Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
452 роки тому, 24 травня 1571 року, війська кримського хана Девлета Ґерая спалили москву. Зробити це кримським татарам вдалося завдяки тому, що московський правитель іван грозний втягнувся у тривалу загарбницьку Лівонську війну (1558–1583), яка підірвала сили держави та зрештою стала для московії фатальною.
Як передає Financial Times, міністр іноземних справ рф сергій лавров назвав царя івана грозного одним із безпосередніх «радників» владіміра путіна. Схоже, сучасний російський диктатор справді повторює шлях свого попередника.
Напад на сусідів — як сокира у власній спині
Фіаско грозного також почалося з ідеї збирання «русскіх земель» довкола москви й перших успіхів царя на цьому шляху, найбільшим з яких стало захоплення росіянами казані. Ці успіхи й посилення одноосібного режиму царської влади, яка, спираючись на опричнину, викоренила будь-яку можливість опозиції царю, переконали івана грозного у власній непереможності. Вважаючи, що руки в нього розв’язані, у січні 1558 року він напав на Лівонію, з кожним роком все більше грузнучи у цій війні за тодішній «русскій мір».
Складним становищем, в якому опинилася московія у зв’язку з бойовими діями на заході, радо скористався кримський хан Девлет Ґерай, у якого з’явився шанс сквитатися за попередні поразки. За 24 роки Лівонської війни щонайменше 21 рік позначений нападами кримських татар на московське царство. Девлет Ґерай особисто командував шістьма великими набігами (1562, 1564, 1565, 1569, 1571 та 1572 років). Ще шість нападів здійснили спадкоємці хана у 1558, 1563, 1568, 1570, 1573 та 1581 роках. Чисельність кримських татар, які мало не щороку нападали на московитів, коливалася від кількох тисяч до кількох десятків тисяч. Ці вторгнення розоряли міста і руйнували економіку московської держави, втягнутої у війну на заході.
Від терору проти власних підданців — до їхньої зради
Найуспішнішим великим походом кримських татар на московію за часів Лівонської війни стало вторгнення 1571 року. Спочатку плани Девлета Ґерая обмежувалися черговим пограбуванням та спустошенням околиць Козельська. Та й військо кримчаків не було цього разу особливо численним і налічувало близько сорока тисяч воїнів. Однак зрештою похід, який мав початково доволі скромні цілі, несподівано обернувся для кримського хана найбільшим тріумфом.
До війська кримського хана несподівано прибули шестеро московських бояр, які втомилися від страшного терору опричнини івана грозного, і готові були посприяти будь-якому іноземному володарю, який допоміг би позбутися божевільного жорстокого царя. Вони радили кримським татарам йти прямо на москву, оскільки захищати столицю немає кому — країна ослаблена епідемією чуми, а більша частина московського війська перебуває у Лівонії.
Повідомлення перебіжчиків виявились правдивими й невдовзі кримськотатарське військо безперешкодно переправилося через Оку і швидким маршем рушило у бік москви. Нечисленні опричні полки були грізною силою лише проти власних підданців царя, але надто слабкими, щоб протистояти багатотисячному війську хана. Нажаханий неочікуваним нападом, іван грозний боягузливо втік спочатку до олександрівської слободи, а звідти до ростова. Головнокомандувач князь іван бєльський спробував було контратакувати татарське військо на марші й «виїхав проти кримського царя і кримських людей», однак незабаром був поранений і вивезений до кремля. Внаслідок цього російське військо втратило рештки боєздатності.
Хтось знову підпалив москву…
Девлет Ґерай розбив ставку в селі Коломенському, його сини — на Воробйових горах, звідки відкривався гарний огляд москви. Не маючи артилерії та облогових знарядь брати місто приступом кримські татари не могли, але їм і не було це потрібно. За останні 50 років після знаменитого походу Мехмеда Ґерая у 1521 році, москва розрослася, розповзлася далеко за межі своїх укріплень, зробивши свої околиці ласою здобиччю для нападників.
Невдовзі над дахами дерев’яних будівель почали з’являтися пасма диму, вириватися з тріском високі стовпи вогню. Тиха та ясна погода, що стояла від ранку, змінилась переддощовими поривами вітру, який розніс язики полум’я по всьому місту. І хоча буревій пригнав хмари, однак рятівна злива все не починалася — лунав сухий тріск блискавок, розкотисто гуркотів грім, але дощ так і не пішов. Картина міста, що горіло під похмурою сухою грозою, була справді апокаліптичною. Здавалося, москва розплачується за вчинений 1552 року розгром Казані та за жахи та терор опричнини івана грозного.
Через злодійства й помилки влади постраждали всі москвичі
У вогні гинули не лише москвичі, а й численні мешканці передмість, які з появою кримчаків збіглися під захист московських стін. Ті, хто кинулися до північних воріт міста, створили на виході такий затор і тисняву, що давили одне одного на смерть — «у три ряди йшли по головах один одного, і верхні давили тих, які були під ними». Вітер, що посилювався, створював гарну тягу, і незабаром стовп полум’я, попелу і нестерпний жар змусили нещасних шукати порятунку в річці. Навіть хан Девлет Ґерай, який спостерігав за подіями з доволі значної відстані, змушений був дещо змістити убік свій спостережний пункт, з якого відкривався чудовий огляд величного і жахливого видовища.
За кілька годин Москва вигоріла вщент. Розчищення згарища тривало понад два місяці, місто надовго спорожніло і владі доводилося спеціально переселяти посадських людей із різних міст до столиці. За повідомленнями кримських істориків, розграбування підмосков’я та навколишніх земель тривало сорок днів, було розорено 36 російських міст. Хан Девлет Ґерай, якого стали прозивати Тахт-Алган — «той, хто взяв престол», згодом хвалився, що під час походу було винищено понад 60 тисяч гяурів, і ще стільки ж захоплено в полон.
Доля згорілої москви — вже натяк для «бункерного»
Нажаханий спаленням столиці московський цар змушений був погодитися на виплату кримському хану щорічної данини. Переможець Девлет Ґерай надіслав івану грозному знаменитий кримськотатарський ніж пічак, натякаючи, що переможений може накласти на себе руки.
До знеславленого царя хан звернувся з такими словами: «Палю і спустошую все через Казань і Хаджі-Тархан, а багатства всього світу вважаю за пилюку, сподіваючись на Божу велич. Я прийшов на тебе, спалив твоє місто, хотів твого вінця та голови, але ти не прийшов і не став проти нас, а ще хвалишся, що «Я, мовляв, московський пан!» Знущався над іваном грозним і російський політемігрант тієї доби Андрій Курбський, іменуючи царя, що сховався, «хоронякою» — тим, хто боягузливо утік і сховався від ворога, трясучись від страху за власне життя.
Спустошення московії 1571 року було жахливим і надовго закарбувалось у народній пам’яті. Невтішна доля столиці московського царства добре засвідчила, що агресивна зовнішня політика завжди обертається проти самого нападника. Однак ще страшнішими стали наслідки Лівонської війни й усієї політики царя івана грозного. Воно передувало глибокій кризі російської держави, яка опинилась внаслідок бездарної політики своїх правителів на межі загибелі.
Сучасна російська федерація стрімко повторює долю московського царства — як виявилося, президент владімір путін став здібним учнем свого історичного «радника» — царя івана грозного.
