Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 30 вересня 2025 року Президент України присвоїв 42 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
В їхніх руках — трофейний російський танк Т-80БВ. Цей екіпаж 95-ї десантно-штурмової бригади воює на ньому вже понад рік. Для АрміяInfom танкісти розповідають все про свою роботу: про танкові бої, штурми і «розібрані» бліндажі, про себе в минулому і зараз, про взаємодію десантників і танкістів, про ставлення до нагород.
Про танковий двобій, який запам’ятався найбільше
— Одне із завдань, що запам’яталося найбільше, — це бій нашого танка проти російських, — розповідає командир трофейного панцерника Олександр. — Ми мали виїхати на позицію для стрільби прямою наводкою. Вже доїхали до позиції і в цю мить по нас із посадки почали одночасно працювати два російських танки. Ми відкотились назад, зробили декілька пострілів, зрозуміли їхню тактику. Виїхали ще раз, зробили ще один постріл і влучили. Подумали, що танків росіян там може бути і більше, ніж два. Знову відкотилися назад, дочекалися другої машини і зробили гарний гармидер для росіян. Спалили один танк. Командир танка був знищений, навідник та механік-водій втекли. Це добре запам’яталося. Раптових штурмів на нашому танку в нас було багато. «Розбирали» бліндажі та укриття росіян, багато всього знищили, зокрема й піхоти ворожої. Але найбільше нашому екіпажу сподобалося працювати танк проти танка. Це враження, які неможливо забути. Гарний момент був, як ми його знищили.
Про екіпаж та бойову машину
— Т-80БВ — машина швидка та маневрена, з м’якою підвіскою. Танк для стрімкого штурму, — каже командир. — Озброєний гарматою калібру 125 мм, кулеметом «Утес» калібру 12,7 мм та кулеметом ПКТ калібру 7,62 мм. На цьому танку ми вже понад рік. Постійно виїжджаємо працювати. Машина не підводить. Добре показує себе як в полі, так і в лісистій місцевості. Та я все-таки вважаю, що головна сила танка у злагодженому екіпажі. Під час штурму не потрібно нервувати, сваритися. Робимо все максимально спокійно. Всі розуміють серйозність ситуації, важливість діяти швидко і злагоджено. Це танк. І адреналін під час штурмів зашкалює. Якщо всі один одного слухають і чують — то все буде добре.
Наш екіпаж працює вже майже три роки разом. За цей час ніколи не було ситуації, аби ми не виїхали з будь-яких причин для виконання бойового завдання. Всі розуміють, що завдання має бути виконано і замість нас цього ніхто не зробить. У нас гарний екіпаж. До армії я був будівельником-альпіністом, механік-водій Станіслав — комбайнером, навідник Михайло — охоронцем. Та це насправді не має значення, ким ти був. Головне — ким ти став в армії, на кого вивчився і що тобі тут подобається робити. Нам у даний момент дуже подобається ця бойова машина.
Танкісти кажуть, що коли вперше сіли в танк, то трохи злякалися.
— Побачили навколо багато тумблерів, кнопок, різних індикаторів та систем. Не розуміли, як будемо з цим працювати. — розповідає Олександр. — Я боявся, що виведу з ладу цю машину. Але ми поїхали в навчальний центр, пройшли підготовку за фахом, злагодження екіпажів. Так ми все зрозуміли, опанували та осягнули. Є злагодженість та розуміння один одного, решта приходить з досвідом. Ми вже самі передаємо свій досвід новим навідникам та механікам.
Як штурмовики і танкісти працюють разом
— У нас є декілька батальйонів, до яких час від часу нас відряджають. І коли їм говорять, що їх посилили танком, то це має вигляд, ніби у них відкрилося друге дихання. Десантники набираються енергії, вони розуміють, що з ними бойова машина, яка буде їх прикривати. І вони готові йти на штурми, хоч куди виконувати бойові завдання, — каже командир танка. — Мені подобається, що наші побратими активно і позитивно ставляться до танка. Вони говорять: «Танчик є танчик. Танк працює, танкісти красені». Танкістів у десантно-штурмових батальйонах дуже поважають і це дуже приємно. Ця повага додає нам сил. Працюємо на повну котушку. Стараємося все зробити ідеально, ефективно виконати роботу. Ми самі розуміємо, що якщо діятимемо неефективно, то для чого тоді взагалі було приїжджати працювати. Виконуємо все на найвищому рівні, робимо те, що добре вміємо.
Про пройдений бойовий шлях за плечима та нагороди
— Ми багато воювали під Слов’янськом, у Долині, Довгенькому. Штурмували і зачищали від окупантів багато населених пунктів, зокрема й Ізюм, — розповідає Олександр. — Були всюди, де воювала наша бригада. Пройшли на танку «і Крим, і Рим». До Криму ми дійдемо, звичайно, це справа часу. Не любимо говорити про нагороди, але вже трохи їх отримали. Я маю відзнаки за досягнення у службі і за відвагу, механік-водій — за оборону Слов’янська, навідник — «Сталевий хрест» від генерала Залужного. На цей рахунок ми взагалі не «запарюємося». Вся наша робота — для країни, а не для нагород. Медалі — це таке, трошки металу. Головне — щоб ми могли підтримати всіх наших хлопців, які стоять зараз на передовій, щоб ми могли виконати бойове завдання на сто відсотків.
Фото і відео автора
