Про одну з моделей повітряних суден, що були перетворені на брухт на ворожих летовищах у перший день нинішнього літа, — літак далекого радіолокаційного виявлення та управління А-50,…
З мінометним розрахунком окремої бригади морської піхоти ми познайомилися на Донеччині. Хлопці отримали наказ висунутися на нові позиції, причепили до старенького УАЗа 120-мм міномет, рушили. Ми поїхали за ними, тож певний час спостерігали, як міномет підстрибує на пагорбах «військової дороги», й кожного разу завмирали, коли 280-кілограмовий причеп критично нахилявся в різні боки…
— Мене звуть Олег. Я приватний підприємець з Костянтинівки, — знайомиться командир розрахунку. — Коли розпочалося широкомасштабне вторгнення, я спочатку вступив до ТрО, а потім офіційно пішов у військкомат та записався добровольцем. 23 березня разом із моїм побратимом Антоном, який до цього працював шеф-поваром в одному із закладів міста Слов’янськ, ми прямо з Краматорського ТЦК поїхали в навчальний центр у селищі Старичі, що на Львівщині. Там ми два тижні навчалися на мінометників, а після цього разом потрапили до морської піхоти.
Так склалося, що «убивчий квартет» від морської піхоти становлять люди, які є мешканцями сходу та півдня України. Це саме ті регіони, де росія намагалася створювати штучні «народні республіки», щоб спровокувати внутрішнє протистояння, а згодом відділити їх від нашої держави. Але попри всі зусилля окупантам так і не вдалося досягти своїх цілей.
— Мене звуть Андрій, я з Одеської області, з міста Роздільне. У 2009–2011 роках я служив у Севастополі на фрегаті «Гетьман Сагайдачний», потім у 2015 році повернувся до війська за мобілізацією та згодом звільнився. До початку широкомасштабного вторгнення працював на фірмі, філіали якої ми встигли відкрити в кількох регіонах України, — розповідає заряджаючий та помічник навідника. — Після нічної атаки рф 24 лютого я вирішив знову повернутися до війська. У нас дуже добрий колектив, і мої побратими — це мої друзі. Нині я є тією людиною, яка роздає окупантам «подарунки».
Свій бойовий шлях розрахунок розпочав з оборони узбережжя Чорного моря, а згодом брав участь у звільненні Херсонщини. Як кажуть хлопці, найгарячіше було під час боїв біля населеного пункту Давидів Брід. Одного дня ворог знищив усі переправи через річку Інгулець, і їм довелося 5 діб перебувати в лісі відрізаними від своїх. Від ворожих обстрілів та пожеж пісок у лісі місцями перетворився на скло, тож навіть окопуватися було важко, але всі залишилися живі.
— Мене звуть Володимир, я з Одеси. У грудні 2022 року підписав контракт зі Збройними Силами, після цього потрапив до навчального центру у Львові, а згодом поїхав на навчання у Великобританію, де опанував спеціальність стрільця та отримав диплом бойового медика, — говорить навідник міномета. — У Британії дуже добре навчають, а освітній процес побудований так, що курсант здобуває одразу кілька спеціальностей. Навички медика мені вже знадобилися у бойових умовах. Одного разу ми потрапили під ворожий вогонь у відповідь. російська міна розірвалася над нами в повітрі, і один з моїх побратимів зазнав важкого уламкового поранення в ногу. Першу допомогу йому надавав саме я, а потім він передав, що медики сказали, що все було зроблено правильно.
Після звільнення Херсона хлопці разом зі своє бригадою захищали різні населені пункти на Донеччині, а тепер працюють на напрямку одного з контрнаступів наших військ. До речі, цей розрахунок брав участь у підтримці морської піхоти під час нещодавнього звільнення селища Урожайне.
— Під час боїв за Урожайне наш розрахунок підтримував штурмові дії побратимів. Ми знищили ворожу БМП, «буханку» та ще кілька цілей (на військовому сленгі «буханкою» називають «гордість російського автопрому» автомобіль УАЗ-462, якій випускають вже близько 60 років майже без змін у конструкції. — Авт.), — розповідає командир розрахунку Олег. — На відео з дрона було видно, як палаючі окупанти розбігалися в різні боки. У мене немає до них жодного жалю. Я не звав їх на мою рідну Донеччину, тож вважаю, що вони отримали по заслугах.
За даними розвідки, проти хлопців також воює російська морська піхота та загони «шторм», укомплектовані в’язнями. росіяни використовують їх як живий щит та для так званих м’ясних штурмів. Зі слів командира, наразі на цій ділянці фронту не залишилося ворожих мінометників, й він вважає це також заслугою своїх підлеглих.
— «Найжирніша» ціль для мінометника — це знищити такий самий мінометний розрахунок ворога. Наразі, за моєю інформацією, на нашій ділянці таких цілей вже не залишилося. У цьому є й заслуга нашого розрахунку, — радіє чоловік. — Специфіку використання цієї зброї ви мали змогу сьогодні побачити особисто. Ми висуваємося на позицію, готуємо міномет, потім його маскуємо та ховаємося в укриття. Після отримання цілі ми відпрацьовуємо по ній та знову маскуємо міномет і ховаємося в укриття. У росіян, як і у нас, також дуже добре працює артилерійська розвідка, тому вогонь у відповідь буває доволі часто, але поки що ми швидші та влучніші за ворога. Завдяки такій тактиці нам вдається зберегти людей. На жаль, зброя іноді страждає, і це вже третій наш міномет. Два попередні були пошкоджені ворожими обстрілами, але в нас життя людини на першому місці.
Про мотивацію служити у морській піхоті та бити ворога за себе та побратимів нам розповів колишній шеф-кухар Антон.
— У 2014 році я втратив бізнес та пережив окупацію у місті Слов’янськ. Я побачив, які росіяни насправді. Це не брати, як вони себе називають. Вони дуже злі та заздрісні. Ми, українці, набагато кращі. Мені та моїм побратимам дуже подобається, коли ворог гине або втікає від нашого вогню, — наголосив Антон.
Після закінчення війни хлопці мріють повернутися до цивільного життя, виховувати дітей та якнайшвидше відновити нашу Україну.
Фото автора
