05

Після широкомасштабного вторгнення війна увійшла майже в кожну українську родину. Нині значна частина суспільства має рідних чи близьких на фронті. Як вони почуваються під час розмов про війну і як коректно спілкуватися з родинами, де є військові, кореспондентці АрміяInform розповіли дружина військовослужбовця ЗСУ Ніна Мацюк, яка є експерткою з безбар’єрності, та психотерапевт Володимир Станчишин.

Чи варто говорити про війну в родинах, чиї близькі на фронті?

Володимир Станчишин: Замовчувати гірше, ніж говорити, але говорити некоректно — ще гірше. Ігнорування веде до розриву комунікації. Якщо я приходжу в сім’ю, де чоловік і батько на фронті, то моє перше запитання: «Як ви?». Тобто я розділяю з вами вашу ситуацію. Чи можу я далі щось запитувати — залежить від стосунків з людиною чи родиною. Якщо я знаю людину довше, то можу запитати, як чоловік зараз і чи все з ним добре. Чим ближчий стосунок, тим глибше може бути запитання. Чим більш віддалені відносини, тим менше ставимо запитань. Загальна ідея — ми не ігноруємо тему війни. І крім того, коли людину добре знаєш, вона завжди може сказати «стоп». Якщо я запитую щось недоречне, ви можете мені сказати про це, і я зупинюся. Тобто я передаю вам контроль над ситуацією. І, звичайно, не запитуємо: скільки ти москалів вбив цього тижня? Рамки пристойності не дозволяють про таке запитувати. Однак, вочевидь, люди часто їх порушують. Ці рамки мають бути зрозумілі кожному.

Як пояснити, що є запитання-табу, жорстокі запитання, які в жодному разі не можна ставити родині військового?

Ніна Мацюк: Я ніколи не думала, що почую такі запитання після того, як мій чоловік підписав контракт і тепер на війні. На кшталт: чого він туди пішов, чому він не уникнув мобілізації або чи він там добре заробляє. Останнє — дійсно запитання, що ставить у ступор — коли вимірюють долю військового грошима. Тому що ця війна — для тих, хто обрав захищати країну, її незалежність та свободу, — точно не про гроші. А навіть якщо для когось мотивацією були гроші, адже можуть бути різні життєві ситуації, то запитання все одно неприйнятне через його нетактовність.

Володимир Станчишин: Однаково це не історія про гроші — це історія про життя і смерть. Якщо говорити про неприйнятні запитання, то не слід розпитувати дружину військового про дислокацію, де він є, чим саме він займається. Звичайно, якщо ви не давні друзі. Для мене найжахливішим і, на жаль, популярним є запитання: чи він вже когось вбив. Взагалі, запитання про те, що ти робив на фронті, по-перше, не стосується дружини військового та його родичів. Але це і не запитання до самого військового до моменту, коли він сам почне про це розповідати, бо вважатиме за потрібне. Так, він може розповісти дружині, як це було жахливо, але розпитувати про це неприйнятно. Чоловіки, які пройшли війну, кажуть, що навіть дружина не знає багато з того, що вони робили на війні. Навіть за п’ятдесят років після війни вони можуть цього не розказувати. На війні ми можемо робити речі, яких би не робили в цивільному житті.

«Ти продаєш своє життя на три роки»

Ніна Мацюк: «Навіщо ти йдеш служити, ти ж розумієш, що продаєш своє життя на три роки?» — це було перше болюче запитання після того, як мій чоловік вирішив підписати контракт із ЗСУ. Це прозвучало від людини, яка мала досвід служби. Це було дуже важко чути надто тоді, коли ми зовсім не знали, що на нас чекає. Нам було страшно обом від невідомості і хотілось підтримки чи хоча б розуміння. Нині я більше розумію, що суспільство, до якого я належу, має певні моральні зобов’язання, а тоді це розуміння було ще у процесі формування. Нині мої особисті кордони та кордони чоловіка краще і міцніше сформовані, і ми можемо дати відсіч, але тоді це було неможливим.

Володимир Станчишин: Важливий нюанс, що це сказав військовий. Між собою військовослужбовці можуть говорити речі, щодо яких мають досвід лише вони, а цивільні не мають морального права таке обговорювати. Коли таке говорить військовий — це може бути спосіб застерегти. Але він сказав це невчасно, це недолугий спосіб допомогти, не підтримуючий. Це фруструє людину, яка ще не військова, вони ще не рівні. Питання братерства «рівний-рівному» є визначальним у такій комунікації. Тут важливо, що фактично він це сказав ще цивільному. Військові між собою говорять іншою мовою, більш жорсткою і прямолінійною, вона не має тих умовностей, якими ми мусимо користуватися в цивільному житті. Якби він сказав це своєму побратиму, фраза прозвучала б по-іншому.

«Чому не уникнув служби?»

Ніна Мацюк: Цю фразу я часто чула, коли чоловік вже почав служити. Я відповідала просто: він підписав контракт, це його вибір, і я його підтримую. Але це було важко і неприємно чути кожного разу. Мені хотілось як мінімум поваги до його вибору і як максимум простої вдячності. І таке часто чують інші дружини, чоловіки, партнерки та партнери.

Володимир Станчишин: Цим питанням люди знецінюють суть того, що ти робиш. Йдеться про частину цивільного суспільства, яка знецінює такий вибір, щоб виправдати свій страх іти у військо. Вони мусять це робити, щоб відчувати, що вони мають рацію в тому, що «косять від армії». Але є інша частина цивільних, які вдячні ЗСУ, хоча теж бояться йти служити, але не потребують знецінення.

Це свідчення розділення суспільства на тих, хто пішов і не пішов служити, на тих, хто знецінює і хто усвідомлює важливість військових. Серед тих, хто не пішов служити, є такі, хто знецінює і ті, хто усвідомлює. Це буде важливо потім, коли прийдемо до розбудови країни. Тому що ті, хто злякався війська, уникає служби, але не знецінює ні війська, ні України, — будуть готові її відбудовувати. А ті, хто знецінював військо і Україну, — продовжать це робити.

«Навіщо він туди пішов, ви ж така хороша пара»

Ніна Мацюк: Цим нібито нічого страшного не сказано, але для мене прозвучало дуже болісно, адже це звучало так, ніби ми як пара перестали існувати через те, що чоловік пішов служити. Це був сильний удар. Тому що тоді, в перші місяці служби чоловіка, було дуже важко, і ще гірше — почути, що ви ніби перестали бути сім’єю, бо чоловік пішов у військо. Зараз я вже знаю, що попри війну стосунки продовжуються, розвиваються, ми стаємо міцнішими, але тоді я цього не могла сказати, і це було зненацька боляче.

Володимир Станчишин: Насправді ця фаза звучить часто, і нібито багато сімей розпадаються внаслідок війни — це зразок стереотипного мислення. І я би хотів наголосити, що сім’я здатна зберігатися, коли хтось воює, а хтось вдома, хтось за кордоном, а хтось в Україні. Сім’я — це складніше, ніж просто бути разом. Так, це випробування, яке не кожній сім’ї до снаги, але пара, яка має добрий фундамент, може все здолати і стати міцнішою. З іншого боку, це питання елементарного етикету, і люди мали би щодо приватних сімейних справ тримати язик за зубами. Однак під час цієї війни ми всі настільки спантеличені, що говоримо всім те, що на думку спало. Але навіть війна вимагає від нас етикету.

«Вже мобілізуватись, чи ще почекати»

Ніна Мацюк: Часто чоловіка вже як військового запитують, чи готуватися до служби, чи потрібно мобілізуватися та іти служити. Як військовий і громадянин України він має сказати: звісно готуйтесь, мобілізуйтесь і підписуйте контракти. Водночас як людина він не хоче небезпеки для своїх близьких, які про таке питають. А вони, запитуючи, ніби забувають, що людина в статусі військового не стає суто військовим, він продовжує бути тим же другом та товаришем, який не хоче небезпеки для своїх близьких людей. Як людина він каже: готуйтесь, чекайте, а як військовий він хоче сказати — та ви вже всі маєте бути тут. Через людський чинник він хоче їх вберегти, щоб вони, скажімо, якомога пізніше доєдналися до лав ЗСУ, але як військовослужбовець розуміє потребу в мобілізації. Слід розділяти ці дві ролі.

Володимир Станчишин: Ці різні ролі насправді є нормальним явищем, яке називається розщепленням. Існує різниця між тим, що я усвідомлюю і що я відчуваю. Я усвідомлюю, що всі мають бути у війську, і відчуваю, що я не хочу, щоб мої друзі воювали. Це розщеплення, яке є нормальним феноменом війни, тому що війна є жахливою подією, яка спонукає нас жити в обставинах, у яких ми би жити не мали. Тому відбувається розщеплення: одна частина каже: потрібно подолати обставини, якими б вони не були, а друга частина каже: треба вижити за будь-яку ціну. Це про одночасні позиції: «Я розумію, що як чоловік маю йти служити, бо в країні війна» і «Я так боюся, що не йду служити». Наша людська емоційна частина відчуває війну по-іншому, ніж когнітивна розумова частина, яка розуміє правила, за якими відбувається театр воєнних дій. Але наша людська частина хоче ніби втекти, не проживати війни, хоче щоб все це закінчилося. І ці дві частинки живуть в одній людині, певною мірою в усіх є цей розрив. Ми залишаємося людьми, граємо ролі — і це нормально.

Що відчувають дружини військовослужбовців?

Володимир Станчишин: Я можу про це говорити лише дуже узагальнено: дружини можуть проживати страх, величезну тривогу щодо того, що відбувається з її чоловіком на війні, величезну втому через те, що постійно чекають. Однак насправді тільки вони знають, що переживають. Дружини можуть бути надто чутливі, відчувати роздратування, образу і страх стосовно людей, які ставлять некоректні запитання. Водночас вони можуть відчувати гордість за свого чоловіка і внутрішнє піднесення. У кожному випадку це індивідуально. Тривога, втома, душевний біль або злість і гордість — усе це може бути. Добре, що вони об’єднуються між собою, бо мають спільний емпіричний досвід, а завдання громадського суспільства — допомогти дружинам військових, говорити про їхні потреби. Мегазавдання дружин — підтримати чоловіка і втриматися самим. Ми досліджували це ще 2014 року, і виходить так, що дружинам військових часом складніше пережити війну, ніж їхнім чоловікам. Тому що чоловіки мають установку: обстріл — небезпечно, нема обстрілу — безпечно. А в дружини цього немає, в її уявленні чоловік весь час у небезпеці, 24 години на добу. Це дуже виснажливо.

Ніна Мацюк: Відчуття залежать від емоційного стану і, зокрема, пов’язані зі щоденним досвідом спілкування. Як дружина військового, я частіше гуртуюся з дружинами та партнерками військових, тому що мені безпечніше з ними, це тепер мій простір підтримки, моє середовище. Натомість я підсвідомо уникаю зустрічей з подругами, чоловіки яких не служать, тому що вони перебувають у зовсім іншому контексті. Однак ми не можемо весь час сегрегуватися, бо ми невід’ємна частина суспільства. Можливо, це егоїстично, але мені би хотілось, щоб люди були більш уважними до таких, як ми, і фільтрували, що вони говорять, пишуть та як діють. Не варто розказувати дружині військового, як багато часу ви проводите з чоловіком або яке ви побачення влаштували собі минулого тижня. Це боляче чути. Мені здається, це логічно, однак знаю, як складно це пояснити людям, які не зазнали такого досвіду.

Ті, що чекають, та інші — як їм порозумітися

Володимир Станчишин: Це питання має широкий контекст, адже йдеться про розділення суспільства. Минулого року ми всі йшли однією дорогою війни. Але ця дорога розділилася на тисячі доріг, якими ми всі йдемо в тій самій війні. Зрозуміло, що дружинам військових легше ділитися своїми переживаннями з людьми, які мають такий самий емпіричний прожитий досвід. Ми повинні пам’ятати, що попри ці тисячі доріг згодом нам доведеться повернутись на одну дорогу. Попри розділення має бути діалог. Люди різні, одні — з емоційним інтелектом, високим порогом чутливості, дуже делікатні, а інші — зовсім не мають розуміння, скажімо, чого ти плачеш. Але діалог має відбутися. Дружина невійськового має від когось почути про твої страждання. Одні очікують чоловіків з війни, інші — тримають чоловіків, щоб не пішли служити, — і все це в одній країні, в одній громаді. І наше завдання після війни — щоб одні зрозуміли інших. Потрібно говорити про це, щоб і ті й інші стали видимими. Це відбувається тільки через діалог, а не автоматично. Нині все наше повітря просякнуте війною, і якщо її забрати, нічого не залишиться. Дружини військових також отримають іншу ситуацію — чоловіка, який має досвід бойових дій.

Ніна Мацюк: Додам, що ми записали подкаст Бо любов [крапка] війна, автором є Володимир, а я є гостею, де розповідаю про свій досвід дружини військового і 99% відгуків, які я отримала після його виходу, — про те, що жінки відчувають те саме, але не можуть про це говорити. Нам боляче, ми вразливі і нам дуже не просто. Жінки не готові промовляти ці проблеми, але вдячні, що хтось говорить про те, що їм болить. Саме тому я публічно озвучую те, що більшість дружин військовослужбовців тримають у собі. Я намагаюсь промовляти це для суспільства за всіх дружин, що чекають на чоловіків з війни, щоб підтримати їх.

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook
У ВМС ЗСУ розповіли про гелікоптер на знищеному російському кораблі

У ВМС ЗСУ розповіли про гелікоптер на знищеному російському кораблі

Речник Військово-Морських Сил Збройних Сил України капітан 3 рангу Дмитро Плетенчук оцінив втрати в особовому складі знищеного українцями російського патрульного корабля «сєргєй котов» та розповів про гелікоптер.

Міноборони вперше придбає через систему Prozorro 20 тисяч безпілотників

Міноборони вперше придбає через систему Prozorro 20 тисяч безпілотників

«Агенція оборонних закупівель» збирається закупити безпілотні авіаційні комплекси майже на 3 мільярди гривень.

У 118 бригаді зафіксували застосування росіянами кулькових осколкових авіабомб

У 118 бригаді зафіксували застосування росіянами кулькових осколкових авіабомб

У 118 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України зафіксували використання російською окупаційною армією кулькових осколкових авіаційних бомб (ШОАБ).

Двох російських бійців підозрюють у розстрілі жителя Бучі

Двох російських бійців підозрюють у розстрілі жителя Бучі

Повідомлено про підозру у порушенні законів та звичаїв війни, поєднаних з умисним вбивством двом військовослужбовцям рф.

ГУР перехоплення: «котов» был атакован 5 БЭКами. Не знаю, как там боролись они с ними 40 минут»

ГУР перехоплення: «котов» был атакован 5 БЭКами. Не знаю, как там боролись они с ними 40 минут»

Головне управління розвідку Міністерства оборони України опублікувало перехоплення розмови командира російської бригади після знищення корабля «сєргєй котов».

Міноборони: реєстр «Оберіг» допомагає прикордонникам виявляти підробки у документах ТЦК

Міноборони: реєстр «Оберіг» допомагає прикордонникам виявляти підробки у документах ТЦК

З середини лютого Державна прикордонна служба розпочала використовувати реєстр «Оберіг», щоб посилити протидію незаконному виїзду за кордон.

Захищаємо світ

00
00
00