Для тих, хто не сидів тижнями під шквальними обстрілами, ризикуючи своїм життям і здоров’ям, такі суми разом із бойовими 100 тис. можуть здатися захмарними….
На початку липня українські пошуковці знайшли в лісі під Києвом закопані уламки восьми британських винищувачів Hurricane («Ураган») часів Другої світової війни. Ці літаки Велика Британія відправляла до Радянського Союзу після вторгнення Німеччини у межах лендлізу. Про вагомість цієї знахідки та про сам легендарний літальний апарат кореспонденту АрміяInform розповів знаний дослідник військової техніки, доктор історичних наук, професор Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрій Харук.
— Значення цього факту для вітчизняної авіаційної археології важко переоцінити, адже в українських музеях немає жодного літака, старшого за 1950-ті роки випуску. Сподіваюся, хоч один екземпляр (а краще — кілька) «Харрікейна» вдасться відреставрувати й він посяде гідне місце в музейній експозиції в київських Жулянах.
— Андріє Івановичу, а що відомо про історію цього винищувача?
— Хоукер «Харрікейн» — це перший серед нового покоління британських винищувачів-монопланів, які винесли на своїх плечах основний тягар Другої світової війни на Заході. Розробка почалася у 1933 році під керівництвом Сіднея Кемма. Проєкт пройшов тривалу еволюцію. Спочатку машина задумувалася як відносно проста переробка біплана «Ф’юрі» на моноплан. Поступово у проєкт вносилися концептуальні зміни, головними з яких стали використання нового двигуна «Роллс-Ройс» PV.12 (майбутнього «Мерліна»), шасі, що прибирається, і посиленого озброєння (8 кулеметів).
Остаточно вигляд нового літака визначався специфікацією F.36/34, який описував машину як «одномісний винищувач — швидкісний моноплан». «Харрікейн» мав змішану конструкцію фюзеляжу (сталева ферма, доповнена фанерними шпангоутами та стрингерами) з алюмінієвою обшивкою у передній частині та полотняною — у хвостовій. Крило спочатку було дерев’яним, але вже з весни 1940 року всі серійні «Харрікейни» отримали суцільнометалеве крило.
Прототип «Харрікейна» вперше піднявся в повітря 6 листопада 1935 року. Конструкторам довелося подолати низку проблем, які «випливли» на випробуваннях, — збільшити радіатор, щоб уникнути перегріву двигуна, посилити каркас ліхтаря кабіни, дещо змінити механізацію крила тощо. Хоча до розрахункової швидкості в 560 км/год літак не дотягував, показавши всього 507 км/год, він став першим британським аеропланом, який подолав позначку 300 миль на годину (483 км/год). Маневреність та керованість були визнані добрими. 3 червня 1936 року міністерство авіації Сполученого Королівства замовило першу серійну партію — 600 «Харрікейнів». Загальний же обсяг виробництва у Великій Британії становив 12875 літаків, а з урахуванням випуску в Канаді, Бельгії, Югославії — перевищив 14,5 тис. екземплярів.
— У книжках з історії бойової авіації зазначається, що виробники цієї бойової машини створили низку модифікацій «Ураганів». Якими вони були?
— «Харрікейн» Mk.I — двигун «Мерлін» II або III (1030 к. с.). Озброєння — 8 7,7-мм кулеметів «Браунінг» Mk.1 (боєкомплект 338 патронів на ствол). Його постачання почалися у грудні 1937 року. Частина літаків ранніх випусків пройшла доопрацювання із заміною дволопатевого гвинта фіксованого кроку на трилопатевий змінюваного кроку і дерев’яного крила на металеве, поліпшенням бронезахисту та іншими модифікаціями. В Англії випущено 3774 літаки.
Крім Великої Британії дана модифікація літального апарата будувалася також у Канаді (166 літаків із моторами «Мерлін» III із січня 1940 року випустив завод CCF в Монреалі), Югославії (замовлено 60 літаків заводу «Змай» та 40 — «Рогожарський», але встигли налагодити випуск лише на першому з них, який побудував 20 машин) та Бельгії (фірма «Авьонс Фейрі» встигла здати близько дюжини машин).
«Харрікейн» Mk.IIА — двигун «Мерлін» ХХ (1460 к. с.). Випробовувався з 11 червня 1940 року, постачання в частини почалося у вересні 1940 року. Випущено 451 літак, зокрема 418 фірмою «Хоукер» та 33 — «Глостер».
«Харрікейн» Mk.IIВ — озброєний 12 7,7-мм кулеметами. Допускається підвіска 2166-л ПТБ. Випускався з листопада 1940 року. Із середини 1941 року літаки комплектувалися бомботримачами для двох 113-кг бомб. Загалом випущено 2948 машин (1781 фірмою «Хоукер», 867 — «Глостер» та 300 — «Остін»).
У крилі «Харрікейна» Mk.IIС замість кулеметів встановлено чотири 20-мм гармати «Брітіш Іспано» Mk.II (загальний боєкомплект 364 снаряди). Дрібносерійне виробництво розпочалося в лютому 1941 року, повномасштабний випуск — у травні. Фірма «Хоукер» побудувала 4711 літаків: таким чином, ця модифікація «Харрікейна» стала наймасовішою.
«Харрікейн» Mk.IID — протитанковий варіант, озброєний двома 40-мм гарматами та двома 7,7-мм кулеметами. Невелика партія отримала гармати «Роллс-Ройс» BF (боєкомплект 12 снарядів на ствол), але більшість комплектувалася гарматами «Віккерс» S (15 снарядів). Випробування розпочалися у вересні 1941 року, а випуск серійних літаків — навесні 1942 р. «Хоукер» виготовив 296 літаків.
«Харрікейн» Mk.IV (спочатку позначався Mk.IIE) — штурмовий варіант із посиленим бронюванням та можливістю встановлення як стандартного крила (з кулеметами або гарматами), так і нового посиленого крила, орієнтованого найперше на зовнішню підвіску (бомби, НАР, контейнери із 40-мм гарматами). Двигун «Мерлін» 24 або «Мерлін» 27 (1260 к. с.). Серійно випускався фірмою «Хоукер» від квітня 1943-го по липень 1944 року, виготовлено 774 машини.
Додам, що, крім уже згаданих було побудовано ледь не з десяток інших різновидів «Ураганів» Зокрема для палубної авіації та проведення авіарозвідки.
— А як безпосередньо склалася служба та бойове застосування «Ураганів»?
— Постачання «Харрікейнів» у стройові частини почалося наприкінці 1937 року. Першою їх освоїла 11-та авіаескадрилья (АЕ). До початку Другої світової війни британські Королівські ВПС отримали 497 літаків цього типу. На них літали 18 ескадрилій, а ще 3 перебували на стадії переозброєння. Уже у вересні 1939 року чотири АЕ були відправлені у складі експедиційного корпусу до Франції. Під час такої собі «Дивної війни» (період Другої світової війни з 3 вересня 1939 року по 10 травня 1940 року на Західному фронті) сторони протистояння вели лише бої місцевого значення на франко-німецькому кордоні, переважно перебуваючи під захистом оборонних ліній Мажіно і Зігфріда, активність авіації зводилася головним чином до розвідки та патрулювання. Повітряні бої були нечасті.
На початок німецького бліцкригу на Заході 10 травня 1940 року у Франції перебувало 6 ескадрилей «Харрикейнів», але для їх посилення негайно перекинули ще три АЕ. Винищувачі прикривали спробу просування Британських експедиційних сил до Бельгії, а потім — їх відступ до узбережжя Ла-Маншу. До кінця кампанії у Франції воювало вже 13 ескадрилей «Харрікейнів», але завадити наступу вермахту вони не могли. Втрати Королівських ПС у Франції становили 261 «Харрікейн», із них приблизно 2/3 — пошкоджених та кинутих під час відступу. Наприкінці травня — на початку червня 1940 року 46-та АЕ брала участь у боях у Норвегії.
Під час битви за Англію «Харрікейн» продовжував залишатися основним британським винищувачем: на початку липня 1940 на цих літаках літали 28 ескадрилей. Зважаючи на те, що літак поступався за льотними якостями німецькому Bf 109E, Королівські ПС прагнули використовувати «Харрікейни» спільно зі «Спітфайрами»: перші проривалися до бомбардувальників, другі — зв’язували боєм «месершмітти». До кінця вересня на «Харрікейнах» літали вже 35 ескадрилей.
— А яким був безпосередній бойовий «доробок» «Ураганів» під час операцій на Західному фронті та після нападу Німеччини на СРСР?
— Ці літаки зробили вагомий внесок у перемогу: 57% ворожих літаків, збитих під час битви за Англію, припадало на частку пілотів «Харрікейнів». Надалі ці літаки продовжували перебувати на чергуваннях в системі ППО Британії, діючи як удень, так і вночі. З весни 1941 року «Харрікейни» брали активну участь у рейдах до ворожого узбережжя. Це завдання залишалося для них основним до 1944 року. Особливо широко залучалися до таких нальотів літаки з гарматним озброєнням (Mk.IIC, Mk.IID, Mk.IV).
З липня 1940 року «Харрікейни» базувалися на Мальті, з вересня діяли в Єгипті, а в лютому 1941 року з’явилися у Греції. У травні вони обороняли Крит і придушували заколот Рашида Алі в Іраку, а потім допомагали вибити війська Віші з Лівану та Сирії. Наприкінці серпня-жовтні 1941 року 151-те крило (дві ескадрильї «Харрікейнів») підсилювало ППО радянського Мурманська.
У Північній Африці частини, озброєні «Харрікейнами», брали участь переважно у всіх кампаніях до капітуляції італійсько-німецьких військ у Тунісі 1943 року. У січні 1942 року такі літаки з’явилися на Далекому Сході, воюючи у Сингапурі і Суматрі. Масово «Харрікейни» застосовувалися в Індії та Бірмі: у серпні 1942 року на цьому ТВД діяло 11 ескадрилей, озброєних такими літаками, а до червня 1943 року це число зросло до 16. У Бірмі «Харрікейни» воювали аж до кінця війни, діючи як винищувачі-бомбардувальники та штурмовики.
У морській авіації «Сі Харрікейни» з середини 1941 року застосовувалися для прикриття конвоїв з обладнаних катапультами торгових суден. З березня до осені 1942 р. палубні «Сі Харрікейни» діяли з авіаносців «Ігл» та «Індомітейбл», забезпечуючи прикриття мальтійських конвоїв. Набагато ширше використовувалися вони з ескортних авіаносців, які здійснювали супровід конвоїв. Літаки «Сі Харрікейн» Mk.IIС з авіаносців «Евенджер», «Байтер» і «Дешер» у листопаді 1942 року брали участь у прикритті висадки союзників в Алжирі. Найдовше «Сі Харрікейни» експлуатувалися на «Страйкері» (до квітня 1944 року).
Крім британських ескадрилей, «Харрікейни» широко використовувалися канадськими та індійськими частинами, менше — австралійськими, новозеландськими та південноафриканськими. Деякий час використовувала «Харрікейни» авіація Вільної Франції.
— А якою була доля «Ураганів», які постачалися до СРСР в межах лендлізу?
— Саме СРСР став найбільшим після Великої Британії експлуатантом «Харрікейнів». У 1941–1944 роках він отримав 3082 такі літаки: головним чином, Mk.II, а також Mk.IV (30 одиниць) та канадські Mk.X та Mk.XII. Першими в бій на цих літаках у листопаді — 1грудні 1941 року пішли 72-й та 78-й полки ВПС Північного флоту, а також 152-й та 760-й — Ленінградського фронту. У СРСР багато кулеметних «Харрікейнів» зазнали переробок, спрямованих на посилення озброєння. Стандартною вважалася установка 4 12,7-мм кулеметів УБТ або 4 20-мм гармат ШВАК або ж комбінації з 2 УБТ і 2 ШВАК.
Основним районом бойового застосування радянських «Харрікейнів» була Північ СРСР, але з 1942 року вони зустрічалися й на інших фронтах. Так, з початку червня 1942 року під Сталінградом воювала 235-та ВАД, повністю озброєна такими літаками (4 полки). З другої половини 1942 року більшість «Харрікейнів» спрямували до полків ППО: на 1 червня 1944 року в них було 711 таких літаків.
При цьому цілком можна припустити, що до одного з таких полків, дислокованого у Броварах, належали і рештки восьми машин, які днями відкопали археологи під Києвом. На фронті їхня кількість швидко зменшувалася: якщо на 1 липня 1942 року там було 202 «Харрікейни», то в листопаді їх залишилося лише 130. Довше ці літаки застосовувалися у морської авіації — їх потужне стрілецьке озброєння і можливість підвіски бомб виявилися затребуваними для ударів по плавзасобах. 27-й ВАП ВПС Північного флоту СРСР літав на таких машинах до жовтня 1944 року.
— Куди постачалися ці винищувачі крім СРСР?
— Ще до початку Другої світової війни «Харрікейни» надійшли на озброєння низки зарубіжних країн. Королівство Югославія отримало 24 такі літаки з Англії та ще 20 встигло змонтувати за ліцензією. До моменту нападу Німеччини на цю країну у строю залишалося 38 «Харрікейнів» (33-тя, 34-та та 51-ша групи). Вони діяли в Боснії та в районі Загреба як винищувачі та штурмовики до 13 квітня 1941 року, коли останні літаки спалили самі льотчики при наближенні супротивника до аеродромів.
Бельгія до вересня 1939 року встигла отримати з Англії 15 «Харрікейнів» (з 20 замовлених). Вони надійшли на озброєння 2-ї ескадрильї 1-ї групи 2-го АП. Незабаром почалося постачання ліцензійних літаків. Взимку 1939/1940 pоків бельгійські «Харрікейни» перехоплювали в повітряному просторі країни поодинокі німецькі літаки. У перший же день німецького бліцкригу 10 травня 1940 року практично всі «Харрікейни» були знищені на землі або в повітрі.
У серпні 1939 року 12 «Харрікейнів» надійшли в Румунію. Літаками озброїли 53-тю АЕ. За деякими даними, влітку — восени 1941 року Румунія отримала ще три колишні югославські «Харрікейни» від Німеччини, які та захопила як трофеї. У червні 1941 року 53-тя АЕ воювала в Молдавії, а потім під Одесою. У жовтні 1941 року ескадрилью вивели до Румунії, і до 1943 року ці літальні апарати патрулювали узбережжя Чорного моря.
У березні 1940 року дюжина «Харрікейнів» прибула до Фінляндії. Ними озброїли групу Lelv 22. У «зимовій війні» вони взяти участь не встигли. З липня 1941 року фінські «Харрікейни» забезпечували ППО північно-східної частини країни, а потім — району Гельсінкі. У 1943 році до складу ПС після ремонту ввели один колишній радянський «Харрікейн» Mk.IIВ, який став фінським трофеєм. Останні подібні машини служили в розвідувальній групі HLelv 34 до травня 1944 року.
12 «Харрікейнів» Mk.IIВ у лютому 1942 року передали ВПС Голландської Ост-Індії. Вони служили у загоні 2-VlG-IV.
Мирною була служба «Харрікейнів» у Туреччині, яка купила 15 літаків Mk.I у 1939 році, а у 1942 році отримали невелику партію Mk.IIВ та Mk.IIС, Португалії (15 Mk.IIС у 1943 році та 50 — у 1945 році; служили до 1951 року), Ірландії (загалом 20 літаків різних модифікацій, останні з яких експлуатувалися до 1947 року), Ірані (поставлено 28 літаків кількома партіями з 1939-го по 1946 рік).
«Харрікейн» не відрізнявся високими льотними даними, поступаючись основному своєму противнику — Bf 109E/F — у швидкості, швидкопідйомності, маневреності. Але британська машина мала і позитивні якості: потужне озброєння (особливо на гарматних модифікаціях — Авт.), міцність та ремонтопридатність конструкції. Завдяки цьому «Харрікейн» пройшов практично всю Другу світову війну, трансформувавшись із чистого винищувача в винищувача-бомбардувальника та штурмовика, хоча до її завершення застосовувався вже тільки на другорядних театрах військових дій та у допоміжних частинах.
