Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
Командир мобільної вогневої групи ППО окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха, яка полює на ворожі дрони, Данило народився та виріс в Енергодарі. До початку вторгнення рф в Україну у 2014 році разом з батьком працював на Запорізький АЕС слюсарем з ремонту реакторно-турбінного відділення. Незаконна анексія рф Криму та війна за Донбас не залишили хлопця байдужим, тож у 2014 році він із власної ініціативи пішов захищати Батьківщину.
— Коли у 2014 році розпочалася мобілізація та я побачив, що до військкомату йдуть молоді чоловіки, у яких удома залишаються маленькі діти, я зрозумів, що маю йти на фронт, бо інакше не зможу з цим жити, — пригадує ті події хлопець. — Оскільки у мої 19 років військового досвіду в мене не було, то у військкоматі мені запропонували підписати контракт із ЗСУ. Отже, я спочатку потрапив до однієї з частин ППО, а потім у складі загону «Дика качка» воював на позиції «Зеніт» біля Донецького аеропорту. Там я й дістав своє перше поранення.
Одного дня, коли по позиції знову почала працювати ворожа САУ, Данило отримав завдання знайти корегувальника російської артилерії. У 2014 році ще не було, як зараз, масового використання дронів, тож корегування здійснювалося за радянською методикою, коли один з артилеристів висувався максимально близько до ворожих позицій і по радіостанції корегував вогонь. Якоїсь миті хлопець відчув у роті присмак металу та знепритомнів. Побратимам вдалося швидко знайти пораненого й передати його медикам.
— Після закінчення лікування я повернувся до своєї частини й ще кілька разів їздив на ротації на фронт. Згодом за станом здоров’я мене перевели до навчального центру на Харківщині, де я став інструктором з вогневої й тактичної підготовки в курсантів, — розповідає Данило. — Наприкінці 2016 року я звільнився з ЗСУ та повернувся працювати на свою атомну станцію.
З огляду на бойовий досвід хлопця у «військкоматі» його внесли до оперативного резерву першої черги, тож широкомасштабне вторгнення рф 24 лютого 2022 року не стало для нього несподіванкою.
— 22 лютого 2022 року мені прийшла повістка з «військкомату», і вже о 6-й ранку 24 лютого я з іншими хлопцями їхав в автобусі до військової частини. Перші бої ми прийняли під Волновахою. Там я дістав дуже важку контузію, з якою довелося продовжувати воювати. Ворог тоді дуже стрімко просувався, тож я мав навіть виходити з оточення. Тоді я зрозумів, що мій попередній бойовий досвід, здобутий в АТО, майже нічого не вартує. Зараз війна набагато інтенсивніша та жорстокіша, — наголошує військовий. — Головна відмінність у тому, що ти дуже часто бачиш обличчя ворогів, по яких ти стріляєш, а вони стріляють у тебе. Психологічно це дуже важко, особливо вперше.
З огляду на те, що ворожа авіація зараз здебільшого працює з великих відстаней від лінії фронту та майже не заходить у зону досяжності переносних зенітних комплексів, хлопцеві, як командиру зенітного відділення, було поставлене завдання підготувати до застосування мобільну вогневу групу для боротьби з ворожими дронами.
— З липня цього року нам вдалося дообладнати пікап та внести відповідні зміни у конструкцію турелі для кулемета «Браунінг М2». Також ми чітко розподілили обов’язки, провели бойове злагодження та стали єдиним військовим організмом, — зазначає Данило. — З дронами набагато складніше, ніж з літаками, де твоє головне завдання — дати ракеті захопити ціль та натиснути на гачок. Тут необхідно виявити малорозмірну ціль у повітрі, навестися на неї та вразити невеличкою кулею. Зараз ми щодня виїжджаймо на бойову роботу…
Нині хлопець мріє отримати відпустку, щоб зустрітися з родиною, яку нещодавно вдалося вивезти з тимчасово окупованого Енергодара на підконтрольну територію до Києва.
— Мій батько, який працював зварювальником на АЕС, провів у російському полоні 8 місяців. Знаючи, що я військовий, окупанти за цей час неодноразово телефонували мені з його телефона та намагалися змусити працювати на них в обмін на те, що батьки залишаться живими. — обурюється військовий. — Це було дуже важко психологічно, але зараз уже все добре, тож я готовий воювати з подвійною силою!
Після нашої перемоги Данило мріє створити міцну родину та повернутися працювати на Запорізьку АЕС.
Фото автора
