Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
29 вересня, у День пам’яті жертв Бабиного Яру вшановують пам’ять євреїв й усіх безневинних жертв, убитих нацистами на території України під час Другої світової війни 1939–1945 років. Лише впродовж двох днів 29–30 вересня 1941 року у Бабиному Яру в Києві розстріляли 33 771 людину. Надалі під час нацистської окупації (1941–1943 роки) вбивства продовжились й у підсумку лише у Бабиному Яру воєнні злочинці стратили до 100 тисяч людей, переважно етнічних євреїв, а також комуністів, підпільників, військовополонених червоноармійців, діячів українського визвольного руху, в’язнів Сирецького концтабору, «саботажників», порушників комендантської години, пацієнтів психіатричної лікарні імені Павлова.
Бабин Яр став найупізнаванішим символом Голокосту в Україні. Однак у його тіні маловідомими лишились сотні інших місць масових страт євреїв. Ушанувати пам’ять жертв масових воєнних злочинів на рівні місцевих громад лишається важливим завданням науковців та громадських діячів.
Про локальний вимір Голокосту на території України та важливі ініціативи щодо захисту і меморіалізації місць масових убивств євреїв України кореспонденту АрміяInform розповів дослідник історії Голокосту в Україні, кандидат історичних наук, редактор рубрики «Подолання минулого» часопису «Україна Модерна», учасник низки проєктів, пов’язаних з культурою пам’яті Петро Долганов.
— Говорячи сьогодні про вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру, коли протягом двох днів нацисти розстріляли майже 34 тисячі безневинних жертв і потім страти продовжувалися, слід також приділяти увагу локальному виміру трагедії Голокосту. Ви вивчаєте цю тематику в локальному вимірі Західної Волині. Розкажіть, будь ласка, наскільки досліджувані вами сюжети вмонтовуються у певний загальноукраїнський та, зрештою, світовий контекст.
— Бабин Яр — це символ історії Голокосту на території окупованої України. Це місце, де величезна кількість жертв була вбита впродовж двох днів. Він став квінтесенцією першої хвилі масового насильства, яка відбувалася влітку — восени 1941 року і чинилася нацистськими айнзатцгрупами, які ще називали ескадронами смерті, а також загонами поліції порядку, поліції безпеки.
Ці загони, які рухалися за лінією фронту, розпочали вбивати місцеве населення на захопленій вермахтом території, переважно євреїв, значно раніше до трагедії Бабиного Яру. До того моменту, коли вермахт захопив Київ і наприкінці вересня 1941 року відбулися перші масові страти у Бабиному Яру, відбулась певна еволюція динаміки і трансформація насильства. Найперші ж масові страти відбулися значно раніше на заході України, наприклад, на території Західної Волині вже у липні 1941 року.
Від часу цих перших убивств ескадрони смерті поступово еволюціонували у своїй поведінці. Вони проходили ідеологічну підготовку, як солдати, так і керівники, які були більш ідеологізованими. У них було завдання очищувати тилові зони від супротивника, зокрема, як вони зазначали, від комуністичних елементів. Євреї в риториці нацистської окупаційної влади прирівнювалися до цих комуністичних елементів.
— Тобто до кінця вересня 1941 року насильство щодо місцевого населення, насамперед щодо євреїв, пройшло певну еволюцію, змінилося. У чому полягали ці зміни?
— Спочатку, від липня 1941 року, нацисти вбивали єврейських чоловіків — від 14-літніх підлітків до 60-річних чоловіків. Це було типовою практикою насильства, яка поширювалась, зокрема, у Західній Волині й на інших територіях окупованої України. Масові вбивства чинилися повсюдно, де встановлювалась нацистська окупаційна влада.
Спочатку приходили солдати вермахту, вони були першими, хто міг чинити насильство. Однак вони швидко рухалися за лінією фронту, їхнім завданням було протидіяти червоній армії, тому вони довго не затримувалися і приділяли місцевому населенню менше уваги. А вже за регулярними армійськими частинами рухалися айнзатцгрупи, загони поліції порядку, поліції безпеки, й уже вони виконували завдання зі знищення тих місцевих мешканців, яких нацисти вважали шкідливими чи небезпечними.
Мало не по всіх містечках окупованої нацистами території заходу України впродовж літа 1941 року відбулися масові розстріли, тому «Бабині Яри» були по всій території України, їх можна знайти майже біля кожного населеного пункту.
— До моменту першої масової страти у Бабиному Яру в Києві наприкінці вересня 1941 року практики насильства змінились?
— Нацисти поступово еволюціонували, переходячи від вбивства чоловіків дорослого віку до вбивства взагалі всіх. Найпромовистіший приклад — Кам’янець-Подільський, де у серпні 1941 року було розстріляно величезну кількість — 20-24 тисяч жінок, дітей, чоловіків. Там убили, окрім місцевих євреїв, також євреїв Закарпаття, яких туди депортували. Це був один із перших розстрілів буквально всіх євреїв, без огляду на стать і вік.
Бабин Яр став уже певною квінтесенцією цієї моторошної еволюції, коли маючи наказ убивати представників місцевого комуністичного партактиву, виконавці на місцях убивали спочатку євреїв-чоловіків, а потім, маючи певний простір для свободи дій, починали у багатьох випадках убивати взагалі всіх євреїв без огляду на стать і вік.
— Ви говорите про певну свободу дій воєнних злочинців на локальному рівні. У чому вона проявлялась?
— В одних населених пунктах були масові вбивства, в інших їх не було. Кому жити, кому померти, чинити масове вбивство чи обмежитись одинокими стратами у кожному конкретному випадку вирішували офіцери найнижчої ланки, командири загонів, які рухалися в тилу і перебували у різних населених пунктах. Є ґрунтовні дослідження щодо території Волині, зокрема Яна Річа, в яких дуже чітко показано роль офіцерів найнижчої ланки у масових убивствах. У них йдеться про те, якого рівня сягала свобода їхніх дій і наскільки вільно вони, перебуваючи під впливом нацистської ідеології, могли ініціювати масове вбивство або не робити цього.
Однак поступово навіть ті, хто спочатку не чинив масових убивств, бруталізувалися, насильство ставало для них більш звичним і прийнятним. Зрештою це призводило до того, що склалась тенденція переходу від убивства окремих чоловіків до масових страт усіх чоловіків взагалі, а від убивства чоловіків — до масових розстрілів жінок, дітей, людей похилого віку.
— Тобто ми можемо говорити про кілька хвиль цього насильства, коли в першій хвилі це торкалося чоловіків — від підлітків чоловічої статі до дорослих, а потім у другій хвилі вже не було жодних винятків?
— Усі масові страти, які відбувались впродовж 1941 року, історики вважають першою хвилею насильства. Однак впродовж неї відбувалась трансформація сприйняття і практик насильства, нацистські загони еволюціонували від убивства тільки чоловіків до вбивства всіх. Страти у Бабиному Яру стали на цьому шляху певним підсумком попередньої еволюції. Це було наймасовіше вбивство від початку німецько-радянської війни й окупації території України.
Але на цьому вбивства не зупинилися — перша хвиля насильства продовжувалася. Вона продовжувалася й у інших населених пунктах. На Волині, наприклад, до подій Бабиного Яру було дві акції із вбивства місцевих євреїв в Острозі, після була акція в Костополі. Взагалі в цей період на території Волині загинуло, за різними підрахунками, від 30 тисяч — до 37 тисяч євреїв.
Майже половина з цих загиблих — це євреї Рівного. У Рівному відбулася третя з числом жертв акція з масової страти євреїв після Бабиного Яру й уже згаданого Кам’янця-Подільського. Тоді в листопаді 1941 року в урочищі Сосонки поблизу Рівного вбили 17–17,5 тисяч євреїв. Це відбулося 6-7 листопада 1941 року, тобто вже після подій у Бабиному Яру.
— Про Бабин Яр знає вся Україна й увесь світ. А наскільки мешканці Кам’янця-Подільського, Рівного чи інших населених пунктів знають про Голокост на місцевому рівні? Наскільки про ці події відомо на рівні загальноукраїнському? Як взагалі на локальному рівні представлена пам’ять про Голокост? Які є комеморативні практики, місця пам’яті, як це вмонтовано в місцевий історичний наратив?
— Практики і пам’ять на місцевому рівні, безумовно, є, але скрізь по-різному. Я зараз працюю в одному з таких проєктів, де ми допомагаємо місцевим громадам інтегрувати пам’ять про Голокост до своєї локальної пам’яті. Це проєкт Мережі пам’яті, який втілюється Меморіалом убитих євреїв Європи в Берліні. Основні партнери в Україні — Український центр вивчення історії Голокосту та Громадська організація «Інша освіта».
Зокрема, на Волині наш проєкт є ментором кількох громад. Наприклад, у селі Острожець ми зараз завершуємо оновлення музейної експозиції. До того, кілька років тому, там будувався меморіал на місці ліквідації Острожецького гетто. Цього року ми оновили меморіал в селищі Голоби Волинської області. Там також є ініціативна група, зокрема, вчителька історії місцевого ліцею, з якою ми взаємодіємо і яка має ініціативних учнів, що досліджують цю історію.
Також є низка інших населених пунктів, наприклад, Ратне, Кисилин, Ковель, де у нас є партнерські ініціативи з громадами. В цілому таких населених пунктів досить багато. Ми допомагаємо їм студіювати цю історію, підтримувати пам’ять про жертв масового насильства на місцевому рівні. Зокрема, я зараз завершую цикл таких історичних довідок на тему історії Голокосту в цих невеличких населених пунктах, деякі з яких навіть не відображені належним чином в світовій енциклопедичній літературі.
Безумовно, була величезна кількість місць, де відбувалися масові вбивства, їх дуже багато. По одній тільки Західній Волині, наприклад, там було 75 гетто, 25 таборів праці, кількість місць розстрілів перевалює сотню. Тому, звичайно, на кожному з таких місць меморіали не стоять і насправді питання, чи необхідно їх встановлювати повсюдно, бо ми ж не можемо перетворити всю територію на меморіальний простір.
читайте також:
Однак у певних ключових місцях вони мають бути. Ушанування пам’яті на локальному рівні залежить від позиції громади, від того, чи є ініціативна група, яка це робить. Є меморіали, які створюють у межах проєктів підтримки з-за кордону. Також чимало меморіалів були створені за місцевої ініціативи. Це робили і роблять місцеві громади, єврейські громади, місцева влада, активісти.
Фото з сайту «Захист і меморіалізація місць масових убивств євреїв України» (http://www.protecting-memory-ua.org/)
