Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Серед українців старшого віку багато хто пам’ятає різницю між товарами й технікою, зробленими в союзних республіках срср та тими, що були виготовлені в так званих країнах Варшавського договору: міжміські угорські «Ікаруси», чеські трамваї «Шкода», «східнонімецькі» купейні вагони, оздоблені коричневим пластиком… Уся ця техніка та безліч інших товарів відрізнялися від радянських якістю та зручністю. Подібні тенденції були й у розробці та виготовленні військової техніки. Сьогодні ми розповімо про роботу чеського аналога радянської САУ 2С3 «Гвоздика» — САУ «Дана», розрахунок якої нищить ворога у складі окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка.
САУ «Дана» (Dana) — це 152-мм самохідна гаубиця, розроблена в 1976 р. у Тренчині конструкторським бюро Konštrukta Trenčín (колишня вже Чехословаччина, нині місто на території Словаччини). Проводилася оборонною компанією ZTS (нині також Словаччина) з 1976 р. На озброєнні — з 1981 р. Маса — 29,3 т, довжина — 11,2 м, ширина — 3 м, висота — 3,6 м, кліренс — 41 см. Гаубиця встановлена на шасі Tatra 813 8×8. Дальність вогню: максимальна — 20 км, ефективна — 18,7 км. Максимальна швидкість — 80 км/год, запас ходу — 600 км. Екіпаж — 5 осіб. Унікальність «Дани» на той час — її оснащено автоматичною зарядною системою.
— Свого часу, близько 30 років тому, я проходив строкову службу на посаді командира САУ 2С3 «Гвоздика». За багатьма своїми характеристиками, такими як калібр, боєприпаси та дальність стрільби САУ «Дана» є аналогом радянської «Гвоздики», але є й дуже суттєві відмінності, — розповідає командир гармати Юрій. — Найголовнішою відмінністю, яка робить «Дану» високомобільною, є колісна платформа фірми Tatra. Вона дозволяє швидко пересуватися по шосе, а гусенична «Гвоздика» їй у цьому програє. До того ж ресурс гусениць дуже обмежений, тож у сучасній війні, коли потрібна висока мобільність, це також є певною проблемою. Наступною відмінністю є відкрита казенна частина, тож під час пострілу порохові гази не потрапляють усередину й екіпаж не перебуває під їхнім впливом. Та найголовнішим я вважаю те, що заряджання боєприпасів відбувається в автоматичному режимі. Це дозволяє збільшити темп стрільби та зменшити час перебування на вогневій позиції. Попри свій поважний вік (рік випуску гармати 1984-й) всі механізми працюють добре, а з огляду на специфіку машини ми однозначно є бажаною ціллю для ворога.
…Нашу розмову перериває команда про висування на бойову позицію. На одному з перехресть за лінією фронту аеророзвідка виявила скупчення ворога. Отримавши дозвіл, прямуємо за бойовою машиною. Колісна гармата швидко петляє асфальтовими та ґрунтовими дорогами й нам доводиться докласти трохи зусиль, щоб не втратити її з поля зору.
Ось і перша позиція. Гармата завмерла на краю поля, де колись висівали пшеницю, рідке колосся якої можна розгледіти в сухій траві. Екіпаж задраює люки та готується до стрільби. З цієї позиції наші воїни роблять кілька пристрільних пострілів, але виявляється, що метеоумови не дозволяють накрити ворога щільним вогнем.
Звучить команда «перекат». Ми знову стрибаємо у своє авто й продовжуємо ралі за гарматою по пересіченій місцевості. Нова позиція, бусоліст з екіпажем знову «прив’язують» САУ до місцевості, а СОБ у цей час готує дані для стрільби. Перший постріл — аеророзвідка говорить про влучання в ціль. Знову корегування, й гармата вже з невеличким інтервалом випускає по ворогу ще близько 10 снарядів.
Закінчивши стрільбу, швидко покидаємо вогневу позицію. Цього разу нам довелося під’їхати ближче до лінії фронту, тож ризик нарватися на вогонь у відповідь тут набагато вищий. Знову ралі, але цього разу ми вже знаємо, куди треба дістатися, тож відпускаємо САУ трохи вперед.
Після повернення на вихідну позицію бачимо, що в екіпажу гармати гарний настрій після виконаної роботи. Як з’ясувалося, вдалося гарно відпрацювати по ворожій піхоті. Є й ще одна причина для свята. Сьогодні один із зарядників став повноправним артилеристом, бо виконав перші в житті бойові стрільби. За артилерійською традицією, йому мажуть обличчя сажею від згорілого пороху, дають понюхати гільзу та символічно торкаються сідниць банником.
— Це дуже яскраві емоції, — ділиться новоспечений артилерист Денис. — Я давно мріяв про цей момент й ось він настав. Нарешті я розпочав бити ворогів, що прийшли на мою землю.
Фото автора
