Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Кількаденна виставка-«парад» знищеної російської військової техніки, яка відкрилась до Дня Незалежності України в центрі Києва і тривала потім до вихідних включно, вкотре привернула посилену увагу як українців, так і світових медіа. Репортаж про захід опублікувала, зокрема, впливова американська газета The New York Times.
Видання повідомило, що виставка не викликала вже відчуття новизни та захвату, атмосфера на Хрещатику була майже музейною, а відвідувачі мали втомлений вигляд. Особливо похмурим є підзаголовок статті про те, як Україна вдруге відзначає День Незалежності на тлі великої війни, що триває: On the second Independence Day since Russia’s full-scale invasion, the mood in Kyiv was subdued («У другий День Незалежності після широкомасштабного вторгнення росії настрій у Києві був пригнічений»).
Суб’єктивні враження кореспондентів The New York Times мають значно більше шансів потрапити на очі американським громадянам, зокрема і впливовим політикам та громадським діячам, ніж цей мій допис у блозі, однак маю зазначити, що мої особисті враження від відвідування «параду» були зовсім іншими, а у чомусь — прямо протилежними до їхніх. Подібними до моїх були також враження понад двох із половиною десятків моїх друзів та знайомих.
Виставка справді не викликала відчуття абсолютної новизни, оскільки українці вже бачили тисячі спалених бронемашин російських окупантів. Не йшлося у більшості випадків і про надмірний захват — марно чекати на прояви гарячкової ейфорії від того, що стало звичним, рутинним, повсякденним. Однак не було й жодної втоми чи тим більше пригнічення, про які написала The New York Times.
Те, на позначення чого в іноземному медіа не спромоглись підшукати правильних слів, називається впевненістю та рішучістю. Такі відчуття викликають гарні, однак усе ще не остаточні результати якісно виконаної роботи. Українці не втомлені і не пригнічені. Вони стримано задоволені досягнутим проміжним результатом, упевнені, що все зроблено саме так, як і повинно було, і готові рішуче продовжувати робити це і надалі.
Саме про це свідчать дописи українців про виставку-«парад» знищеної техніки російських окупантів у соціальних мережах. Саме про це йдеться у численних написах крейдою на броньованих бортах спалених танків і бронемашин загарбників — відвідувачі лишили і продовжують залишати тисячі таких графіті. Вони промовляють: «Обсмаленими кістяками ворожої техніки задоволені, продовжуймо далі до перемоги».
читайте також:
Переважно на іржавих бортах броньованих потвор російських окупантів згадуються назви міст і сіл України, за які б’ються, вбивають загарбників і палять ворожу техніку українські захисники. Ці назви охоплюють всю територію нашої держави — від Донбасу і Слобожанщини до Галичини і Закарпаття, від Кримського півострова до Київщини, Чернігівщини та Сумщини. Бо не лишилось в Україні жодного найвіддаленішого і найменшого населеного пункту, мешканців якого оминула б війна.
Поряд із загальновідомими назвами великих міст у географії графіті згадані чимало містечок і сіл, про які світ дізнався саме зі зведень про бойові дії. Авдіївка, Мар’їнка, Волноваха, Петропавлівка, Дворічна, Чорнобаївка, Кліщіївка, Андріївка, Курдюмівка, Старомайорське, Урожайне, Роботине — хто у світі раніше знав географію сходу та півдня України настільки детально, як знає зараз?
За кожне з цих сіл, за кожне українське місто, за кожного загиблого, за кожну скалічену долю нищать російських окупантів захисники України. На День Незалежності українцям і світу ще раз показали мізерну частку результатів їхньої роботи. Й українці вкотре засвідчили готовність бити ворога.
Рішуче. Упевнено. До перемоги.
Фото автора
