Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
Безпекова ситуація у Запорізькій області й надалі залишається доволі напруженою, проте повністю контрольованою Силами оборони України. Ворог ні на мить не полишає намірів прорвати оборонні позиції наших захисників, але постійно зазнає невдач. Контактних боїв тут практично немає, здебільшого тривають артилерійські дуелі, часто застосовується авіація та постійно працюють розвідувальні дрони. Ближче до лінії зіткнення час від часу ворог намагається «висунути» свою важку техніку, але тут моментально та блискавично спрацьовують українські протитанкісти.
— Ми працюємо в режимі 24/7, і в разі потреби готові завдати противнику вогневого ураження, аби не сунув носа, куди не треба, — розповідає командир роти протитанкових ракетних комплексів однієї з механізованих бригад на позивний «Сайгон». — У принципі, панцерний ворог знає, що на 90% може бути знищений українськими протитанкістами, і я не розумію їхньої логіки та мотивів — чого лізти туди, звідки уже не повернешся. Але ж нехай — ми їх завжди чекаємо.
На озброєнні протитанкових підрозділів є чимало ПТРК вітчизняного, радянського та іноземного виробництва. Один із найпотужніших та ефективних — відомий усім американський BGM-71 TOW.
— Це дійсно грізна та нищівна зброя. До неї йдуть ракети як з лазерним наведенням, так і ті, котрі керуються дротом, або, як ми називаємо — «струною», — продовжує командир роти. — Усе це устаткування кріпиться на спеціальну платформу Хамві (HMMWV — the High Mobility Multipurpose Wheeled Vehicle — високомобільний багатоцільовий колісний транспортний засіб. — Авт.). Ми пробували стаціонарно встановлювати переносні ПТРК на інші автівки, проте найбільш ефективним вони є все ж на тому транспортному засобі, для якого його й проєктували іноземні партнери. Тут, безпосередньо на Запоріжжі, маємо уже знищений танк та інші важливі цілі. Наше завдання — висунутись на рубіж, завдати вогневого ураження противнику та максимально швидко переміститись в інше місце, і вже працювати звідти. Наші головні переваги — висока мобільність, максимальна точність та вогнева ефективність. Тому багато з інструкторів, які нас готували, та й ми між собою, називаємось «спецпризначенцями артилерії».
Окрім комплексів, що зараз знаходяться на озброєнні підрозділу, ми використовували й трофейні російські ПТРК «Корнет», і нещодавно український воїн однією ракетою знищив одразу три ворожі вантажівки з боєкомплектом. Хлопця нагородили високою військовою відзнакою.
— Ви не повірите, але це був перший мій бойовий постріл, і одразу такий «джекпот», — усміхається протитанкіст Богдан. — Я взагалі бусоліст, але постійно тренуюсь з хлопцями, вивчаю усі ПТРК, які є у нас на озброєнні, і ось бачте — наука стала у пригоді. Тоді я спрацював практично миттєво, у нас була команда «вгатити» по цілях противника, як тільки їх бачиш і зможеш дістати. Я помітив, як рухається три російські вантажівки, відстань була три з гаком кілометри, і видимість хороша. Ну я й вистрелив. Ракета потрапила в одну з машин, котра перевозила боєприпаси, після детонації яких всі три автівки в колоні вибухнули. А що там, чи хто там був — можу тільки здогадуватись, але вони вже точно нам не надокучатимуть.
«Сайгон» розповідає, що більшість протитанкістів з його підрозділу навчались у Німеччині, уже є справжніми фахівцями своєї справи.
— Програма підготовки для натовських військових, взагалі, розрахована приблизно на 2-3 місяці. Наші ж військові опанували TOW за 10 днів, — продовжує офіцер. — Ба більше, іноземні інструктори були, м’яко кажучи, шоковані, як українські військовослужбовці вправно та винахідливо використовують ці протитанкові ракетні комплекси. Одразу додам, що українська «Стугна» є прекрасною альтернативою, а інколи навіть кращою, ніж інші світові аналоги. У нас вона теж є, але нею ми вражаємо більш «жирні» цілі та тримаємо її для найближчих бойових завдань.
Фото автора
