«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Сьогодні слово в умовах гібридної російсько-української війни перетворилося на зброю, засіб впливу на свідомість не лише супротивника, а й власного війська, його мотивацію. Саме про внесок українських військових літераторів у перемогу над російським агресором кореспондент АрміяInform говорив під час XI Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» з Тетяною Пилипець — директоркою та співзасновницею Всеукраїнського форуму військових письменників.
— Історія Всеукраїнського форуму військових письменників почалася з «Книжкового Арсеналу». У певний момент української сучасної історії постало товариство ветеранів і військових, які пишуть на війні, і не тільки про війну. Вони вже були в певній кооперації між собою, але не мали такого місця, щоб локально представити свою творчість. Львів’яни запропонували зробити локальну подію — певну творчу лабораторію не тільки для презентацій, а й просто для спілкування авторів та читачів між собою.
Основна наша аудиторія — студенти військових середніх та вищих навчальних закладів, а також підписники бібліотек.
Цього року у форумі взяли участь 35 авторів, багато з яких приїхали просто з бойових позицій. Ми запланували зустріч під назвою «Форум військових письменників і друзі». До заходу долучилося дуже багато волонтерів, які були активними з 2014 року і які за час спілкування з військовими та частого перебування близько від лінії фронту вже створили у письмовому вигляді свої рефлексії. Вони неоціненні, бо, як сказав один з учасників форуму Василь Паламарчук з Олешок (до речі, вправний мінометник з позивним Адвокат. — Авт.), і це згодом стало неформальним лого: «Пиши, бо напишуть за тебе».
ДОВІДКОВО: Під час XI Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» відбулося близько 100 подій, у яких взяли участь майже 28 000 осіб. Однією з локацій, де відбувалися творчі зустрічі авторів, видавців та читачів, стала секція «Книга про російсько-українську війну».
В умовах великої війни, подібної до якої не було протягом десятиліть, принаймні на індоєвропейському континенті, писати треба про ті реалії, у яких ти перебуваєш вже і зараз. Коли ти зміниш кут на п’ять градусів, ця реалія стане зовсім іншою і з твоєї позиції, крім тебе, її ніхто не побачить.
Сьогодні важко окреслити, чи наші автори лише ті, хто пише, перебуваючи на військових завданнях, на «бойових», чи ще й ті, хто проживає поряд з ними цю всю історію. Їхні сім’ї, друзі, волонтери — як, певно, найбільший такий осередок життя коло військової теми.
Тут затоваришувало багато людей, які створили свої унікальні мистецькі продукти. Згадаю один із них.
На першому форумі ми познайомилися із захисником Донецького аеропорту Олександром Терещенком, який втратив обидві руки й око на війні. Для всіх нас він став величезним мотиватором. На форумі Олександр познайомився зі сценаристами Артемієм Кірсановим і Сергієм Дзюбою, з продюсеркою Валерією Борщевською. Уже на п’ятому форумі вони презентували документально-анімаційно-художній фільм про самого Олександра, знятий за сценарієм з його ж книжки «Життя після 16:30». Це час, коли автор дістав надзвичайно складні ураження. Відповідно цей фільм і є «дитиною форуму».
Ми всі навколо цього проєкту маємо свою особисту історію, бо впродовж п’яти років дивилися, як знімається цей фільм. Навіть я стала учасницею маленької сцени, адже це художньо-документальний фільм. Сценаристи чудово впоралися зі своїм завданням — показано життя Олександра після тих 16:35. За словами самого Олександра, ціна кожної хвилини, яку він живе, стала вищою. Ціна стосунків з людьми стала вищою. Ціна родинних стосунків стала вищою — нині Олександр чудовий дідусь, батько, чоловік.
Найвище досягнення форуму в тому, що він формує родинне середовище. Наша аудиторія дуже широка. Я щиро дякую всім, хто приходить до нас, хто долучається онлайн. Моє завдання — зберегти це.
У наших планах заходу є «виїзний день», так званий десант. Автори роз`їжджаються всіма містами Львівської області, де на них із нетерпінням чекають читачі. Уже від початку підготовки до форуму ми маємо міста області, які просто стоять у черзі. Деякі чекають на зустріч з певним автором, бо там уже створено фан-клуби.
Відповідно заходів під час форуму буває до сотні. Це охоплення аудиторії у п’ять-шість тисяч. Я дуже дякую тим, хто приходить на заходи та долучається до форуму онлайн, бо саме вони створюють його середовище та цю атмосферу родинності.
— Чим живе форум протягом року?
— Для тих, хто пізнає цю особливу літературу, форум є дуже важливою лабораторією дослідження себе як людини, яка проживає в цьому часі. Ми не хочемо сепарувати тему військової літератури від великої літератури. Це частина української літератури. Однак вижити ментально здоровим у великій війні можна тільки тоді, коли ти відчуваєш свою причетність.
Для нас, хто у тилу волонтерить, слово вдячності, наживо сказане на форумі один одному, має вагу діаманта. І не важливо, чи ти сплев власноруч пару шкарпеток, чи ти прийшов і годину плів маскувальні сітки, чи ти прийшов шити для потреб війська стяги, якими позначаються відвойовані наші території. Ти розумієш: саме ти зшив цей стяг, який тепер майорить на звільненій українській землі. І це все робить тебе причетним.
Вижити ментально здоровим у великій війні можна тільки тоді, коли ти відчуваєш свою причетність.
Тому з нами контактувати треба, дружити треба — ми в соцмережах доволі активні. Ми постійно даємо інформацію про наших авторів. Зокрема активно розвивається проєкт «Голоси», у якому пані Наталя Білута після вивчення соціальних мереж звертає увагу на тих, хто нечасто може бути в етерах. Вона шукає їхні тексти, які вже оприлюднені в соцмережах, та стає «голосом» того чи іншого військового. Людина, яка цінує, відшукує, відчуває момент, що проживає боєць чи бійчиня на фронті, фіксує його своїм голосом в аудіоматеріалах у соціальних мережах.
Цей проєкт «Голоси», скоріш за все, буде антологією Українського інституту книги. Підтримайте його. На сторінці інституту ви можете знайти його за назвою, залишити свій голос на підтримку такої антології, і ми будемо її видавати у паперовому варіанті.
Видавці є учасниками форуму, наразі деякі видавництва заснували ветерани, які тепер знову захищають нашу Батьківщину, які перебувають на бойових позиціях. Якщо наш автор друкується не у ветеранському видавництві, нас це не зупиняє. Для нас первинний автор, а видавці вже з’являються потім як партнери в цьому проєкті, коли вони зацікавлені в нас.
Всеукраїнський форум військових письменників — це завжди кооперація, проєктна діяльність. У часи війни ти особливо чітко розумієш, що навіть найпотужніший титан буде як колос на глиняних ногах, якщо він не матиме друзів, партнерів, якщо він не буде кооперуватися і створювати свої ком’юніті, як зараз заведено говорити. Ми шукаємо партнерів і будемо вдячні, якщо хтось зголоситься і підтримає форум ще ширше.
— Дякую за розмову, пані Тетяно, нових творчих досягнень!
Фото автора
