ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #ВТРАТИ ВОРОГА #LIFESTORY #ГУР ПЕРЕХОПЛЕННЯ

Врятуйте руку, мені ще нею писати — останні слова журналіста Володимира Мукана в Бахмуті

Публікації
Прочитаєте за: 9 хв. 12 Червня 2023, 22:42

«Єдине, чого я бажаю — щоб українці були безсмертними! Бо українці не заслуговують на те, щоб народитися, вирости й померти!»

Ці слова шестирічний Ярославчик сказав своїй мамі Анні за трохи більше ніж місяць до того, як найрідніший йому українець — його тато Володимир Мукан, загинув на Донбасі у боях за Бахмут. Наче щось відчуваючи, маленький хлопчик тоді  особливо активно малював бої, танки і дуже сильно мріяв, аби українці скоріше перемогли росіян, а Україна «стала наймогутнішою  країною у світі». Бо знав, тоді його татко повернеться. І татко повернувся. Віддавши за свою землю найдорожче — життя.

Учора у Володі був день народження. Йому мало виповнитися 36. А сьогодні — 45 днів, як його не стало. 29 квітня 2023 року для його родини почався новий, гіркий відлік днів, годин, хвилин… далі — років.

Саме цього дня у Києві, в актовій залі ННІ філології, відбувся пам’ятний захід «Лицар без страху та докору — Володимир Мукан», присвячений Володимирові Мукану — лейтенанту Збройних Сил України із позивним «Блискавка». Воїну доброї волі, журналістові, піарнику, випускникові КНУ імені Тараса Шевченка, який 29 квітня 2023 року загинув під час виконання бойового завдання в Бахмуті. Кореспондентка АрміяInform відвідала цей захід, де рідні, друзі колеги та побратими поділилися спогадами про неймовірно життєрадісного, активного, дбайливого і справедливого воїна за свою країну — Володимира Мукана.

Після поранення хлопці рятували його сімома турнікетами

Розповідаючи про Володю, його тато Сергій Іванович — теж військовий, згадує, як син пишався тим, що потрапив до війська (бо вдалося не з першого разу) і як радів, що зможе сам захистити свою сім’ю від російських загарбників.

— У перші дні вторгнення росіян ми з Володею пішли у військкомат. Дивимося — черги страшенні, Володю не беруть. Ми пішли в батальйон ТРО — те ж саме. Якийсь чоловік у пікселі усіх гучно, по-військовому запитує: «Ти чого сюди прийшов? Що забув?» Хлопці розгубилися, не знали, що відповісти. А Володя сказав: «Як чого? Захищати Україну!» Чоловік у пікселі усміхнувся і каже: «Добре, отже маєш гарну мотивацію!» Тоді Володю запримітили, але все-таки не взяли, бо не служив. Але він не здався — сказав мені: «Тато, я приходитиму сюди щодня!» Тоді я зрозумів, що він не спиниться, бо по-іншому не може, — розповідає батько Володимира.

Разом із матір’ю Вірою Павлівною вони згадують, як Володя воював у Попасній, як важко виходили з боями з оточення, як за бойові заслуги він отримав перше офіцерське звання. І останні слова їхнього сина, які їм переповіли побратими.

— Після поранення хлопці рятували його сімома турнікетами. Спочатку фіксували ногу — бо дуже сильно текла кров. Але Володя зупиняв їх і казав: «Облиште ногу — руку рятуйте, мені ще нею писати! Бо щось руки не відчуваю». Така сильна була його любов до своєї професії, настільки сильною була впевненість, що він пройде це випробування і повернеться знов до своєї роботи, яку він дуже любив. Але врятувати сина таки не встигли. Надто сильні були обстріли, надто довго до нього добиралася евакуаційна машина, — розповідають батьки Володимира.

Це був найсумніший день народження Володі, який ми «святкували»… на цвинтарі

— Цього року моєму коханому мало виповнитися 36. Це був найгірший день народження за весь час. Ми з дітьми «святкували» його… на цвинтарі.  На цвинтарі наші хлопчики згадували, що день народження тата у нас завжди був надзвичайним святом — купа привітань, подарунків, веселощів з татом… і що такого у них більше не буде, — розповіла Анна.

Вона поділилася із присутніми спогадами про те, що також у день народження коханого написала, вітаючи його зі святом, на своїй сторінці у Фейсбук:

«Завжди у цей день серед моря позитивних емоцій була одна сумна — ти зітхав, що не встиг щось зробити за прожитий рік. Сьогодні я тобі скажу слова, з якими ти вже не зможеш посперечатися: Ти встиг прожити гідне життя, сповнене щасливих митей і радісних моментів; ти започаткував усі справи, які планував; ти посадив дерево, побудував житло і народив сина (навіть двох). Єдине, що ти не встиг — мирно насолодитися плодами своєї титанічної праці. Однак тепер ти маєш іншу насолоду — пізнати вічне життя і бути поряд із Творцем.

Єдине моє побажання тобі сьогодні — досягти радісного спокою в тіні Господа нашого. Ти завжди у нашому серці, наша любов до тебе не має часових і просторових меж. Зі святом, дорогий Володю…» — написала дружина Володимира.

Розповідаючи про свого коханого, Анна Мукан також сказала, що він умів кохати по-особливому.

— Володя ніколи не давав мені забути, що я бажана і потрібна йому. Часто дякував за буденні, побутові дрібниці — сніданки, попрасований одяг. Через роки нашого подружнього життя він умів дивитися на мене так, як на першому побаченні, — сказала Анна.

Я передам пам’ять про Володимира його синам і племінницям — тепер у нас на двох з його дружиною четверо спільних дітей

Сестра Володимира Наталія зазначила, що він був для неї не тільки старшим братом, а й найкращим другом та вчителем.

Молодша на два роки сестра Володимира Мукана, Наталя також навчалася у Інституті філології. Разом із ним та його дружиною Анною ще у студентські роки вони пізнавали всі секрети творення української мови, всі радощі студентського життя.

— Володя був не просто моїм старшим братом. Він був для мене справжнім другом — найкращим другом. Я пам’ятаю всі його поради, всі наші щирі теплі розмови, і він точно буде жити у моєму серці. Я передам усі Володині настанови його синам, яким, на жаль, так мало випало пізнати свого батька, пам’ять про нього — його племінницям, своїм донькам. Щоб діти знали, яким насправді був їхній тато і дядько,  — сказала Наталя.

Анна і Наталя розповіли, що наразі у них на двох четверо дітей, адже дружина Володимира Анна з дітьми живе разом з його родиною у Черкасах. Намагаються разом пережити цю втрату, хоча, ні забути, ні відпустити, кажуть, не зможуть ніколи.

— Минуло 45 днів відколи Володі не стало, а я досі не можу говорити про нього в минулому часі й, мабуть, ніколи не зможу, — каже сестра Наталя.

До інституту Володимир вступив за результатами мовного конкурсу

Під час заходу пам’яті теплі слова і спогади про Володимира Мукана сказали також його учителі, наставники, товариші, друзі.

Згадуючи свого студента Володимира Мукана, директор ННІ філології Григорій Семенюк розповів, що здібного хлопця запримітив ще до вступу, а далі той лише покращував враження про нього. У Григорія Фоковича він також захищав і кандидатську роботу.

— Так збіглося, що Володимира Мукана я запримітив ще до вступних іспитів. Він виграв мовний конкурс, на якому якраз я був головою комісії. Далі, за результатами він вступив у Інститут без іспитів, і не розчарував. З кожним роком його здібність і цікавість до знань лише зростала. Він став кандидатом філологічних наук і я пишаюся тим, що саме мене він обрав своїм наставником, — сказав Григорій Семенюк.

Під час вступного слова, ректор Інституту  попросив присутніх вшанувати пам’ять героя хвилиною мовчання, а також підтримувати його родину.

— Сьогодні ми віддаємо шану герою священної війни України з російським загарбником, який поліг у бою, Володимиру Мукану. Він пішов воювати за рідний дім практично з перших днів широкомасштабного вторгнення росіян. Дякуємо батькам за такого сина, школі — за такого учня, університету, інституту філології — за справжнього громадянина, патріота України, який боронив нашу землю. Величезний біль утрати не передати словами… Не забуваймо про його сім’ю, згорьовану дружину, які втратили на війні найдорожче: свою любов, свою опору і надію, чоловіка, сина, батька осиротілих дітей, — сказав директор ННІ філології Григорій Семенюк.

Україну не перемогти, якщо за неї воюють не лише професійні військові, а й кандидати наук

Ректор КНУ ім. Шевченка Володимир Бугров відзначив, що наразі гинуть дійсно гідні сини та доньки українського народу.

Він повідомив про те, що наразі пресцентр університету, який, по суті, започаткував Володимир Мукан разом із дружиною Анною і сестрою Наталею, матиме його ім’я. Та розповів історію про те, як КНУ імені Шевченка відвідав експрем’єр Великої Британії Борис Джонсон та побачив табличку, присвячена ще одному полеглому студенту університету. Коли пану Борису переклали зміст, він висловив переконання, що український народ ніхто не зможе перемогти, адже за нас воюють не лише професійні військові, а й кандидати наук, спортсмени, усі ті, хто має надзвичайну мотивацію — любов до своєї рідної землі.

— Те, що ми можемо зробити — це зберегти пам’ятати про ці дні, хвилини, тижні, роки спілкування із ними. Справжня пам’ять — це не тільки державні нагороди, відзнаки, таблички на будинках. Хоча і це треба. Справжня пам’ять — серед нас і у наших серцях, — вважає Бугров.

Завідувачка кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості ННІФ КНУ імені Тараса Шевченка професорка Оксана Сліпушко пригадала, як Володимир зі студента став її справжнім колегою.

— Володимир Мукан — випускник нашої кафедри, наш Герой. Він був патріотом, блискучим фахівцем своєї справи і чудовою людиною. Пам’ятаю Володю зі студентських років. Він захоплювався українською літературою, був успішним студентом і став аспірантом. Він блискуче захистив кандидатську дисертацію і став нашим колегою. Володя прагнув до постійного розвитку, освоював нові сфери для професійної реалізації. Він постійно підтримував зв’язки з кафедрою, ділився досвідом, знаннями. Він назавжди залишиться у наших серцях і пам‘яті. Спочивайте з миром, Герою! Світла пам’ять, — сказала Оксана Сліпушко.

Одногрупниця Оксана Скобіна, розповіла, що попри сум і біль втрати, вона пам’ятає його веселим і життєрадісним.

— Володя точно не боявся війни, адже він навчався в дівчачому колективі, а отже, був підготований, загартований. Про нього залишилися тільки світлі спогади, тому, хочеться говорити про нього з усмішкою. Згадується, як ми ксерили разом «Патерик». Понад 1000 аркушів. Для того, щоб встигнути підготуватися усім, бо він був один у бібліотеці. Як ми читали книжку одночасно. Він був єдиним хлопцем на потоці і, здавалося б, усі майже 100 дівчат мали б у нього закохатися. Однак, право власності на нього одразу заявила Анна. Ми погодилися і поважали це. Бо у них настільки були інтелігентні, аристократичні, скромні й правильні стосунки, вони ніколи не ображали своєю любов’ю інших, не вихвалялися своїми почуттями, що у нас ніколи не було претензій до них. Ми поважали їхні почуття і вважали їх рідними братом і сестричкою. Володя, попри свою масштабність мислення, був щирим, відкритим і любив робити все складне простішим. Саме таким він був. І я хочу сказати, що він не загинув, бо поки ми живі, він житиме у наших серцях. Ми вдячні йому за те, що він свідомо пішов захищати нас. Ми вдячні його батькам за такого сина. Ми підтримуватимемо його родину. Ми усі пишаємося своїм одногрупником Володею, — сказала одногрупниця Оксана.

Багато теплих і щирих слів лунало сьогодні у актовій залі Інституту Філології про Володимира, також  присутнім показали про нього короткометражний фільм. Усміхнений, щирий, водночас мужній і справжній. Таким він залишиться для усіх, хто його знав.

Справжнім прикладом і найкращим у світі люблячим батьком він залишиться для поки що маленьких його синів Андрійка і Ярослава. Героєм.

У пам’яті жителів рідного міста Черкаси лейтенант Володимир Мукан лишиться у назві вулиці, якою ходив, жив, радів…

Вічна пам’ять Герою!

Фото автора

 

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook
Сили оборони відбили ворожі атаки в районі Вовчанська та Липців

Сили оборони відбили ворожі атаки в районі Вовчанська та Липців

На фронті протягом минулої доби загалом відбулося 102 бойових зіткнення. Найгарячішою залишається ситуація на Куп’янському і Покровському напрямках.

Рустем Умєров та Ллойд Остін обговорили ситуацію на фронті та потребу України в ППО

Рустем Умєров та Ллойд Остін обговорили ситуацію на фронті та потребу України в ППО

Міністр оборони України Рустем Умєров провів щотижневу телефонну розмову з американським колегою Ллойдом Остіном та обговорив з ним поточну ситуацію на фронті.

Лідер рок-гурту «Широкий лан» Святослав Бойко: про волонтерство, про кума Руфа та службу в ЗСУ

Лідер рок-гурту «Широкий лан» Святослав Бойко: про волонтерство, про кума Руфа та службу в ЗСУ

До 24 лютого 2022 року Святослав Бойко з Калуша був лідером рок-гурту «Широкий Лан», творцем власного акустичного проєкту.

росіяни завдали 5 ударів по Лиману

росіяни завдали 5 ударів по Лиману

Окупанти завдали по місту 5 ударів: 1 ракетою «Гром-Е1» і 4 бомбами «УМПБ Д-30 СМ».

Глава держави провів телефонну розмову з Генсеком ООН

Глава держави провів телефонну розмову з Генсеком ООН

Президент України провів телефонну розмову з Генсеком ООН Антоніу Гутеррішем та подякував йому за активну підтримку Формули миру та Саміту миру.

росіяни 8 разів штурмували Білогорівку

росіяни 8 разів штурмували Білогорівку

Ворог вісім разів штурмував Білогорівку, намагаючись вклинитися в бойовий порядок українських підрозділів. Ситуація там напружена.

Захищаємо світ

00
00
00
ВАКАНСІЇ

Стрілець

від 51000 до 121000 грн

Запоріжжя

1 відділ Сватівського РТЦК та СП

Водій-механік

від 20000 до 20000 грн

Одеса

ВМС ЗС України

Військовослужбовець в ЗСУ

від 20100 до 120100 грн

Слов'янськ

Старобільський РТЦК та СП

Військовослужбовець ЗСУ

від 20100 до 120100 грн

Харків

Старобільський РТЦК та СП

Геодезист, топограф, картограф

від 25000 до 75000 грн

Одеса

Військова частина А3674

Інспектор прикордонної служби, водій

від 20100 до 20100 грн

Рівне

Державна прикордонна служба України