Але на кону стоїть мобілізація, поповнення війська, стримування агресора та наша державність. Інформаційні атаки на територіальні центри комплектування напряму працюють на інтереси…
Музичний гурт «Вертеп» вже понад 20 років на сцені. Його творчість добре відома за межами рідного Дніпра. Попри те, що сьогодні п’ятеро з восьми учасників гурту боронять Україну зі зброєю в руках, тривають концерти, народжуються нові пісні і виходять у світ нові кліпи. Кореспондент АрміяInform зустрівся з фронтменом гурту Тимофієм Хом’яком.
«Потримай, будь ласка, чергу в ТрО — ми вже їдемо»
— Розкажи, як ви зустріли велику війну?
— У гурті «Вертеп» офіційний склад — це восьмеро музикантів. Про те, що ми маємо військові звання, довелося згадати вже наступного дня після широкомасштабного вторгнення, коли ми пішли до місць формування ТрО та до «військкоматів».
Я пішов рядовим. Микола Константінов, наш барабанщик, вокаліст — перебував на той час у Чехії. Він зідзвонився зі своїми двома побратимами — один був на окупованій частині Харківщини, другий — у Каховці. Разом вони виїхали в Україну. Зателефонували мені й кажуть: «Потримай, будь ласка, чергу в ТрО — ми вже їдемо».
Микола Константінов став капеланом, інший наш товариш — майор, він займається дуже важливою справою у війську, тому не буду називати його прізвище. І буквально місяць тому наша наймолодша учасниця гурту Настя Сердюк підписала контракт, зараз проходить навчання.
— Які перші враження від військової службі?
— 26 лютого я отримав автомат і на диво дуже швидко навчився його розбирати й збирати. Для мене, як для гуманітарія та історика, це було надскладним завданням. Але виявилося, що все можна осилити. Тому я звертаюся насамперед до всіх чоловіків України: йдіть до війська, не буде соромно дивитися своїм дітям та онукам в очі.
«Йдіть до війська, не буде соромно дивитися онукам в очі»
«Несподівано мені в бліндаж зателефонував декан вишу…»
2 січня надійшли документи з військової кафедри. Зв’язку не було геть зовсім. Ото хлопці здивувалися, коли мені несподівано в бліндаж зателефонував декан. Якесь диво — зима, холодно, просто треш. «Старлінки» тоді ще не підвезли. Декан каже у слухавку: «Вітаю із присвоєнням первинного офіцерського звання — молодший лейтенант». Згодом я отримав посаду за своєю спеціальністю. Як я був замполітом-істориком по життю, так, власне, і продовжую зараз ним працювати.
«Як я був замполітом-істориком по життю, так, власне, і продовжую зараз працювати»
— Розкажіть, як народжуються ваші пісні…
— Ми мали презентувати програму з назвою «Пісні тероборони» 8 березня 2022 року в Дніпрі. На той момент ми вже як восьмий рік їздили по «передку» — по Луганській, по Донецькій області. Відіграли близько 300 концертів. Розуміли, що формування територіальної оборони не те, що на часі, а воно вже перезріло, — стало необхідністю. Багато пісень народилось саме тоді.
8 березня в гурту «Вертеп» день народження. Ми його традиційно святкуємо концертами. Це був 21-й день народження — на початку лютого 2022 року ми запустили рекламу, що будуть «Пісні тероборони». Зрозуміло, що концерт з об’єктивних та зрозумілих причин не відбувся. І як не дивно, у перший місяць великої війни думок про те, що хтось з нас повернеться до творчості, просто не було. Десь у квітні ми не лише активно почали писати пісні, а навіть знімали кліпи на телефон. Присилали їх в Дніпро Вадиму Власенку — головному редактору місцевого телеканалу. Своїм хлопцям-музикантам, які залишились тут волонтерити, скидали треки. Наприкінці весни вже було три нові композиції, на осінь — ще три, за зиму — ще три. Ще трішки — і скоро буде альбом справжніх військових ліричних і бойових пісень тероборони.
«В окопах, насамперед, згадую близьких, рідних, свою кохану…»
Ми були тижнями в окопах без інтернету, під щоденними обстрілами. Згадую, як вітав з днем народження свою дружину. Тоді ми стояли десь під Вугледаром. Зв’язку не було… Думаю, спробую вийти в поле, раптом візьме. Не вдавалось — «касети», «гради», все летіло на голову… І так щоп’ять хвилин. Хлопці підказали мені «перевірений спосіб» мобільного зв’язку: «на мотузочку прив’язуєш свій телефон, вмикаєш «вай-файчик», закидуєш на бліндажик, чекаєш поки прилетить «пі…ський» орланчик, що роздає WF. І розмовляєш…»
Якщо тобі пощастить, то те, що ти написав у месенджері, — твоїй дружині дійде. І ось ти чуєш: «пік-пік» — відправлено… А потім: «пік-пік» — SMS від неї… Так читали і новини: «наші прорвалися на якомусь напрямку», «Блінкен сказав те-то й те-то» — це мені як політінформація була… Пробігся по окопах, доповів хлопцям, що у світі відбувається….
— Кому маємо подякувати за те, що можемо про це зараз говорити?
— Український народ став нацією у 2022 році — це не просто якась така міфічна чи ефемерна субстанція, про яку нині говорить весь світ — ні. Я повірив у наш народ ще у 2014 році.
Нам закидали, що ніколи з нас не буде діла, бо це вічна українська проблема — на три гетьмани два козаки. Ні, це ж наше і багатство, зокрема. Це говорить про те, що нас ніхто не зробить ані вівцями, ані рабами. Українському народові дякую за те, що вкотре ми не те, що об’єдналися, а стали нацією, і увесь світ знає — хто ми і наші діти. Зараз мої в Німеччині, вони чітко і назавжди викарбували в собі те, що ми — українці. І вони вже незабаром повертаються, нарешті.
«Такого кайфу ми не відчували ніколи в житті за 22 роки своєї музичної діяльності»
22 червня нам вдалося зіграти дуже крутий концерт у лісі для підлітків 15–17-ти років — переможців обласного етапу військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»). Все було офіційно — зібрали наш склад з різних родів військ. Визнаю, що такого кайфу ми не відчували ніколи в житті за всі 22 роки своєї музичної діяльності. Були різні сцени — великі, маленькі, ми грали на «Зеніті» та шахті «Бутовка» — драйву вистачало. Виступали на сцені з Олегом Скрипкою, на баржах «Козацька Січ». Але порівняно з цією сотнею юнок та юнаків, які співали кожну другу пісню з нами і гарцювали навколо нас у якихось танках та гопаках зі швидкістю сорок кілометрів на годину, це було неймовірно.
Спортивні, підтягнуті, правильно виховані — і кожен другий хлопець уже зараз знає, що піде до війська. Не тому, що прийде повістка, ні. Він вже вибір зробив. Я зараз оптимістичніший і спокійніший за долю нашої країни, ніж це було у 2014-му, коли я радів, що народ об’єднався. Зараз я знаю, що у нас є продовження, ми — нація, є наші діти. І буде свято, бо «війна не гра, та малим в неї треба грати, для того, щоб перемагати!»… (слова із пісні. — Авт.).
Фото гурту «Вертеп», Віктора Качанова, Тимофія Хом’яка
