Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
АрміяInform писала, що дискусія про те, як саме путін має понести покарання, точиться з перших днів організованої ним агресії проти нашої країни. 28 лютого 2022 року понад п’ятдесят українських організацій звернулися до ООН з вимогою створити Спеціальний міжнародний трибунал над президентом росії, а 4 березня міністр закордонних справ Дмитро Кулеба презентував на платформі Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House декларацію з цього ж питання.
Які існують перспективи створення Спеціального міжнародного трибуналу над путіним кореспондент Інформаційного агентства Міноборони поцікавився в директора Науково-дослідного інституту правотворчості та науково-правових експертиз Національної академії правових наук України, доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента НАПрН України, заслуженого юриста України Олексія Кота.
— Олексію Олександровичу, дякую, що погодилися на це інтерв’ю. Розкажіть про наукову установу, котру ви очолюєте.
— Науково-дослідний інститут правотворчості та науково-правових експертиз — мультигалузева наукова установа, яка до грудня минулого року мала назву Київський регіональний центр НАПрН України.
Наші науковці є фахівцями в галузі теорії держави і права, кримінального права, цивільного права, процесуального законодавства, трудового законодавства й соціального захисту.
НДІ співпрацює з Верховною Радою України, зокрема з її комітетами, робочими групами та комісіями, з Науково-консультативною радою при Голові Верховної Ради України, органами державної влади, судовими та правоохоронними органами — Конституційним Судом України, Верховним Судом, Міністерством юстиції України, Міністерством соціальної політики України, Міністерством освіти і науки України, Національною поліцією України, Державним бюро розслідувань, науковими установами та закладами вищої освіти України та зарубіжних країн, бере активну участь в організації міжнародних науково-практичних конференцій, круглих столів, інших наукових заходів.
Зокрема, наприкінці березня за підтримки Верховної Ради України ми провели засідання національного круглого столу «Геноцид української нації: збройна агресія росії проти України», у якому взяли участь Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук, міністр юстиції Денис Малюська, міністр освіти і науки Оксен Лісовий, голова Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності Сергій Іонушас, депутати, керівництво РНБО, знані науковці, дослідники та практики.
— Як змінилися завдання й акценти роботи вашої установи з 24 лютого 2022 року?
— Напередодні цієї трагічної дати — 23 лютого 2022 року — ми проводили презентацію монографії нашої колеги, судді Верховного Суду, присвячену єдиному медичному простору України.
Ви знаєте, це був такий водорозділ — момент, коли ми, науковці, почали займатися якісно іншими дослідженнями.
З початком широкомасштабного вторгнення ми зібралися з колегами, і я сказав наступне — зараз в країні війна, коштів хронічно не вистачає і не вистачатиме значний час, тому ми повинні забути про науку в її ідеальному вигляді й відмовитися від так званих кабінетних досліджень.
Сьогодні науковці насамперед мають думати про ті дослідження, що в умовах війни потрібні державі — фігурально кажучи, «підносити снаряди» Верховній Раді, Офісу Президента, Уряду, нашим Збройним Силам, щоб держава могла ефективно виконувати свої функції.
Як приклад, починаючи з 25 лютого 2022 року ми спільно з Апаратом Верховної Ради працювали над низкою законів, що Парламент ухвалив вже на початку агресії — про загальну мобілізацію, використання Збройних Сил України, кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність, конфіскацію майна в осіб, що пов’язані з російською федерацією тощо. Далі був окремий блок — питання євроінтеграції, наближення наших законів до законодавства країн ЄС.
На початку квітня 2022 року під час зустрічі з Русланом Стефанчуком, яку я пам’ятаю в деталях, я звернувся до нього із запитанням, чим ми, науковці, можемо допомогти законодавчому органу держави. Голова українського парламенту зазначив, що з огляду на ті умови, в яких Верховна Рада України була змушена ухвалювати невідкладні закони та постанови — умови воєнного стану, — є нагальна потреба почути second opinion — незалежну думку стосовно якості цих законодавчих актів. Так було започатковане аналітичне дослідження законодавчих актів, що були ухвалені після 24 лютого 2022 року. У 2022 році наш інститут видав вже три випуски, на черзі — узагальнена аналітика основних та найбільш важливих законів, ухвалених з початку широкомасштабного вторгнення.
— Чи перебувають у колі зору інституту нагальні питання забезпечення діяльності ЗСУ?
— Постійно. Із Генеральним штабом Збройних Сил наша Академія підписала Меморандум про співпрацю щодо нарощування зусиль з вирішення правових питань та готовності допомогти у врегулюванні правових колізій і розробки актуальних алгоритмів та нормативно-правових актів. Зокрема, на одному з круглих столів за участю заступника Міністра оборони України Ганни Маляр, заступника Головнокомандувача ЗСУ генерал-лейтенанта Євгена Мойсюка, військових юристів йшлося про необхідність жорсткої субординації, суворої дисципліни, об’єктивного інформування суспільства про проблемні питання, виконання чинного законодавства в правових умовах воєнного стану. Також говорили про консолідацію зусиль задля протидії інформаційно-психологічним операціям ворога, що спрямовані на військовослужбовців та членів їхніх родин.
У лютому 2023 року наш інститут разом з Національною академією внутрішніх справ провів науково-практичний круглий стіл «Порушення законів і звичаїв війни: актуальні проблеми теорії, практики та правового регулювання», присвячений річниці звільнення Київщини, де вдалося обговорити проблеми правового регулювання та питання застосування норм національного та міжнародного законодавства у сфері розслідування воєнних злочинів, вчинених російськими окупантами.
— Розумію, що наступне моє запитання, швидше, має політичний, ніж правовий підтекст… І все ж — чи постане колись путін перед кримінальним судом за свої злочини?
— Це питання політико-правове… Перше — я в це вірю. Ба більше, я щиро сподіваюсь, що в результаті спільної роботи наших військових, наших партнерів, політиків, юристів, представників громадськості, все ж таки буде дотриманий один з основних принципів кримінального права — принцип невідворотності покарання.
Інша річ, як забезпечити це? Чи тут нам допоможе Міжнародний кримінальний суд (МКС)? Як можна буде реалізувати той пресловутий ордер на арешт президента рф путіна.
Міжнародний кримінальний суд був створений шляхом підписання Римського статуту для того, щоб забезпечити притягнення воєнних злочинців до відповідальності.
Дійсно, 14 березня МКС видав такий ордер. Перед цим було проведено певну процедуру: спочатку прокурор ініціював це розслідування відповідно до Римського статуту. Потім, буквально протягом декількох днів, 41 країна надіслала йому своє звернення, і це також було самостійною підставою для розслідування.
Україна ще у 2013–2014 роках дозволила МКС проведення розслідування на своїй території воєнних злочинів і злочинів проти людства, які могли статися під час Революції гідности, анексії Криму та розв’язання війни на Донбасі.
Утім, проблема полягає в тому, що відповідно до Римського статуту не допускається розслідування в режимі in absentia — тобто заочне кримінальне провадження. Отже, путін як обвинувачений має бути в залі суду.
За статтею 63(1) Римського статуту обвинувачений повинен бути присутнім на судовому розгляді. І ця норма є безальтернативною (не має сенсу обговорювати винятки з цього правила, передбачені статтею 63(2) для ситуацій, коли присутній у Суді обвинувачений порушує перебіг судового розгляду).
Реалізувати це за теперішніх умов доволі складно. І не тому, що якась із країн-підписантів Римського статуту не готова на це піти, а просто через гігієнічні процедури організації логістики й переміщення путіна по світу…
Я би в жодному разі не применшував політичного значення ордера, що був виданий міжнародним прокурором Карім Ханом стосовно путіна. Це — декларація всього вільного світу про те, що подібні дії кваліфікуються як злочин, тому не допускається.
— Терористи путіна вчинили безліч воєнних злочинів на нашій землі. Чому саме викрадення українських дітей стало причиною того, що суд у Гаазі видав орден на арешт путіна?
— Тому що цей злочин простіше за все доводити. Більш того, у цьому випадку путін підписав явку з повинною, зокрема, визнавши на зустрічі з лідерами африканських країн, що до росії вивозилися діти цілими дитячими будинками.
Наскільки важко це буде довести — не знаю. Думаю, що за злочин агресії і за багато інших злочинів, які були вчинені росіянами за наказом путіна в Україні, мають бути доволі непогані перспективи щодо розслідування.
— Як реалізувати такі розслідування? Які практичні кроки треба зробити, адже путін має так званий президентський імунітет перед українським та іншими національними судами?
— Дійсно, ви абсолютно праві. Суд України не може притягати до відповідальності за злочин агресії вище політичне керівництво російської федерації, так само, як і будь-яких інших держав. Тож питання імунітету постійно виникає в ситуації, коли до відповідальності є необхідність притягати вищих посадових осіб тієї чи іншої держави.
Міжнародний суд ООН чітко визначив, що національні суди не мають юрисдикції над вищими посадовцями іноземних держав. Глава держави, глава уряду і міністр закордонних справ становлять так звану трійку, яка наділяється персональним імунітетом ratione personae.
«Стаття 3. Особи, які наділені імунітетом ratione personae.
Імунітетом ratione personae від здійснення іноземної кримінальної юрисдикції наділені глави держав, глави урядів і міністри закордонних справ».
Як це можна обійти? Через створення міжнародних спеціальних трибуналів. Причому є декілька різновидів цих трибуналів і вже напрацьовано певну практику.
Можна говорити, наприклад, про те, що Державний департамент США м’яко підштовхує світову спільноту до ідеї створення спеціального трибуналу для переслідування росіян за злочин агресії проти України. Йдеться про так званий інтернаціоналізований або гібридний трибунал на базі українського суду за участю міжнародних посадовців. Про підтримку Вашингтоном такого варіанту, зокрема, заявляла посол з питань глобального кримінального правосуддя Держдепартаменту Бет Ван Шаак.
Утім, є позиція, що така модель не дозволяє цілком вирішити проблему подолання президентського імунітету.
Ще є модель, яка використовувалась під час створення міжнародних трибуналів щодо колишньої Югославії та Руанди. Вони створювалися на підставі відповідних резолюцій Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй.
Та, скоріш за все, враховуючи, що росія, котра правдами чи неправдами стала постійним членом Радбезу, накладе вето на документ щодо власної агресії. Прикладів зловживання російською федерацією цим правом чимало: ветування резолюції про розслідування хімічної атаки в Сирії, незаконних оборудок зі зброєю Ірану, пунктів порядку денного по ситуації на Близькому Сході, у Венесуелі, Республіці Боснія і Герцеговина тощо.
Тож, як бути? Я думаю, не потрібно вигадувати велосипед — слід проаналізувати наявний досвід. За приклад можна взяти Нюрнберзький і Токійський процеси. Саме вони врегульовували і процедурні питання, і питання щодо статусу цих трибуналів.
По суті, вони були одними з найбільш ефективних трибуналів за історію проведення подібних міжнародних судів. Адже, якщо говорити про, наприклад, про трибунали щодо Югославії та Руанди — кількість обвинувальних висновків стосовно топ-посадовців не вражає, і причина цього, зокрема, в тому, що вони так само, як і МКС, не передбачали можливості розгляду обвинувачень за заочною процедурою.
Ми розуміємо, якщо сьогодні такий трибунал створювати, то потрібно це робити з можливістю розгляду in absentia і реально притягати винних до відповідальності.
Інший варіант, що розглядається, — створення відповідного трибуналу на підставі резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Але Олександр Водянніков (керівник відділу верховенства права Координатора проєктів ОБСЄ в Україні. — Авт.) пише про те, і я з ним погоджуюсь, що з огляду на Статут ООН, ані в Генеральної Асамблеї, ані в генсека ООН таких повноважень не має.
Ба більше, якщо не вдасться зібрати більшість у дві третини держав-членів — це буде, якщо не нашою поразкою, то, певною мірою, тактичною перемогою росіян в цій частині. Та навіть, якщо 129 країн проголосують за створення Спеціального трибуналу над вищим військово-політичним керівництвом країни-агресора, завжди залишатиметься простір для того, щоб ставити під сумнів повноваження такого трибуналу.
— Чи може ООН шляхом голосування змінити свій статут?
— Такого прецеденту допоки не було… До Статуту ООН з 1973 року зміни не вносилися. Я скажу, що, найімовірніше, після нашої перемоги над росією буде створено умовний ООН-2.
До речі, два тижні тому в Офісі Президента за участю Володимира Зеленського відбулася нарада. На ній Президент поставив завдання розглянути два можливі напрямки створення трибуналу: перший напрямок — на підставі резолюції Генасамблеї, другий — на базі угоди сторін.
Тобто, по суті, йдеться про створення певного аналогу, хоча й не в чистому вигляді, Нюрнберзького або Токійського процесів. Я б хотів би, щоб ця модель була б застосована і сьогодні. Але тоді, у 1945 році, була нищівна поразка у Другій світовій війні для Берліна і Токіо. На жаль, я думаю, що буде якийсь компромісний варіант, компромісна модель.
Якщо говорити про більш-менш реальний варіант, принаймні як я його бачу, як ми з колегами обговорювали це на різноманітних конференціях, — це має бути такий собі «Кримінальний Рамштайн». Врешті-решт є коаліція наших якщо не союзників, то партнерів, тож я думаю, що цілком резонно було б ставити питання про створення Спеціального міжнародного кримінального суду аd hoc (буквально — для конкретного випадку. — Авт.) для розгляду винятково воєнних злочинів, вчинених російською злочинною верхівкою на території нашої країни проти українських громадян, українських міст та містечок, української природи…
В угоді про створення такого трибуналу мають бути прописані його повноваження, процедурні аспекти, можливість приєднання до підписантів інших країн. Ми знаємо, що поразка — завжди сирота, а в перемоги завжди багато батьків. Коли ми все ж таки там доб’ємося нашої омріяної перемоги, знайдеться багато країн з тих, що вагалися, але згодом із превеликим задоволенням «підхоплять цю колоду» й увійдуть до складу цього трибуналу. Тож можливість приєднання до такої угоди має бути заздалегідь передбачена.
— Наскільки ми в цьому будемо зацікавлені?
— Ми однозначно зацікавлені в тому, щоб забезпечити реальне притягнення до відповідальності найвищих російських воєнних злочинців.
— Якщо цього не станеться, то інші сучасні й, можливо, майбутні диктатори відчуватимуть безкарність. А це може докорінно змінити увесь світовий порядок…
— Я з вами абсолютно погоджуюсь. Ба більше, на превеликий жаль, і я вважаю, що світовий порядок уже змінився… Світ уже ніколи не буде таким, яким він був до 24 лютого 2022 року. Адже він перейшов усі червоні лінії міжнародного права, які були встановлені в далекому 1945 році.
Після деокупації Київщини, міст і містечок по всій Україні у багатьох європейців відкрилися очі. Якщо не реагувати на подібні події, немає сенсу взагалі говорити по міжнародне право. Я вважаю, що саме сьогодні воно має пережити нове, можливо, своє третє народження, так само як після Першої та Другої світових війн.
Світова спільнота має розробити насправді дієві механізми забезпечення гарантій миру та глобального правопорядку на нашій планеті. І в цій майбутній організації одне із провідних місць має посісти саме Україна.
— І, мабуть, потрібно буде попередити ті помилки, яких припустилися під час створення ООН? Я маю на увазі право вето…
— Знаєте, закон визначається як цей регулятор певних суспільних відносин. Він може врегульовувати те, що вже склалося сьогодні, і намагатися певною мірою врегулювати те, що буде в майбутньому. Але за умови, якщо законодавець вміє передбачати розвиток подій.
Я думаю, що з точки зору ООН, яка була створена у 1945 році, інститут «вето» був дуже непоганим механізмом. Але з того часу світ змінився, і треба було коригувати закони, що регулюють ці відносини. В ООН, на превеликий жаль, цього не сталося, і вето перетворилося на інструмент тиску на держави, в яких цього права немає…
І насправді я не впевнений, що на сьогодні Статут ООН передбачає дієві механізми ефективно припиняти агресію навіть щодо країни, яка такого права вето не має. Тому що ми часто чуємо лише висловлювання deeply concerned — глибокого занепокоєння цієї міжнародної організації.
Нині збільшилася кількість країн, що мають або максимально наблизилися до володіння ядерною зброєю. Коло цих країн розширюється штучно через те, що не виконуються умови договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року. Тож, настав час, коли світові лідери мають замислитися, яким бути новому світові після перемоги України над росією у цій війні.
— Тож, увесь майбутній світовий порядок залежить від перемоги нашого народу, Збройних Сил України над ворогом?
— Впевнений, що сьогодні роль Збройних Сил України неможливо переоцінити. Якщо не буде нашої перемоги на полі бою, то всі догми міжнародного права, всі гарантії безпеки, міжнародні угоди можна буде просто викинути на смітник історії.
Є такий вислів — право втрачає свій сенс без можливості його примусової реалізації. Сьогодні міжнародне право забезпечують Збройні Сили України.
Фото автора та з архіву НДІ правотворчості та науково-правових експертиз НАПрН
