«Вже сама постава генерала Грекова вказувала, що маємо перед собою вояка з крови й кости, з його бистрого зору й високого чола промовляла ініціятива, бистрий…
Серед українців старшого віку багато хто пам’ятає різницю між товарами й технікою, зробленими в союзних республіках срср та тими, що були виготовлені в так званих країнах Варшавського договору: міжміські угорські «Ікаруси», чеські трамваї «Шкода», «східнонімецькі» купейні вагони, оздоблені коричневим пластиком… Уся ця техніка та безліч інших товарів відрізнялися від радянських якістю та зручністю. Подібні тенденції були й у розробці та виготовленні військової техніки. Сьогодні ми розповімо про роботу чеського аналога радянської САУ 2С3 «Гвоздика» — САУ «Дана», розрахунок якої нищить ворога у складі окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка.
САУ «Дана» (Dana) — це 152-мм самохідна гаубиця, розроблена в 1976 р. у Тренчині конструкторським бюро Konštrukta Trenčín (колишня вже Чехословаччина, нині місто на території Словаччини). Проводилася оборонною компанією ZTS (нині також Словаччина) з 1976 р. На озброєнні — з 1981 р. Маса — 29,3 т, довжина — 11,2 м, ширина — 3 м, висота — 3,6 м, кліренс — 41 см. Гаубиця встановлена на шасі Tatra 813 8×8. Дальність вогню: максимальна — 20 км, ефективна — 18,7 км. Максимальна швидкість — 80 км/год, запас ходу — 600 км. Екіпаж — 5 осіб. Унікальність «Дани» на той час — її оснащено автоматичною зарядною системою.
— Свого часу, близько 30 років тому, я проходив строкову службу на посаді командира САУ 2С3 «Гвоздика». За багатьма своїми характеристиками, такими як калібр, боєприпаси та дальність стрільби САУ «Дана» є аналогом радянської «Гвоздики», але є й дуже суттєві відмінності, — розповідає командир гармати Юрій. — Найголовнішою відмінністю, яка робить «Дану» високомобільною, є колісна платформа фірми Tatra. Вона дозволяє швидко пересуватися по шосе, а гусенична «Гвоздика» їй у цьому програє. До того ж ресурс гусениць дуже обмежений, тож у сучасній війні, коли потрібна висока мобільність, це також є певною проблемою. Наступною відмінністю є відкрита казенна частина, тож під час пострілу порохові гази не потрапляють усередину й екіпаж не перебуває під їхнім впливом. Та найголовнішим я вважаю те, що заряджання боєприпасів відбувається в автоматичному режимі. Це дозволяє збільшити темп стрільби та зменшити час перебування на вогневій позиції. Попри свій поважний вік (рік випуску гармати 1984-й) всі механізми працюють добре, а з огляду на специфіку машини ми однозначно є бажаною ціллю для ворога.
…Нашу розмову перериває команда про висування на бойову позицію. На одному з перехресть за лінією фронту аеророзвідка виявила скупчення ворога. Отримавши дозвіл, прямуємо за бойовою машиною. Колісна гармата швидко петляє асфальтовими та ґрунтовими дорогами й нам доводиться докласти трохи зусиль, щоб не втратити її з поля зору.
Ось і перша позиція. Гармата завмерла на краю поля, де колись висівали пшеницю, рідке колосся якої можна розгледіти в сухій траві. Екіпаж задраює люки та готується до стрільби. З цієї позиції наші воїни роблять кілька пристрільних пострілів, але виявляється, що метеоумови не дозволяють накрити ворога щільним вогнем.
Звучить команда «перекат». Ми знову стрибаємо у своє авто й продовжуємо ралі за гарматою по пересіченій місцевості. Нова позиція, бусоліст з екіпажем знову «прив’язують» САУ до місцевості, а СОБ у цей час готує дані для стрільби. Перший постріл — аеророзвідка говорить про влучання в ціль. Знову корегування, й гармата вже з невеличким інтервалом випускає по ворогу ще близько 10 снарядів.
Закінчивши стрільбу, швидко покидаємо вогневу позицію. Цього разу нам довелося під’їхати ближче до лінії фронту, тож ризик нарватися на вогонь у відповідь тут набагато вищий. Знову ралі, але цього разу ми вже знаємо, куди треба дістатися, тож відпускаємо САУ трохи вперед.
Після повернення на вихідну позицію бачимо, що в екіпажу гармати гарний настрій після виконаної роботи. Як з’ясувалося, вдалося гарно відпрацювати по ворожій піхоті. Є й ще одна причина для свята. Сьогодні один із зарядників став повноправним артилеристом, бо виконав перші в житті бойові стрільби. За артилерійською традицією, йому мажуть обличчя сажею від згорілого пороху, дають понюхати гільзу та символічно торкаються сідниць банником.
— Це дуже яскраві емоції, — ділиться новоспечений артилерист Денис. — Я давно мріяв про цей момент й ось він настав. Нарешті я розпочав бити ворогів, що прийшли на мою землю.
Фото автора
