Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Військовий капелан — це священнослужитель, який здійснює душпастирство серед військовослужбовців Збройних Сил України, допомагає родинам захисників і цивільним громадянам, що перебувають у районах бойових дій. З початком широкомасштабного вторгнення рф до нашої держави багато представників релігійних конфесій вступили на військову службу, аби надавати моральну та духовну підтримку воїнам.
В одній з окремих бригад Сил ТрО Дніпропетровщини ми познайомились з чоловіком, котрий є помічником військового капелана. Останнього ж посада вакантна, тому командування частини планує за нагоди відправити його на навчання, аби він став військовим капеланом. Та й у підрозділі кажуть, що цей воїн має якийсь особливий підхід до побратимів: його слухають, з ним спілкуються, відкривають йому душу й разом моляться.
Це молодший сержант Руслан Шкрібляк, якому зараз 48 років. Більшу частину свого життя він присвятив будівництву, хоча за освітою педагог — працював учителем з трудового навчання та креслення в одній зі шкіл на Прикарпатті. Але будівництво це було незвичайне. Він разом із товаришами проєктував та зводив церковні храми. Таке будівництво вважається надскладним, адже елементи роботи пов’язані з деревиною, яка служить не одне століття. На рахунку Руслана чотири зведені церкви, де зараз уже проводяться богослужіння.
— За освітою я вчитель трудового навчання та креслення. Це мені вдавалося ще з дитинства. Пам’ятаю, якось, коли я з мамою їхав у громадському транспорті у Львові, чоловік похилого віку, який сидів поруч, сказав їй, що я буду служити Богові. Тоді на ці слова я усміхнувся і не звернув уваги, — розповідає молодший сержант Руслан. — Але життя розпорядилось так, що на початку 2022-го пішов захищати Україну від російської навали. У війську опанував фах військового водія. Але згодом став помічником військового капелана свого підрозділу. Основна моя місія — це молитва. Також я є товаришем та психологом для своїх побратимів, адже кожен з них стикається з емоційним вигоранням. Моє завдання — допомогти їм з цим боротися за допомогою духовного спілкування. Адже будь-який збройний конфлікт — це руйнація життя, психіки. Я намагаюсь кожному воїну пояснити, інтерпретувати всі події, які відбуваюся. Насамперед кожний український захисник має мати власну відповідь на питання: «Навіщо я тут?». Це те, що захищає нашу психіку та дозволяє не стати заручником у собі.
Руслан каже, що посада військового капелана відповідальна й дуже важлива. Тут потрібно розуміти, для чого ти в підрозділі, які проблеми у людей та не розділяти їх за конфесійною приналежністю.
— Найголовніше у війську — це людина. І дуже важливо її вберегти. Я не розділяю людей за приналежністю до тієї чи іншої церкви, і кожен може та мусить молитись тому Богу, в якого вірить. Я ж робитиму все, що від мене залежить, а після війни, обов’язково зведу храм для військових. І якщо на це воля Божа, можливо, й стану священником.
фото Віктора АНУФРІЄВА
