Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
З Павлом Петровичем Мигуном ми випадково познайомилися на уроці патріотичного виховання у Вінницькій обласній станції юних натуралістів. А я ще тоді подумала: звідки у звичайного біолога такий інтерес до військової справи? Аж поки учениця не підказала: «Наш учитель півтора року на фронті воював — на самій передовій!».
Учитель був командиром бойової машини піхоти у складі 72-ї бригади. У яких тільки перипетіях не побував. Під час боїв дістав контузію та травму хребта. Після демобілізації він започаткував кілька патріотичних проєктів, активно допомагав війську. У 22-му очолив один із місцевих волонтерських центрів.
Допомагав, зокрема, і підрозділу сина Юрія, який у березні 22-го пішов на війну. Павло Петрович завжди наголошував, як пишається сином і яким справжнім професіоналом той став. Юрій же щоденно підтверджував слова батька героїчними вчинками.
Воїн із позивним «Еней» понад рік воював у найгарячіших точках фронту. Юрій був воїном 35-ї окремої бригади морської піхоти, досвідченим сапером.
14 червня під час виконання бойового завдання поблизу села Старомайорське на Донеччині Юрій загинув…
Сьогодні рідні, знайомі та небайдужі вінничани провели воїна в його останню путь. У День батька Юрій повернувся до свого батька… на щиті.
