Таку комплексну підтримку родинам, що наразі не знають куди звернутися, буде надавати Регіональний центр соціального супроводу, створення якого започатковано у Збройних Силах. Про…
Солдат Олександр Кудін, не вагаючись, долучився до лав підрозділу, що навесні цього року вирушив на схід України. «Я вже не перший місяць на службі, а кого я захистив? Кого? Хочу прогнати цих клятих росіян з нашої землі, хочу зробити свій вклад у нашу Перемогу. Тоді в мене буде на душі спокійно, от тоді я приїду до тебе», — сказав воїн матері перед відправленням на передову. А на початку квітня він загинув під час виконання бойового завдання. Сьогодні Олександрові Олександровичу виповнилося б 55…
Таких чоловіків, як він, часто називають «простий роботяга». У ПТУ здобув фах електрика. Згодом — строкова служба. Після демобілізації продовжив удосконалювати майстерність в улюбленій справі, якою захопився ще до армії, — вивчав автомобілі та мотоцикли.
«У нього завжди на думці були велосипеди, машини та запчастини. Пригадую, коли я була маленька, сиділа й із захватом спостерігала за дядьком, поки він щось ремонтував, розповідаючи мені про це. Дядько Сашко завжди був поруч із рідними, спостерігав і допомагав. Так, він завжди невтомно турбувався про свою матусю, постійно переймався за неї. Навіть просив сусіда, щоб той проганяв маму з города, якщо вона захоче йти працювати», — пригадує Вікторія, племінниця загиблого захисника.
А ще Олександр мав мрію: об’їхати всі цікаві місцини України. Ще замолоду він захопився велоспортом, міг розібрати будь-який велосипед до найдрібніших деталей і зібрати знову, часто створював власні зразки. А нещодавно придбав такий бажаний мотоцикл, на якому подорожувати було б швидше і комфортніше.
Та мрії чоловіка обірвали російські окупанти. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр був одним із перших, хто взяв до рук зброю. Уже 26 лютого минулого року він прибув виконувати завдання у складі батальйону охорони однієї з авіаційних бригад. Обіймав посаду стрільця.
Побратими називали чоловіка «ходячою енциклопедію» за високий рівень обізнаності з різних питань. До нього часто зверталися по допомогу: він весь час щось ремонтував, підказував, обирав відповідну запчастину. І жодного разу нікому не відмовив.
А через деякий час, після тактичних навчань та стрілецької підготовки, солдат Кудін разом із побратимами вирушив виконувати бойові завдання на Бахмутському напрямку. На бойових позиціях захисники неодноразово стримували наступ ворожих військ та робили неможливим для ворога оточення Бахмута. Як пригадують побратими, Олександр постійно підбадьорював товаришів, не міг всидіти на місці та рвався в бій.
9 квітня цього року підрозділ Олександра також виконував бойове завдання. Воїни мали стримати та відбити атаку противника біля Новобахмутівки. Під час бою окупанти масовано обстрілювали позиції українських захисників з артилерії. Стрілець Кудін був на передових позиціях разом зі своїм командиром. Упродовж доби їм вдавалося стримувати атаку сил противника, що переважали. Цим самим вони дали можливість побратимам відійти. Але якоїсь миті Олександр дістав важкі осколкові поранення, несумісні з життям.
«Він герой, який віддав за Батьківщину найцінніше, що мав, — життя. Хоча сам Сашко вважав, що нічого не встиг ще зробити, — розповідає мати захисника Інна Мефодіївна. — Був такий спокійний і розважливий, переймався сім’єю. А ще він допомагав усім, хто цього потребував. У нього був хист знімати біль у людей від різних хвороб. Багато хто в це, звісно, не вірить, але до Сашка постійно звертались по допомогу. І попрощатися з ним прийшло чимало людей, усі в нашому селі знають, де він похований».
За особисту мужність, виявлену в захисті Батьківщини, та самовіддане виконання військового обов’язку солдат Олександр Кудін нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. На жаль, посмертно…
Поховали захисника в селі Лісові Гринівці Хмельницької області. Самотніми назавжди залишилися старенька мати воїна, дві сестри та племінники Олександра.
