«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
Сьогодні українські воїни під Українським прапором боронять нашу землю, проливаючи кров і віддаючи свої життя. Ми впевнені, що лише наші кольори майорітимуть на нашій землі. У кожному куточку нашої країни. І наші кольори обовʼязково повернуться на тимчасово окуповані території!
Адже саме за це бʼється український народ, мужні захисники й захисниці, які ціною надзусиль, крок за кроком, відбивають наші території і, зриваючи російські триколори, повертають наш стяг!
Синьо-жовтий на броні наших військових, у дитячих малюнках, у вікнах українців!
І це Прапор нашої Перемоги!
23 серпня щорічно, починаючи з 2004 року, в Україні вшановують один із трьох ключових державних символів — синьо-жовтий стяг. Це – національний символ. Символ нашої української ідентичності. Символ боротьби за волю.
З приводу поєднання на Українському прапорові двох кольорів — жовтого та блакитного — існує чимало легенд і переказів, які своїм корінням сягають глибокої давнини. Зокрема перші згадки їх об’єднання датовані 1256 роком — це був герб Львова із зображенням жовтого лева на блакитному тлі, який місту подарував князь Данило Галицький. Також золотий і синій кольори використовували на гербі Галицько-Волинського князівства.
За інформацією Українського інституту національної пам’яті, козаки використовували синє тло та малювали жовті хрести, небесні світила та зброю на полкових і сотенних знаменах. За однією з версій, синій на прапорі символізує небо, а жовтий — колосся пшениці. За іншою, це символи двох головних стихій природи — води й вогню. З релігійного погляду, жовтий уособлює Творця, а блакитний — усе земне.
Під час хвилі європейських революцій 1848 року, названої «Весною народів», синьо-жовтий стяг утвердився вже як прапор українського народу. Тоді, у червні 1848-го, таке знамено вперше підійняли над ратушею у Львові. На Наддніпрянщину, яка була в складі російської імперії, синьо-жовтий прапор як символ української національної боротьби прийшов після подій революції 1905–1907 років. А вже за десятиріччя, у 1917-му, він став офіційним стягом української державності. Під синьо-жовтими прапорами відбувалися маніфестації українців. З ними українські воїни 100 років тому вирушали в бій. У квітні 1918-го синьо-жовті прапори підійняли над кораблями Чорноморського флоту в Севастополі.
Український прапор змінив кілька кольорів, перш ніж прийти до звичного синьо-жовтого забарвлення — він був червоним, малиновим і червоно-синім. У 1918 році Центральна Рада на чолі з Грушевським затвердила нинішню гамму кольорів.
Після того, як більшовицька росія окупувала Україну, всі символи УНР потрапили під заборону: за їх зберігання могли на довгі роки запроторити до колимських таборів, а то й розстріляти як «буржуазного націоналіста» чи «петлюрівця». Та, незважаючи на це, синьо-жовтий прапор залишався символом національної боротьби. Насамперед у лавах Української Повстанської Армії. Ось що говорив з цього приводу покійний Василь Кук — останній головнокомандувач УПА: «Український прапор часів УНР для нас, повстанців, був святинею, яку ми берегли краще, аніж зіницю ока. Він вселяв надію у наші серця тоді, коли було дуже важко, коли, здавалося, все, кінець. Прапор цінували як рядові бійці, так і командири. Для нас цей прапор був дорожчим, ніж власні життя».
За часів панування компартійного режиму поява українського прапора у громадських місцях розцінювалась як надзвичайна подія. Але траплялися сміливці, які з великим ризиком для власної безпеки вивішували прапор у громадських місцях, протестуючи у такий спосіб проти безчинств всесильного кдб. Наприклад, 22 січня 1973-го року в Чорткові, що на Тернопільщині, Володимир Мармус із вісьмома товаришами вивісив 4 національні прапори.
26 квітня 1989-го у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії, а 22 травня того ж року — Шевченківське свято в Києві. 23 березня 1990 року він з’явився над Тернопільською міськрадою, 3 квітня — над Львівською ратушею, 24 липня — урочисто піднятий над Київською міською радою.
У 2016 році українські альпіністи встановили наш прапор на вершині найвищого вулкана світу — Охос-дель-Саладо в Андах. Його висота — 6872 метри.
Найбільший прапор України був розміром 40×60 метрів. Його навіть внесли до Книги рекордів України.
А найбільший намальований національний прапор з’явився в Києві в червні 2014 року. Тисячі жителів столиці на Оболонській набережній розмалювали частину бетонного укосу.
4 вересня 1991 року національний синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою України. А за кілька місяців, 28 січня 1992-го, Верховна рада України офіційно затвердила його як Державний прапор України.
