На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
«Брабус» — старший бойовий медик одного з взводів бригади територіальної оборони Київської області. Брав участь у боях за Київщину та Донеччину. А до широкомасштабного вторгнення чоловік працював логістом. Нині він доброволець. Хоч медиком став вимушено, по службі, та чоловік рятує життя своїх побратимів та посестер. Нашим кореспондентам «Брабус» розповідає про ротацію в Бахмут.
— Яка щільність вогню в Бахмуті? Які умови служби там?
— Там дуже важко, росіяни зносять місто камінь за каменем. «Летить» цілодобово. Вони так і в Дмитрівці робили, але не в таких масштабах. І там (у Бахмуті. — Ред.) все відбувається дуже швидко. Постійно літають дрони, і там вже ти або швидко біжиш, або там назавжди залишаєшся.
— У чому полягала ваша служба в Бахмуті?
— Я займався евакуацією поранених та загиблих. Виходить група на позиції, і якщо в них є «200» або «300», по рації мені про це кажуть. Якщо поранений, описують поранення, тоді я з водієм виїжджаю. Поранених ми відвозимо на точку збору. Там вже їм надають більш профільну допомогу. На цьому в принципі робота завершена, але я ще стежив потім за тим, куди, в яку лікарню направляють бійців нашого батальйону.
— На якій автівці відбувається евакуація поранених?
— Автівка військова… у нас «буханка» була. І не одна, але вони всі там розбиті залишилися. Наприклад, одного разу ми поїхали, забрали людей, по дорозі заплутались у кабелях електромереж, колеса розірвало, в різні сторони розкидало. Довелося три кілометри вести десятьох поранених пішки, і водій з нами. Потім ми проїжджали повз те місце, де залишилася автівка. То наша «буханка» була вже розбита. Одна автівка, яка була з нами, залишилась ціла.
— Які поранення там дістають бійці?
— Найбільше це осколкові поранення, більшість від мін. Контузії там у всіх, питання тільки в тому, якого ступеня. І ще запалення легень, простуди. Бо живемо ми у підвалах, там дуже сиро.
— Ви були в ротації понад два тижні. Підраховували, скільки виходів зробили за цей час?
— А що ми рахуємо, як вихід? От, наприклад, прилетіло поряд, від стрибка електромережі згорів Старлінк, і все, зв`язку немає. Але він необхідний, я маю постійно розуміти, що відбувається на позиціях. Тоді доводиться одягати броню, каску, йти на інший пункт і вже прощаєшся зі всіма. Бо йти 300 метрів, але гарантії, що ти реально туди дійдеш — немає.
Або вранці водій виходить перевірити стан авто для евакуації, а там пробиті два колеса. І він їх змінює під постійними обстрілами. Це як? Рахуємо, як вихід? Тому не знаю, не рахував.
— Під час евакуації ви розмовляєте з бійцями?
— Звичайно! Це ледь не єдине, що взагалі можу для них зробити, бо ми їдемо на шаленій швидкості. І от один боєць кричить: ноги, де мої ноги? Тоді я вмикаю ліхтарик і показую йому, що його ноги цілі, на місці. З пораненими необхідно розмовляти. Я їм кажу, що все буде добре, бо ми вже не на позиціях, вже не стріляють, ми їдемо. Головне в ці моменти зберігати спокій, казати все впевнено.
— Що найскладніше в роботі бойового медика?
— Виїхати. Бо розмова, вона сама по собі приходить. А от виїхати — інша справа. Бо ти розумієш, що, ймовірно, їдеш по свою смерть. До того ж я не сам їду, мені треба водій. А ви спробуйте вмовити іншу людину поїхати в останню путь. І ще дуже важко триматися морально. Я багато сиджу на рації, чую все, що відбувається на позиціях, розумію, як їм там важко, і що в будь-який момент треба бути готовим виїхати.
— Щодо ліків, чим надавали допомогу?
— Ну от що з собою взяв, те й твоє. А якщо чогось немає — треба бігти в пункт збору. До нього було понад кілометр, і стільки ж потім назад. На автівці не поїдеш, бо це дуже приваблива ціль, і автівка потрібна для іншого, а ти один навряд комусь потрібен. От я і бігав. Іншого нікого немає, хто б міг принести.
— Кажуть, з війни «не повертаються»? Ви з цим згодні?
— Та я, наче, який був, таким і залишився. Але сьогодні була перша ніч, як погано спав. Чомусь мариться Бахмут. Напевно, тепер моя черга по лікарях ходити, бо все це мариться. Я сьогодні типу когось витягав з під завалів. Тому не знаю. Думаю, просто мало часу пройшло з ротації, це стане зрозуміло пізніше, чи вертаються з війни.
— Що вас мотивує?
— Та що… просто я розумію, що їду за своїми хлопцями, бо їх треба забрати, і ніхто, окрім тебе, цього не зробить.
…Поки важко уявляти, чим займатиметься після війни, каже «Брабус». З планів — поїхати на рибалку.
Фото Віктора Дехтяра
Відео Віктора Дехтяра та Руслани Богдан
