Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Свій бойовий шлях розвідник Олександр розпочав ще у 2016 році на Маріупольському напрямку. За роки служби здобув багатий бойовий досвід, який неодноразово ставав у пригоді під час виконання завдань. Широкомасштабне вторгнення росіян зустрів на позиціях неподалік Горлівки. Тоді чоловік був на посаді водія-розвідника однієї з десантно-штурмових бригад ЗС України.
— Наш розвідвзвод виконував найскладніші завдання на передових рубежах: ми мінували дороги, вишукували позиції ворога, також часто доводилося заходити і в тил противника. Крім того, в перші дні широкомасштабного вторгнення, аби призупинити наступ ворога, брав участь у підриві мосту через Сіверський Донець, — розповідає Олександр.
Пізніше підрозділ розвідників передислокувався на підсилення до однієї з бригад, яка тримала оборону неподалік Ізюма, що на Харківщині. Там чоловік мав завдання підвозити БК до передових позицій у населеному пункті Кам’янка. На той час у селі вже був присутній ворог, підкріплений важкою технікою.
— Кожен виїзд був як випробування долі. 6–8 кілометрів, які долав до околиць Кам’янки, постійно прострілювалися противником. На мою бронемашину кілька разів виходили літаки та гелікоптери рашистів. Вони намагалися поцілити по мені. Я маневрував, тому вдавалося уникнути прямого влучання, — зазначає розвідник.
За словами Олександра, доїхати до села було настільки небезпечно, що багато водіїв бронемашин не наважувалися вирушати на загибель. Ця дорога вся була всіяна осколками від снарядів та попаленою технікою. Майже ніхто не ризикував вирушати до Кам’янки, проте Олександр з навідником долали цей шлях щоденно.
— Необхідно було нашим побратимам доставляти БК та забирати поранених. Тому ми вдвох зголошувалися на це завдання. До того ж наш досвід роботи в таких умовах був чи не найкращим. Навіть коли наш БТР було пошкоджено, ми продовжили виїзди ще кілька днів, — каже Олександр.
Переважаючі сили ворога постійно намагалися штурмувати оборонців Кам’янки. На жаль, під час чергового штурму їм вдалося взяти в оточення оборонців села. Хоч і з втратами, хлопці з боєм все ж змогли вийти з оточення. За той бій командир батальйону на псевдо «Шаман» отримав найвищу державну відзнаку — Герой України.
— Мій БТР також опинився в оточенні. Аби машина не дісталася росіянам, з побратимом замінували БТР та пішки удвох змогли вийти з оточення до нашого підрозділу, — говорить Олександр.
Пізніше, завдяки волонтерам, Олександр отримав джип-пікап Nissan Navara та продовжив виконувати бойові завдання неподалік Довгенького. Він по кілька разів на день підвозив боєприпаси до передових позицій та вивозив поранених.
— Того ранку з товаришем виїхав за пораненим. Швидко справилися із завданням та успішно повернулися назад. Вже за кілька годин довелося вдруге їхати тією ж дорогою. Як виявилося пізніше, ворог встиг дистанційно замінувати дорогу протитанковими мінами. Пам’ятаю, як під машиною рвонула міна. Був яскравий спалах. До того ж епіцентр вибуху стався прямо піді мною. Тож усі осколки я прийняв на себе, — пригадує розвідник. — Після вибуху нічого не чув, пекло все тіло. По рації зміг викликати допомогу, що нас і врятувало.
Хлопців змогли швидко евакуювати та доправити до медичного закладу. Там військові лікарі стабілізували Олександра та провели низку операцій, витягнувши з його тіла 52 осколки. Також йому довелося двічі пересаджувати шкіру. Загалом лікування тривало майже чотири місяці. Внаслідок підриву в розвідника пошкоджено слух тощо, він отримав ІІІ групу інвалідності з неврології.
— Нещодавно почав ходити вже без милиць, почуваю себе значно краще. Також продовжую військову службу в Полтавському ОМТЦК та СП. Займаюся адресним оповіщенням громадян. У майбутньому планую відкрити власну справу, — підсумував Олександр.
