«При всіх важких подіях в минулому я вміла розрізняти між добрими і поганими людьми, була свідома, що є добрі і погані люди в кожному народі. А тепер я почала…
Свій берет кольору морської хвилі молодший сержант Микола на псевдо «Рамзес» отримав восени минулого року за визволення Херсонщини. Він і сьогодні в строю, воює на Донеччині, обіймаючи посаду командира відділення взводу інженерних загороджень інженерно-саперної роти окремої бригади морської піхоти ВМС України.
Війна дуже суттєво змінила його плани та життя. Адже незадовго до початку широкомасштабного російського вторгнення Микола вирушив до Польщі, щоб працювати в одній із будівельних бригад. Він ледве встиг перетнути кордон та відрекомендуватися своєму новому польському роботодавцю. А вже 27 лютого повернувся додому, на Вінниччину, щоб зі зброєю в руках стати на захист України.
У такий спосіб майже після трирічної перерви повернувся до війська молодший сержант на псевдо «Рамзес». У ті найтрагічніші в історії України часи кінця лютого минулого року багато хто виїжджав з нашої країни, рятуючи своїх дітей та літніх батьків від війни, а 24-річний чоловік Микола навпаки повертався додому, на війну…
Він лише одну ніч провів вдома — побачив маму, перевів подих — і вже наступного дня добровільно прибув до військкомату. Його порив був почутий, і вже того ж дня, 28 лютого, Микола обійняв посаду командира відділення взводу інженерних загороджень інженерно-саперної роти окремої бригади морської піхоти ВМС та вирушив на Одещину.
— Можна сказати, що з посадою мені пощастило. Адже, проходячи півторарічну строкову службу з 2017-го по 2019 рік, я був саме командиром відділення інженерно-саперного взводу. Звісно, я зрадів тому, що в подальшому моя служба знов буде пов’язана саме з інженерним забезпеченням. Адже ця справа вже була мені добре знайома, — згадав командир відділення.
А далі почалися бойові будні. Спочатку він перебував у тилу, на Одещині, де військові інженери-морпіхи інтенсивно займалися бойовою підготовкою та встановлювали мінно-вибухові загородження на Чорноморському узбережжі з метою недопущення висадки й прориву ворожого десанту, несучи службу на відповідних спостережних постах.
На початку серпня Миколу та інших морпіхів у кількості 12 осіб відрядили до одного з навчальних центрів для підвищення кваліфікації, де впродовж майже місяця вони щодня працювали в полях, ретельно вивчаючи принцип роботи протитанкових, протипіхотних та протикорабельних мін та відпрацьовуючи практичні питання щодо мінування й розмінування місцевості.
А вже наприкінці того ж місяця вони звідти одразу вирушили на південний фронт.
— Я завжди кажу своїм побратимам, щоб вони не лише покладалися на міношукач, а й завжди уважно дивилися під ноги. Ви ж знаєте, наша робота вимагає максимум концентрації та не вибачає помилок. Холодний піт у нас, звісно, виступає. Адже у фізичному та психологічному сенсі нам завжди доводиться витримувати дуже важкі навантаження. І, крім наявності мін, додатково небезпеку становить і сам факт виконання завдань на відстані безпосереднього зіткнення з противником, — каже молодший сержант Микола.
Командир відділення взводу інженерних загороджень «Рамзес» не рахував ворожих мін, яких знешкодив, але кожного разу, пророблюючи проходи в мінних полях та працюючи під прикриттям групи морських піхотинців, він убезпечував їх від підриву на мінах і прокладав шлях до подальшого просування з метою визволення Херсонщини.
Не завжди все виходило гладко. Війна — це війна. Її перебіг не спрогнозуєш і не зрежисуєш. Ворог теж не дрімав, ретельно маскуючись у лісосмугах та полюючи на наших саперів-морпіхів. Було й таке, що рашисти відкривали по наших хлопцях вогонь ще на під’їзді до визначених ділянок. Неодноразово, пророблюючи проходи в мінних полях, доводилося працювати і під ворожими артилерійськими обстрілами, внаслідок чого зазнавав втрат і підрозділ, де служить «Рамзес».
І все-таки вони дочекалися щасливого та переломного для них листопада минулого року.
— Так, усі дуже чекали того дня, коли ми врешті-решт підемо в наступ. Ми готувалися до бою, хвилювалися. За отриманою командою вирушили вперед, на Херсон. Я їхав у машині, що рушила на чолі колони, дорогою здійснюючи розмінування місцевості. Зупинилися в одному із сіл за кілька десятків кілометрів від обласного центру. А наступного дня вже отримали наказ вирушати на Донеччину, — згадав про доленосні осінні події минулого року морпіх Микола.
Вже понад пів року він перебуває на цьому надважкому напрямку російсько-української війни. Поруч — його бойові побратими-морпіхи, а попереду — ворог, який постійно намагається прорватися вперед з метою виходу на адміністративні кордони Донецької області.
За словами Миколи, виходячи з оперативної ситуації, на сході зазнав змін і обсяг завдань, які доводиться виконувати інженерно-саперному підрозділу.
— Приміром, якщо на півдні ми постійно здійснювали контрнаступальні дії, то тут переважно тримаємо оборону. Тож і головний наголос робимо не на розмінуванні місцевості, а на зведенні й облаштуванні фортифікаційних споруд, які є міцним заслоном на шляху просування російських загарбників. Такі заходи є запобіжними та конче потрібними, але тимчасовими. І ми, безперечно, з нетерпінням чекаємо на наш контрнаступ, з початком якого повернемося й до виконання притаманного для нас завдання щодо розмінування місцевості, — переконаний молодший сержант Микола.
Він ще точно не вирішив, чим займатиметься після перемоги над ворогом. З одного боку, хлопець з 12 років звик заробляти гроші своїми руками, працюючи у будівельних бригадах. А з іншого, за понад рік війни він, як кажуть, душею прикипів до військової служби, до свого підрозділу та до своєї елітної бригади морської піхоти, служити в якій для нього є й великою честю, й важким чоловічим випробуванням на стійкість та фізичну витривалість.
Серед першочергових мирних планів молодшого сержанта — одруження з нареченою Анастасією. Відповідну пропозицію він їй вже нещодавно зробив. Вона погодилася, а от весілля планують відсвяткувати вже після війни.
На знімках: молодший сержант Микола на псевдо «Рамзес»
Фото з власного архіву Миколи
@armyinformcomua
У ніч на 14 листопада російські війська атакували Київ, внаслідок чого загинула людина і щонайменше 24 осіб — травмовані.
Минулої доби відбулося 157 бойових зіткнень. Сили оборони спрямовують зусилля на зрив виконання російськими загарбниками планів наступу та виснаження їхнього бойового потенціалу.
За минулу добу російські загарбники втратили 1040 військових вбитими та пораненими.
Як бійці 2-го батальйону безпілотних систем «Інквізиція» 59-ї штурмової бригади імені Якова Гандзюка Сил безпілотних систем уражають ворога ударними БПЛА «Булава» і розвідують його тил БПЛА «Лелека».
Одразу 21 ворожий штурмовик були узяті в полони бійцями Сил оборони України в смузі оборони бригад 1-го корпусу НГУ «Азов» на Добропільському і Костянтинівському напрямках.
На передовій стоїть питання захисту техніки від дронів. Ворожі «пташки» несуть небезпеку, але українські майстри-винахідники знайшли ефективне рішення: додатковий сітковий захист.
від 21000 до 120000 грн
Вся Україна
43-тя окрема артилерійська бригада ім. Тараса Трясила
від 23500 до 58500 грн
Кам'янка-Бузька
Військова частина А4623
від 20000 до 120000 грн
Львів, Львівська область
«При всіх важких подіях в минулому я вміла розрізняти між добрими і поганими людьми, була свідома, що є добрі і погані люди в кожному народі. А тепер я почала…