Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Гранатомет стріляє осколково-фугасними гранатами калібру 40 міліметрів. «Накриває» піхоту, автомобільну та легкоброньовану техніку.
— Не хотів би я опинитися під його вогнем, — розповідає Дмитро. Він — гранатометник 2-го механізованого батальйону 67-ї окремої механізованої бригади. Зараз його підрозділ воює з росіянами на сході країни.
Вогнева позиція гранатомета — у лісі за декілька сотень метрів від окопів російських окупантів. Неподалік у бліндажі чергує розрахунок. Як тільки піхотинці отримують команду на відкриття вогню — біжать до свого МК 19, скидають гілки, якими його маскують, прицілюються і «насипають» чергами по окупантах.
— День на день не приходиться, — каже Дмитро. — Інколи можемо за добу раз чи два «навалити». Інколи — сім-вісім разів за половину дня.
Ворог намагається знищити гранатомет та гранатометників. Тож вони постійно змінюють свої позиції і добре маскуються.
— Нещодавно артилерійський снаряд впав буквально за 15 метрів від нас, — розповідає Дмитро. — І не розірвався. М’який піщаний ґрунт спрацював як амортизатор.
Попри небезпеку та важкі умови життя в лісі, Дмитро і його побратими випромінюють стійкість.
— Це найкраща робота у світі. Ліс, природа, пташки, свіже повітря, найкращі друзі, — сміється він. — У нас тут живе ящірка. Ми назвали її Клава. Та два жуки — Валера і Федя. Кабан бігає. Його ми ще не назвали, бо він не спілкується з нами. Якийсь дикий.
Абсолютна більшість військовослужбовців батальйону — добровольці, які мобілізувалися до лав ЗСУ і взяли до рук зброю, щоб вигнати російських окупантів з рідної землі.
Детальніше про один день із життя піхотинців 2-го механізованого батальйону 67-ї окремої механізованої бригади читайте в матеріалі Владислава Назаркевича.
Фото і відео автора
