ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Ми їх кладемо пачками, а вони йдуть по тілах убитих, аби до нас дістатися — кулеметник Ігор

Life story
Прочитаєте за: 6 хв. 1 Червня 2023, 12:37

— Як по правді, то ніхто не створений для війни. Але хіба в нас, українців, нині є вибір? — риторично проголошує командир стрілецької роти сержант Анатолій Мельник. — Суть поточного моменту така, що має значення лиш те, що ти робиш: б’єшся або працюєш заради спільної перемоги, і ти «свій», якщо стоїш десь «збоку», тоді ти — «чужий».

До широкомасштабного вторгнення зс рф три чверті бійців його роти не мали військового досвіду, але більшість із них у перші ж дні лютого 2022-го зголосилися захищати країну від агресора зі зброєю в руках. За рік війни люди цілком мирних професій перетворилися на жорстких воїнів, котрі досконало опанували науку піхотного бою.

— Взяти хоча б для прикладу нашого найкращого кулеметника Ігоря Скляра, — з підкресленою повагою говорить Мельник. — До війни зброї в руках ні разу не тримав, а зараз завиграшки кладе орків з «покемона» на гранично далеких дистанціях. Хочете познайомлю?

Найкращий «покемонник» роти

Ігор Скляр має такий самий вигляд, як і його побратими: втомлене, посіріле обличчя та промерзлий, з «тріщинкою» голос, які контрастують зі свіжо набутою відпруженістю у поставі. Минулі кілька тижнів постійних надзусиль хлопці компенсують майже цілодобовим спанням, смакуючи свою «відпустку», ніби святковий торт, подарований на день народження. Вони випромінюють флюїди якоїсь незвичної ейфорії, розслабленості й водночас цілковитої зібраності та готовності щомиті схопитися за зброю.

— Важко було під Бахмутом? — запитую в найкращого кулеметника роти, солдата Ігоря Скляра. Запитання, м’яко кажучи, наївне, за місяці оборони міста-фортеці дня не було, щоб було «легко».

Солдат Скляр відповідає не відразу, його обличчям блукає умиротворена усмішка, а погляд ніби проникає крізь співрозмовника й зазирає кудись далеко за ліс, за посадки, десь далі на схід. Туди, де гримить «арта» і «мінометка», звідки три дні тому його роту вивели на відпочинок. Там — Бахмут.

— Так, важко, але ми вистояли, не здали своєї позиції, — відповідає він.

Кілька тижнів поспіль його взвод бився, окопувався, на ходу дрімав і обідав, просто стояв під пекельним вогнем противника, утримуючи свій шматок фронту. Нині ж хлопці з «відтяжкою» насолоджуються відносним похідним комфортом: сном у сухих спальниках, свіжозвареним борщем і майже ідеальною тишею (удалині гримить фронт, але для них це просто звукове тло, яке не становить загрози).

— Хлопці в моєму взводі — сила! Дарма що лиш один із нас був в АТО. Є такі, що тільки строкову проходили, але більшість тільки у 2022-му прийшли до війська, — з помітною теплотою розповідає про побратимів Ігор Скляр.

Далі він спокійно, немов перелічуючи список буденних справ, розповідає про ракетні та артилерійські обстріли, називає знищені взводом «великі» цілі, відбиті нічні атаки противника й відчайдушні удари у відповідь.

— Часом бувало дуже страшно, але ніхто не панікував, всі трималися, не тікали з позицій, — говорить він. — Було, що ракета поруч упаде чи снаряд неподалік стукне — по спині мурахи, але ми стоїмо. Кілька разів бліндаж завалювали, були травмовані й поранені, але нічого, нормально повоювали… Ми ж — незламні, принаймні стараємося такими бути, — сміється Ігор.

У посадках Херсонщини

До початку широкомасштабного вторгнення росії Ігор Скляр не мав жодного військового досвіду. Працював на невеличкому підприємстві у Дніпрі, виховував двох доньок, планували з дружиною відкрити власну справу. 24 лютого 2022 року, відправивши сім’ю за кордон, пішов у військкомат і вступив до лав ЗСУ. «Напад росіян мене розізлив, я мусив взятися за зброю, щоб зупинити їх», — пояснює Ігор свій вчинок річної давнини. Проте перед тим, як потрапити до бойової частини, він кілька місяців опановував військову науку на заході країни. Лиш здобувши фах стрільця-кулеметника, він потрапив до тепер уже рідної окремої механізованої бригади імені короля Данила.

Прийняти бойове хрещення Ігореві випало у спекотних степах Херсонщини.

— Підрозділ брав участь у боях у районі Снігурівки, що на межі Херсонської та Миколаївської областей. Комбат поставив завдання провести зачистку посадки, з якої перед тим вибили росіян, — пригадує початок своєї бойової роботи Скляр. — Завдання не видавалося складним, у посадку ми заходили кількома групами, які мали синхронно рухатися назустріч одна одній.

Свою ділянку посадки група Скляра перевірила швидко й затим вийшла на точку зустрічі. Тільки вони засвітилися на краєчку лісосмуги, як почалися прильоти артилерії противника. Ворог, вочевидь, влаштував вогневу пастку — крив великими калібрами так щільно, що годі було й голову піднести. Обстріл тривав до ночі. На щастя, під час зачистки хлопці знайшли окопи та парочку бліндажів з більш-менш пристойним перекриттям (ще й по ходу перевірили їх щодо наявності мін), у них і перечікували обстріл.

— Для мене це був, мабуть, найстрашніший момент на війні, — каже відверто Ігор. — Здавалося, що земля стала дибки, затьмаривши сонце, від потужного гуркоту позакладало вуха, в голові дзвеніло, земля без упину дрижала. Спочатку я чомусь рахував прильоти, а десь на сотні перестав. Чесно кажучи, були моменти, коли я подумки прощався з життям. Було насправді страшно, але, що цікаво, хоч більшість хлопців у нашій групі вперше потрапили під такий обстріл, ніхто не панікував.

Обстріли припинилися затемна, й лиш під покровом ночі піхота акуратно вийшла з розтрощеної посадки. На диво, ніхто не загинув, було лише кілька легко поранених, багато хто дістав незначні травми від уламків дерев та каміння й майже всі — контузії.

Пізніше, проїжджаючи біля цієї злощасної, переораної снарядами посадки, споглядаючи потрощені дерева й перетворену на сірий попіл землю, хлопці щиро дивувалися, як вони змогли там вижити.

Ігор зауважує, що на Херсонському напрямку йому не випало воювати довший час: під час першого в його житті штурму він зазнав поранення.

— Якийсь час воювалося більш-менш спокійно, взвод лише тримав оборону, але настав момент, коли нас залучили до штурмових дій. Для мене це було вперше, — уточнює солдат Скляр. — На штурм ми йшли групами по два-три бійці, та невдовзі біля мене впала міна, осколком руку зачепило й усе — закінчилося моє штурмування.

Оборона Бахмута: враження ветерана

Поранення виявилося досить серйозним, пошкоджену руку довелося лікувати понад місяць. Коли ж настав час повертатися «додому», у свою роту, бригада вже воювала під Бахмутом.

— Я зайшов на позицію в перший же день після повернення, там із подивом дізнався, що мене призначили старшим на ній. Виявилося, що я вже ветеран, до того ж власник найпотужнішої на позиції зброї — «покемона», — жартує Ігор. — У цій групі зібралися переважно молоді, ще необстріляні хлопці, але ми добре закопалися і не підпускали москалів до свого рубежу.

Розповідаючи про оборону Бахмута, Ігор пояснює, що його підрозділ воював головно на флангах лінії оборони міста, себто не в міській забудові, а в поблизьких лісах-посадках. Протягом зимово-весняного «сезону» їм доводилося відбивати й «м’ясні хвилі», й витримувати цілодобові обстріли противника.

— В цілому тут було складніше, ніж на Херсонщині, — каже він. — Ворог і «навалював» з великих калібрів значно потужніше, і піхота давила масою: орки лізуть і лізуть, а ми їх ганяємо й ганяємо, стріляємо і стріляємо, аж втомлюємося… Вигулькнуть росіяни зі своїх окопів — ми їх назад заганяємо, не даємо близько підійти. Не раз ми бачили, як вони буквально по трупах своїх солдатів ідуть в атаку, навіть на поранених не звертаючи уваги. Моторошне видовище. Ми їх кладемо пачками, а наступна хвиля знову біжить по тілах загиблих, товчуться по своїх недобитках, аби тільки до нас дістатися. Точно як зомбі з фільмів жахів. І кого там тільки не було! Уся відома наволоч — і буряти, і «вагнера», і кадирівці…

На прохання виокремити якийсь бій, що найбільше запам’ятався, Ігор знову відповідає усмішкою й зауважує, що перебування під Бахмутом — один суцільний бій, з короткими перервами на відпочинок, їду чи поповнення боєкомплекту. Тут він просто переповідає типовий день на тій ділянці фронту.

— На позиції завжди хтось спостерігає за ворогами, як тільки помітили, що вони йдуть на нас, одразу ж відкриваємо вогонь, щоб не підпустити до окопів. Б’ємо, поки не переконаємося, що вони тікають. Я зазвичай «навалюю» найбільше, — каже Ігор і пояснює своє місце в бою: — На мене покладено завдання нищити й не пускати до наших позицій ворожу піхоту. Кулемет є кулемет, у стрілецькому бою він дуже помічний, його не треба часто перезаряджати, раз спорядив собі стрічку й лупиш так, що противник у штани пудить. Дальність у ПК теж хороша, а це, скажу я вам, дуже корисно для відбиття масованих атак. Якось на наші позиції накотила величезна хвиля «вагнерів», як ми потім підрахували, співвідношення між нами було десь двадцять до одного. Ось тоді я та інші кулеметники дали їм доброго чосу: ми налагодили щільний перехресний вогонь і просто викосили «вагнерів», вони тікали, на ходу скидаючи броню, полишаючи зброю і поранених.

Ігор зазначає, що росіяни періодично міняють тактику бою, тому завжди треба очікувати від ворога несподіванок і самому постійно готувати «сюрпризи» для ворога.

— Бувало, рвоне на нас пара груп по п’ять-сім осіб, ніби як розвідка для викриття вогневих точок, відіб’ємо їх, і вже знаємо, що зараз по нас «мінометка» буде «насипати», АГСи і все дрібне, що там у них є, тому ми спокійно перечікуємо такий обстріл в укриттях, — розповідає Ігор. — Кілька разів підлітали їхні дрони, гранати скидали. Спершу ховалися від них, а потім наші хлопці навчилися їх збивати, трохи познімали з неба російських «пташок».

«Ми переможемо, тому що боремося за своє існування»

Запитую в Ігоря про те, що спонукало його, суто цивільну людину, взятися за зброю в лютому 2022-го.

— Знаєте, в мене ще від 2014 року було відчуття, що ми боремося за своє існування, — говорить Ігор Скляр. — Якщо конкретніше — за виживання своїх рідних і близьких. Ніхто з автоматом у руках не народився, але видається так, що тільки зі зброєю в руках ми збережемо себе, своїх рідних і близьких, свою країну. Треба вчитися воювати, бо якщо ми не захистимо свою країну, доведеться воювати за росію. Тому ми не маємо права на поразку, і я вірю, що ми переможемо.

Фото автора

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram
Президент підписав закон про медичне забезпечення ЗСУ за стандартами НАТО

Президент підписав закон про медичне забезпечення ЗСУ за стандартами НАТО

Сьогодні, 1 березня, Президент України Володимир Зеленський підписав закон про організацію належного рівня медичного забезпечення Збройних Сил України.

За привласнення понад 3 тонн продовольчих товарів для військових судитимуть двох ділків

За привласнення понад 3 тонн продовольчих товарів для військових судитимуть двох ділків

Судитимуть двох військових, які привласнювали та розпродавали продукти, призначені для харчування особового складу однієї з військових частин Донецької області.

Військовому рф повідомлено про підозру за жорстоке поводження з цивільними

Військовому рф повідомлено про підозру за жорстоке поводження з цивільними

За процесуального керівництва Херсонської обласної прокуратури ідентифіковано та заочно повідомлено про підозру військовослужбовцю нацгвардії рф у жорстокому поводженні із цивільним населенням (ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України).

Віцепрем’єр-міністр Чехії відвідав українських військових, які проходять лікування у Львові

Віцепрем’єр-міністр Чехії відвідав українських військових, які проходять лікування у Львові

Віцепрем’єр-міністр, міністр внутрішніх справ Чехії Віт Ракушан відвідав українських військових, які проходять лікування та реабілітацію на Львівщині.

Наші воїни показали палку зустріч українського дрона та російського танка

Наші воїни показали палку зустріч українського дрона та російського танка

Прикордонники на Лиманському напрямку уразили ворожий танк із FPV-дрона.

Рустем Умєров подякував Нідерландам за зміцнення безпеки України

Рустем Умєров подякував Нідерландам за зміцнення безпеки України

Міністр оборони України Рустем Умєров висловив особливу вдячність Прем’єр-міністру Нідерландів Марку Рютте за непохитну підтримку України у її боротьбі із російською агресією.

Захищаємо світ

00
00
00