Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Внаслідок розв’язаної в минулому столітті нацистською Німеччиною та радянським союзом Другої світової війни було вбито близько 9 мільйонів українців. Спроба рф відтворити цей «кривавий сценарій» у новому столітті змусила Федеративну Республіку Німеччина вперше створити національну безпекову стратегію, в якій рф визначена федеральним урядом Німеччини як «найбільша загроза миру та безпеці в євроатлантичному регіоні» в осяжному майбутньому.
Які ж завдання «Стратегії національної безпеки Німеччини»? Кореспондент АрміяInform розглянув цей документ у контексті російсько-української війни.
«Національна ідея» та мотиви війн московитів
Як відомо, кремлівська верхівка протягом століть захоплювалась працями видатного бойового прусського генерала та військового теоретика XVII-XVIII століття Карла фон Клаузевіца. Ні зміни політичного устрою в росії, ні демократичні реформи, які відбувались за її кордонами в цивілізованому світі, ніяк не впливали на вперте бажання московитів розв’язувати політичні питання зброєю. «Війна є продовженням політики іншими засобами», — із задоволенням цитувала прусського військового реформатора завжди сита «російська еліта». Ненажерлива злочинна російська верхівка системно знищувала, зменшувала чисельність постійно п’яного та напівголодного російського народу. Тікаючи від злиднів, росіяни раз за разом відправлялись за воєнними трофеями на чергову міжетнічну бійню. російський національний менталітет століттями формувався під час грабежів, катувань і вбивств їхніх сусідів.
Довідково. За даними Українського інституту національної пам’яті, під час Другої світової війни (1939–1945 роки), яку розпочали росіяни на території Західної України та в яку було втягнуто 61 країну світу (80 % населення всього людства), загинуло близько 75 мільйонів осіб, зокрема цивільних громадян.
Зазвичай казус беллі (Casus belli), привід для війни, росія знаходила під час внутрішніх соціально-економічних криз. Як тільки представники різних народів і народностей, поєднаних у російську державу озброєним примусом, починали відчувати національну самосвідомість та більше перейматися власними проблемами, ніж загальними російськими, в москві відразу відчували загрозу розпаду імперії. Щоб зупинити процеси знецінення російської національної ідеї та, як наслідок, повне зникнення росії як етносу, який поступово припиняє розширюватись і поглинати сусідні менші за кількістю етнічні групи, кремль провокував на своїх кордонах черговий казус беллі. Головною національною ідеєю держави-агресора в ці періоди завжди було гасло: «Діди воювали — можемо повторити».
Воєнні злочини, які вчиняли російські «асвабадітелі» в Європі під час Другої світової війни, нажахали світ. Міф про «високодуховну» російську «націю пушкіна, толстого й достоєвського» розчинився в задимленому від згарищ повітрі європейських міст під криками відчаю зґвалтованих та пограбованих російською вояччиною європейців. Для стримування цієї дикої, озброєної самим Заходом орди було створено Північноатлантичний альянс (НАТО), держави-члени якого відразу після створення Альянсу стали головними «мішенями» у «Воєнній доктрині» радянського союзу, а після його розпаду — для його нащадка російської федерації.
Український досвід стратегічного планування надихає німців
Україна традиційно розглядалась російськими воєнними стратегами як плацдарм для нападу на Європу. Брехлива кремлівська пропаганда напередодні широкомасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року нав’язувала світові неонацистський наратив. рашистські пропагандисти називали українську державу територією з населенням без етнічної самосвідомості, спільної мови, спільної матеріальної та духовної культури, спільного економічного життя, спільної історії. Черговий міжетнічний конфлікт рф намагалась замаскувати під «спеціальну воєнну операцію», а геноцид українців — за терміном «денацифікація». Проте характер ведення бойових дій з боку російської армії й російських приватних мілітарних груп проти військових і цивільних громадян України щодня розкривав справжні наміри рашистських окупантів. Тисячі стертих на порох українських населених пунктів, мінування українських ядерних об’єктів, вчинення злочину екоциду тощо — все це свідчило про справжні наміри дикунів із північного улусу перетворити квітучу українську землю на отруєну пустелю та плацдарм для просування на Захід.
Широкомасштабне вторгнення російської федерації Україна зустріла з пакетом стратегічних документів з національної та воєнної безпеки. Департаментом воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оборони України були розроблені та затверджені Указами Президента України «Стратегія воєнної безпеки України», «Стратегічний оборонний бюлетень» та «План оборони України». Головною загрозою національній безпеці України, а саме «воєнним противником» була визначена російська федерація. У сукупності із Законом України «Про основи національного спротиву» ключовою ідеєю «Стратегії воєнної безпеки України», інших фундаментальних документів у галузі воєнної політики стала організація всеохоплюючої оборони країни.
Як показав досвід, головні принципи організації всеохоплюючої оборони: стримування, стійкість та взаємодія пройшли перевірку воєнним часом. Для національного спротиву російському агресору був залучений увесь потенціал української держави й українського суспільства. Крім того, всі наявні сили й засоби використовувались на всій території України із застосуванням таких форм, як просторовість — превентивні дії та стійкий опір на суші, на морі, в повітрі, в кібер- та інформаційному просторі, інклюзивність — заходи, які вживались із використанням усього потенціалу держави, багатогранність, яка передбачала застосування всіх способів і форм збройної боротьби, зокрема асиметричних, у рамках міжнародного права.
Для створення системи ефективного оборонного менеджменту в Міністерстві оборони та Збройних Силах України за тісної взаємодії з міжнародними партнерами було запроваджено дотримання процедур та практик держав-членів Північноатлантичного альянсу. Ефективність оборонного менеджменту була посилена побудовою моделі демократичного спільного урядування із залученням до ухвалення рішень новостворених консультативно-дорадчих органів. Вони стали інструментами зміцнення відносин та узгодження позицій і думок цивільного керівництва Міністерства оборони України та військового керівництва Збройних Сил України.
Ефективність організації національного спротиву українців російському агресору, мужність та звитяга українських військових, інших учасників національного опору наочно продемонстрували міжнародним партнерам необхідність своєчасного стратегічного планування на національному рівні. Водночас хід російсько-української війни виявив слабкі місця в міжнародній взаємодії між Україною та її країнами-партнерами, для яких українська нація виявилась щитом, що стримав перший потужний удар російської воєнної машини, яку Захід довгі роки «годував» сучасними військовими технологіями.
Довідково. За даними Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина, на підтримку України зі складів Бундесверу та підприємств, які фінансуються за кошти «Ініціативи федерального уряду Німеччини з підвищення дієздатності», протягом 2022 року було передано сучасної зброї та обладнання на загальну суму 2 млрд євро. Загальний обсяг зобов’язань на військову підтримку України протягом наступних років з боку Німеччини має становити 10,5 млрд євро.
Крім того, протягом минулого року під час оборонних дій українського війська на території України сучасне західне озброєння показало себе в умовах реальних боїв. Новітні іноземні системи захисту цивільного населення, стратегічних об’єктів, підприємств критичної інфраструктури від ракетних та повітряних атак росіян продемонстрували не лише свою надзвичайну ефективність, а й вправність українських військових. Українські Збройні Сили виявились найбільш досвідченою армією на європейському континенті, бойовий досвід яких став предметом прискіпливого вивчення воєнними експертами в багатьох країнах світу. Стратегічне планування української держави, яке забезпечило чітку злагоджену взаємодію під час організації всеосяжної оборони та національного спротиву російським окупантам, надихнуло уряди багатьох країн на перегляд власних національних оборонних стратегій.
Яскравим прикладом зміни моделі планування та організації національної безпеки під впливом аналізу подій і наслідків російсько-української війни стали рішення двох нейтральних країн — Фінляндії та Швеції. Обидві вирішили позбавитись багаторічного нейтрального статусу та ввійти під захист Північноатлантичних структур безпеки. Німеччина, яка на початок широкомасштабної агресії рф вже була членом НАТО, вирішила посилити свої оборонні спроможності та побудувати національну безпекову стратегію, спираючись і на стандарти Альянсу, і на досвід національного спротиву України російському агресору.
Яка основна ідея воєнної політики Німеччини?
Однак не лише росіяни уважно вивчали наукові праці шанованого в себе на Батьківщині німецького військового стратега Карла фон Клаузевіца. За основу своєї першої Стратегії національної безпеки був обраним один із принципів підготовки до збройного опору агресору з трактату «Про війну» (нім. Vom Kriege): «Найкраща стратегія полягає в тому, щоб завжди бути якомога сильнішим; це передусім — бути взагалі сильним, а потім — бути сильним у вирішальній точці».
Починаючи із середини червня цього року, Федеративна Республіка Німеччина вперше ухвалила національну безпекову стратегію, в якій рф визначена Федеральним урядом Німеччини як «найбільша загроза миру та безпеці в євроатлантичному регіоні» в осяжному майбутньому. Аналізуючи хід та характер російсько-української війни, воєнні злочини, злочини проти людяності, злочини геноциду російської вояччини на територію суверенної української держави, Німеччина визнала загарбницьку війну рф проти України одним із вирішальних чинників для прийняття рішення про ухвалення власної «Стратегії національної безпеки: інтегрована безпека для Німеччини». В документі, зокрема, йдеться: «Цим епохальним проломом у європейській світобудові росія безпосередньо загрожує нашій безпеці та безпеці наших союзників у НАТО та ЄС».
Основна ідея стратегії — в її назві й полягає в тому, щоб уперше в одному документі, який був підготовлений Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини, врахувати всі зовнішні та внутрішні загрози. Члени урядової коаліції ще до початку великої війни в Україні домовились про створення безпекової стратегії, але агресія росії прискорила політичні процеси й до Федерального уряду Німеччини доєднались уряди федеральних земель. Стратегія національної безпеки має стати інструментом для здійснення безперервної співпраці між усіма щаблями влади в Німеччині, суспільством, бізнесом задля безпеки та збереження національної ідентичності країни. Виступаючи на презентації стратегії, федеральний канцлер Олаф Шольц нагадав присутнім, що «Без безпеки немає ані свободи, ані стабільності, ані процвітання».
Довідково. Згідно зі щорічним звітом Генерального секретаря НАТО про підсумки 2022 року, лише сім країн із тридцяти держав-членів Альянсу виконали домовленості 2014 року та витрачають мінімум 2 % ВВП на оборону. Попри це загальне зростання видатків на оборону членів НАТО й Канади досягло 2,2 % та встановило додаткові 350 мільярдів доларів США, починаючи з 2014 року. Німеччина, як держава-член НАТО, у Стратегії національної безпеки запланувала перехід на нижню межу оборонних витрат у 2 % від ВВП до 2025 року.
Основні принципи реалізації національної безпекової стратегії Німеччини на тлі постійної ескалації та ядерного шантажу з боку росі базуються на трьох ключових вимірах політики безпеки, а саме: стійкості та стабільності, обороноздатності. Стійкість передбачає захист традиційного німецького «базового вільного й демократичного порядку від несанкціонованого, незаконного впливу ззовні». Передусім ідеться про диверсифікацію відносин з постачальниками та позбавлення Німеччини від небезпечної односторонньої залежності в забезпеченні країни і ВПК енергією й сировиною.
У сфері сталого розвитку задекларована послідовна боротьба з екосистемною кризою, викликаною кліматичними змінами, сприяння в посиленні біорізноманіття, запобігання пандемії, а також зміцнення продовольчої безпеки на глобальному рівні.
У сфері підвищення обороноздатності Стратегія національної безпеки Німеччини охоплює всебічне зміцнення Бундесверу, реорганізацію структур та алгоритмів дій цивільної оборони й цивільного захисту. Згідно з «політикою комплексної безпеки», ухваленої федеральним урядом Німеччини, в стратегії використані експертні висновки щодо перебігу російсько-української війни, де поруч із прямими воєнними загрозами враховані можливі атаки на критичну інфраструктуру, кібератаки, інформаційно-психологічні операції, дезінформація з боку противника тощо.
Для успішної боротьби з дезінформацією та іншими зовнішніми впливами німецьким урядом запланована спеціальна стратегія, яка передбачає, зокрема, зміни в законодавчій площині задля посилення можливостей Федеральної розвідувальної служби та Військової розвідки Німеччини. Прояви дезінформації та інших форм маніпулятивної комунікації мають бути виявлені на ранніх стадіях їх розповсюдження в інформаційному просторі, проаналізовані та нейтралізовані за допомогою певних алгоритмів дій спеціальних служб.
Підтримка України та інших країн-партнерів з боку Федеративної Республіки зброєю враховує в Стратегії реалії та ризики, пов’язані з агресивною політикою російської федерації, традиційно побудованої на застосуванні грубої сили з порушенням норм міжнародного права. Експорт німецької зброї у «Стратегії національної безпеки: інтегрована безпека для Німеччини» в контексті глобального воєнного конфлікту в центрі Європи, набуває роль ефективної складової стратегічного безпекового інструментарію.
Як показує стислий аналіз історичних передумов створення та положень німецької національної безпекової стратегії, реакції інших країн на воєнні загрози сьогодення, цивілізовані держави, народи які їх утворили, прагнуть збереження сталого розвитку у мирі. На противагу російській національній ідеї: «Діди воювали, можемо повторити», яка проявляється у чисельних загарбницьких війнах, цивілізований світ після жахіть Другої світової війни докладає чимало зусиль та ресурсів для стримування агресора. Декларуючи у своїх національних стратегіях безпеки головний наратив «Ніколи знову!», держави-партнери НАТО, серед яких провідну роль грає Федеративна Республіка Німеччина, змінюють своє ставлення до власної стратегії безпеки, до ролі Збройних Сил України в захисті їхніх народів та етносів, до самої війни на українській землі, яка поступово перетворюється на цивілізаційне протистояння.
P.S. Україна, її партнери, більшість з яких входить у Північноатлантичні структури безпеки, наближаються до визначальної дати проведення Вільнюського саміту НАТО. На думку очільника Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оборони України, він має внести глобальні зміни в стратегічне планування як усіх членів Альянсу, так і незалежної української держави, Збройні Сили якої щодоби наближають мир на Європейському континенті на полі бою…
