Наш кореспондент поспілкувався з інструктором одного з підрозділів, де навчають операторів наземних роботизованих комплексів. Він людина скромна, тому представляється коротко…
Азимут, кутові параметри, захоплення й супроводження цілей, точність оцінювання координат точки зустрічі, зона ураження, діапазон висот цілі, дальність стрільби… Для багатьох людей ці поняття просто асоціюється з тактико-технічними характеристиками якогось типу озброєння. А для зенітників — це настанови, керуючись якими, вони бережуть від агресора наше рідне українське повітря, несучи цілодобове бойове чергування в режимі 24/7 та ось уже понад півтора року майже щодня знищуючи повітряні цілі російських загарбників.
Важка, що потребує докладати великих фізичних і розумових зусиль, у них професія. Їхні очі втомлені та часто-густо червоніють від постійного перебування біля моніторів. А руки завжди готові натиснути на «кнопку пуску», після чого підіймається вгору ракета, щоб спіймати й ліквідувати чергову повітряну ціль противника та зберегти від ураження важливіші об’єкти нашої інфраструктури й рятувати людські життя.
Саме таку професію зенітника 15 років тому обрав командир зенітного ракетного дивізіону повітряного командування «Південь» майор Андрій. Обрав і пишається нею.
Як батарея Андрія 24 лютого виходила колоною з нині окупованого росіянами півдня Запоріжжя
Він зустрів початок широкомасштабного російського вторгнення на території нині окупованого росіянами півдня Запоріжжя. Вже о п’ятій ранку 24 лютого 2022 року позиції наших зенітників з повітря нещадно бомбили російські загарбники, намагаючись одразу ж знищити зенітний ракетний дивізіон С-300. Бомбили, але не знали, що два дні тому вночі бойова група підрозділу під керівництвом командира дивізіону та тоді ще командира стартової батареї Андрія була передислокована до іншого більш безпечного місця, завдяки чому і вдалося зберегти комплекси С-300.
— Загалом на той час я був штатним командиром стартової батареї зенітної ракетної бригади, яка з 2019 року на ротаційній основі несла бойове чергування на Запоріжжі. Десь на початку лютого я повернувся зі свого чергового двомісячного відрядження з Запоріжжя на Миколаївщину та почав виконувати роботи з відновлення техніки. А вже за півтора тижня мій командир дивізіону поставив нове завдання, щоб я разом із водіями знову повертався на Запоріжжя, аби перегнати до запасного району спеціальну та автомобільну техніку. Я, звісно, так і зробив, техніку ми перегнали, а вже за два дні почалася війна, — розповів про початок широкомасштабного російського вторгнення майор Андрій.
Ні, звичайно, що ані Андрій, ані його колишній командир дивізіону не очікували, що російська агресія набуде такого великого масштабу й розмаху. Але тоді в повітрі віяло війною, й треба було бути максимально уважними та напоготові.
Саме завдяки такій уважності або навіть перестрахуванню й удалося офіцерам рятувати техніку, озброєння та особовий склад. О восьмій ранку 24 лютого зенітники, аби не опинитися в оточенні внаслідок стрімкого наступу російських агресорів з боку Криму, почали здійснювати передислокацію. Спочатку вони мали дістатися одного місця, але знову-таки через загрозу опинитися в оточенні на марші вимушені були змінити маршрут, негайно розгорнутися та прямувати у бік Дніпропетровщини.
— У місті призначення ми були опівночі, упродовж майже доби подолавши колоною шлях довжиною близько 300 кілометрів. Чи було страшно рухатися колоною? Авжеж. А як можна почуватися, коли ти просто неба їдеш на техніці, добре усвідомлюючи, що будь-якої миті по тобі може відпрацювати ворожа авіація або бути завдано ракетного удару. Не про себе, звісно, я тоді більше хвилювався і навіть не так за коштовну й потужну техніку, а за особовий склад — за 19-20 річних юнаків, яким тільки жити й жити. Адже людське життя найважливіше за все. Але ми здійснили марш без втрат. Прибули на Дніпропетровщину, а за добу вирушили на Київщину — на підсилення протиповітряної оборони столиці, — поділився власними думками й тривожними спогадами офіцер.
На Київщині підрозділ, яким командував Андрій, був переданий іншому дивізіону. А самого командира стартової батареї за тиждень командування терміново викликало на Миколаївщину, щоб він готував техніку та сам готувався до іншого відрядження на схід.
На Донеччині техніку відновлювали швидко, і дивізіон був завжди боєздатний
На Донеччину офіцер прибув на початку квітня минулого року в складі групи, якій було доручено здійснювати ремонт та обслуговування техніки. Так і працювали й воювали наші зенітники. Дивізіон з двома пусковими установками С-300 гатив по ворогу, перебуваючи ближче до лінії зіткнення, а Андрій разом зі своїми бойовими побратимами перебував на замаскованих позиціях на відстані близько 20 км від «передку», приймаючи звідти автомобільну та спеціальну техніку, яка вийшла з ладу, та своїми мозолистими руками ремонтуючи її та знов повертаючи на передову.
— Ви ж розумієте, С-300 — це старі радянські комплекси, вироблені ще в 80-х роках минулого століття. Часто на них щось виходить з ладу навіть не через те, що хтось їх неправильно використовує чи противник пошкодив, а у зв’язку з тривалими роками застосування й експлуатації. То гайка якась відпала, то кабель антенний відійшов. А там, на спецтехніці, таких кабелів встановлено безліч. Ось і сидиш, як кажуть, латаєш «рани». Але скажу, що за три місяці мого перебування на Донеччині у складі ремонтної групи ніколи не було, щоб через якісь несправності наш дивізіон був небоєздатний. Нам передавали для ремонту техніку з передової, і ми її швидко відновлювали, повертаючи до строю, — згадав офіцер-зенітник.
Свій «дебют» новоутворений підрозділ відсвяткував збиттям «Калібра»
Гідно виконавши покладені на нього завдання, у липні 2022-го Андрій повернувся зі сходу на Миколаївщину. А в листопаді йому повідомили, що його висунуто на вищу посаду командира зенітного ракетного дивізіону С-125.
Так, і С-300, і С-125 належать до одного радянського сімейства зенітних ракетних комплексів. Тільки вони, звісно, відрізняються один від одного, й суттєво. В останнього радіус дії набагато менший і він призначений для боротьби з низьковисотними повітряними цілями у діапазоні висот від 20 метрів до 18 кілометрів. Водночас С-300 набагато потужніший, здатний знищувати повітряні цілі в радіусі дії від 5 до 150 км.
Звісно, що під час п’ятирічного навчання на факультеті зенітних ракетних військ Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба майор Андрій набував знання щодо роботи на всіх комплексах радянського виробництва, якими були оснащені сили протиповітряної оборони України. Але все-таки до цього вся офіцерська служба на С-300, і новий комплекс та нова відповідальна посада випробували офіцера на міцність, ставлячи нові й досить складні завдання.
Тим більш, що його призначили на посаду командира дивізіону, який створювався з нуля. І офіцер його комплектував, починаючи з грудня 2022-го і десь до квітня поточного року. Особисто отримував з ремонту зенітні ракетні комплекси, укомплектував підрозділ технікою, озброєнням та особовим складом.
І вже у квітні його дивізіон відсвяткував свою першу невелику перемогу, збивши вночі потужну крилату ракету «Калібр».
— Скажу відверто, після цього навіть я не міг приховувати своїх позитивних емоцій від такої роботи. Як кажуть, від пережитих почуттів адреналін зашкалював. Звісно, що я привітав з нашим першим вдалим дебютом увесь особовий склад бойової обслуги та дивізіону. А невдовзі після цього ми передислокувалися на інше місце, де майже одразу збили п’ять ворожих «шахедів», — розповів про успішну роботу підпорядкованого підрозділу майор Андрій.
За роботою чергова бойова обслуга
А чергова бойова обслуга — це він, начальник обслуги, офіцер стартової підготовки, офіцер наведення та два оператори — солдати. Вони завжди максимально уважні й сконцентровані, разом є єдиним злагодженим механізмом і організмом, але в кожного є своя відповідальна ділянка роботи.
Яким взагалі є алгоритм збиття ворожих повітряних цілей? Багатоступінчастим. Адже ту ж ракету спочатку треба виявити, потім захопити, а вже згодом дати команду на її ураження. І враховуючи те, що швидкість повітряної цілі може досягати 800 метрів у секунду та вище, зробити це дуже непросто.
— У мене завжди пускові установки перебувають напоготові. А весь особовий склад обслуги перебуває за штурвалами. Якщо в повітрі виявлена повітряна ціль, я ставлю команду офіцеру стартової підготовки виставити азимут та поставити ракети на пускову підготовку. За допомогою спеціальної апаратури офіцер наведення виявляє ціль, визначає її дальність і швидкість та здійснює захоплення й супроводження. Оператори у той час стежать за кутовими координатами цілей. Коли я бачу, що ворожа ціль захоплена та за тактико-технічними характеристиками комплексу перебуває в зоні ураження, то даю команду офіцерові наведення на пуск ракети по цілі. А потім вже за моніторами контролюємо, чи вражений ворожий об’єкт. Якщо підриву не сталося, то я даю команду про пуск другої ракети. Адже наші ракети обов’язково мають зустрітися у повітрі з російськими та у такий спосіб перервати їхній політ та зберегти від знищення критично важливі об’єкти інфраструктури й людські життя, — каже командир зенітного ракетного дивізіону.
Звісно, що не завжди це вдається зробити. Стовідсоткових показників на війні в повітрі досягнути дуже важко або майже неможливо. На те є багато причин. Зокрема, це залежить від технічного стану самих зенітних ракетних комплексів та пускових установок, всіляких природних перешкод, кутових помилок супроводження атакуючих повітряних цілей, затримки надання інформації, що видається на спеціальному планшеті тощо. І, звісно, це залежить від того, чи застарілими або навпаки сучасними й модернізованими є озброєння та спеціальне обладнання.
Але українським військовим обирати не доводиться. Вони мають використовувати те, що в них є в наявності, й робити це треба максимально ефективно. Це дуже добре, коли надходять на наше озброєння сучасні західного зразка зенітні ракетні комплекси. Поки їх, на жаль, ще недостатнього для повного прикриття українського неба. Але і наше, за роками вже відносно старе, ми здатні користуватися на високому рівні. І підрозділи повітряного командування «Південь», зокрема і нещодавно створений дивізіон, яким командує майор Андрій, це доводять щодня, знищуючи в українському повітрі різного типу й модифікації повітряні цілі російських загарбників.
