Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Цього року військову Присягу на вірність Українському народові випускники кафедри медицини катастроф та військової медицини Вінницького національного медуніверситету складали не на плацу військової частини. Через постійну загрозу ракетних ударів на урочистостях не було запрошених гостей, батьків і друзів, спалахів фотоапаратів та квітів. Але від того атмосфера заходу не втратила своєї важливості та святковості, майбутні молодші лейтенанти запасу, так само як і студенти минулих років, хвилювались, крокуючи перед строєм та вимовляючи священні слова військової Присяги — клятви, яку складають один раз у житті.
Навчання на військовій кафедрі закінчили понад 100 студентів, які вже за рік після здобуття необхідного освітньо-кваліфікаційного рівня отримають військове звання «молодший лейтенант запасу». Упродовж двох років вони проходили загальновійськову підготовку, вивчали загальну тактику, тактичну медицину, меддопомогу пораненим на догоспітальному етапі, організацію медичного забезпечення військ та сил, а також військову токсикологію, радіологію та медичний захист.
— Завершальним етапом став навчальний збір, що проходив на базі військових підрозділів і під час якого студенти на практиці застосовували теоретичні знання та відточували навички, — прокоментував кореспондентці АрміяInform начальник навчального збору підполковник запасу Євген Івашкевич. — Майбутні офіцери тренувались у стрільбі, відпрацьовували тактичні вправи, розгортали автоперев’язувальну, вдосконалювали навички з тактичної медицини за протоколами ТССС тощо.
Відзначив Євген Івашкевич величезну вмотивованість випускників цього курсу. На кафедрі студенти почали навчання за пів року до широкомасштабного вторгнення рф в Україну й жоден із них не змінив свого рішення отримати військове звання через початок великої війни.
— Навпаки, вони всі стали більш відповідальними, зосередженими, дисциплінованими. І якщо раніше хтось міг сказати про якусь дисципліну «та для чого це мені потрібно», то зараз жодного такого випадку не було. Маємо гарні результати зі стрільби, є студент, який влучив 10 із 10 патронів у ціль, є кілька хлопців із результатом 8-9 із десяти. Двоє дівчат показали дуже гарні навички з тактичної підготовки.
Також упродовж 2 років викладачі кафедри періодично проводили психологічне тестування майбутніх лікарів. Його результати показали, що мотивація в усіх студентів шалена, і вона зростала під час навчання.
— Війна в країні дуже їх вмотивувала, показала, що потрібно не просто відсиджуватись на парах, а багато вчитись, працювати, адже колись ці знання допоможуть врятувати не одне життя, — додав начальник навчального збору.
«У тебе є діти? Тож зроби так, щоб ти повернувся додому та обійняв їх обома руками»
Варто зауважити, що багато студентів-медиків постійно практикуються та надають допомогу в лікуванні поранених у різних медичних закладах, зокрема й військових. Катерина — одна з них.
Дівчина — майбутній травматолог. Коли після школи прийшов час вибирати вищий навчальний заклад, Катерина вагалась між військовим та медичним вишами. Її батько, дід, прадід — військові, тож до однострою прикипіла душею з дитинства. Але все-таки вибрала стежину лікаря.
— Сьогодні я вдячна долі за те, що в мене вийшло поєднати медичну та військову справи. Цим зараз живу. Активно займаюсь волонтерською діяльністю у шпиталі, асистую лікарям під час операції, роблю все, що потрібно. Хочу бути хірургом, хоч для дівчини це й не дуже традиційний фах. Так вийшло, що одразу пішла в травматологію, думала спочатку, що не зможу витримати фізично. У якийсь момент зрозуміла, що працюю на рівні з хлопцями. Десь, можливо, відстаю. Але ніколи я не сказала, що мені важко чи боляче, що я не можу, підмініть мене. Була операція, яка тривала 12 годин. Тоді поранений прибув з іншого лікувального закладу, де йому прогнозували ампутацію. Але ми завжди боремось до останнього, врятували пораненому кінцівку. Інший воїн потрапив під обстріл з танка, у нього дві третини плеча просто вирвало, кістковий дефект становив 11 см. Йому зробили шкірно-м’язову пластику, поставили 3D-титановий імплантат.
Також Катерина не лише залучається до операцій, вона ще й супроводжує хлопців під час реабілітації. Навіть вигадала мотиваційну формулу, яка допомагає пораненим бійцям не здаватись на шляху відновлення.
— У якийсь момент, коли у хлопців опускаються руки, я питаю: «У тебе є діти? Тож зроби так, щоб ти повернувся додому і обійняв їх обома руками. А якщо поранення ніг: «Зроби так, щоб ти зміг нахилитись до дітей, обійняти їх та піти з ними». Для них це велика мотивація. Родина, діти — це те, за що хлопці б’ються на передовій, вони готові за це боротись і в тилу. У якийсь момент настає перелом, коли вони мені кажуть: «Катю, дивіться, що я можу». Вони щасливі, а я задоволена тим, що в них усе виходить.
Дівчина говорить, що захоплюється стійкістю та мужністю наших захисників і захисниць. Планує піти навчатись в Українську військово-медичну академію.
— Хоч і важко, але встигаю все поєднувати. Мене надихає те, що хоч і потрохи, але я допомагаю пришвидшувати нашу Перемогу. І якщо потрібно буде йти на передову, я вже буду підготовленою, не з порожньою головою і зможу ефективно виконувати свою роботу.
Коли дуже важкого пораненого переводять із реанімації у відділення, це надихає на повну самовіддачу в роботі
Роман також планує стати військовим хірургом. Хоча поки що навчається на педіатра. Проте хлопець впевнено крокує до втілення свого плану — почав глибше вивчати хірургію, вже пів року допомагає лікарям у відділенні нейрохірургії шпиталю, а також працює в лікарні медбратом. Після завершення навчання планує вступати в УВМА.
— Медиком хотів стати з дитинства, вступив на педіатрію. Але пізніше зрозумів, що приваблює військова сфера. Тож із 2-го курсу почав захоплюватись хірургією, а на 4-му ходив у відділення в цивільні лікарні. Вступив на військову кафедру, потім вирішив підвищити свій рівень і пішов у шпиталь. Відділення нейрохірургії дуже специфічне, є легкі випадки, а є дуже важкі. Надихають результати нашої роботи, коли пацієнт, який ще місяць тому лежав у реанімації без свідомості в тяжкому стані, з не дуже втішними прогнозами, сьогодні з тобою контактує, розмовляє. Це мотивує на роботу й повну самовіддачу.
ВНМУ є кузнею кадрів для Української військово-медичної академії
— Ми постійно мали змогу навчати своїх студентів азів військової справи, — прокоментувала кореспондентці АрміяInform ректор закладу Вікторія Петрушенко. — Пишаюсь усіма працівниками кафедри під керівництвом доцента, кандидата медичних наук Миколи Матвійчука, які вистояли, зберегли попередні надбання та наразі продовжують вчити нашу молодь, передають свої знання та вміння.
Окрім того, ВНМУ є кузнею кадрів для Української військово-медичної академії. Щороку, за словами ректорки, 30 відсотків вступників до УМВА є студентами цього вишу.
— До академії йдуть наші найкращі студенти. Ще під час навчання вони мають можливість ходити на практику до шпиталів, де отримують конструктивні поради від військових лікарів. Плануємо розширити спектр навчальних послуг, які зможе надавати університет, зокрема, сподіваюсь, нам вдасться готувати військових фельдшерів. Для цього маємо всі можливості. У роботі ми завжди керуємось принципом: «Ми маємо зробити все від нас залежне для наших захисників, адже нам потрібна сильна, міцна патріотична армія, яка є обличчям нашої держави».
