У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
От чого ми ще не проводили в межах нашого циклу публікацій «Листівка з фронту», так це не робили аналіз за професійною ознакою. Були нашими співбесідниками і ІТішники, і підприємці, і учорашні студенти. Але, напевно, найбільше героїв наших розповідей працювали в цивільному житті в найкреативнішій з усіх можливих професій — будівельниками! Така вже суть українського чоловіка, що будувати йому подобається більше, аніж руйнувати. Але руйнівників він не любить і може так вперіщити своєю деміургівською долонею тому, хто спокусився зруйнувати ним збудоване, що руйнівник з досвітловою швидкістю вилетить з лаптів.
Власне, наш сьогоднішній співбесідник Ігор — саме з таких. Уродженець Львівщини, з села, що лише за шість кілометрів від кордону з Польщею. Він із тих порядних газдів, які, згуртувавши бригаду таких же майстровитих і рукастих хлопців, їдуть у великі міста заробляти кошти на будівництві. На будові його із побратимами застало широкомасштабне російське вторгнення.
— Ми були в Києві, працювали з хлопцями на будівництві. Десь о пів на п’яту ми прокинулись від вибухів. Поки розбиралися, що коїться, прозвучав перший сигнал повітряної тривоги. І мені подзвонив кум, який сказав, що московія на нас напала. Ми вирішили збиратися і їхати на Львів. Бо в області прописані й там же треба з’явитися у військкомат, — розповідає Ігор.
Воїн тупочеться біля остову бойової машини десанту, на плямистому камуфльованому боці якої явно видно латинську літеру «зет». Замість башти у БМД шикарна «розочка». Створюється враження, що бойова машина розкрилася з середини.
— То окупанти, коли втікали, багато такого полишали. Вона ціліша була, але наші хлопці вже поскручували з неї всякі прилади і запчастини, які можна було в роботу пустити, — пояснює Ігор і рухом долоні поправляє шикарну густу бороду.
До слова, від цього елементу зовнішнього вигляду воїн і отримав свій позивний «Борода». Каже, що підстригає її таким чином, аби було зручно защібати ремінці шолому. А взимку було навіть тепліше…
Повертаємось до теми, як він опинився у бригаді тероборони, і чи не було спокуси «прогуляти» службу у війську, адже Ігор не служив навіть строкову?!
— Слухайте, ну а якщо усі побіжать, то хто буде битися за державу? — із викликом відповідає наш співбесідник. — Мене не так виховували!
А до бригади територіальної оборони учорашній будівельник Ігор потрапив… по кумівству. Сарказм, звісно. Річ у тім, що в ТЦК та СП насамперед відбирали тих, хто мав досвід участі в АТО/ООС, або бодай служив у війську. Усім, хто армійського минулого не мав, рекомендували зачекати. А от у одному з батальйонів окремої бригади Сил ТрО, яка тоді екстрено формувалась на Львівщині, людей брали охоче. Ігор подзвонив куму, який вже був там, ну і пішов за ним слідом.
— Уявіть собі, що зібралося декілька сотень чоловіків, які до цього про армію мали тільки уяву з фільмів та книжок. Довелося вчитися буквально усьому. По дещицях. Займалися на полігоні. Вивчали стрілецьку зброю. Іншої ж ще не було. Вчилися стояти на блокпостах, — саме так пригадує перший досвід у ТрО Ігор. — Ну а потім поїхали на Донеччину. Спочатку думали, що нас на Волинь відправлять, сторожити кордон від лукашистів. Але коли вже Київ проїхали і далі рушили, то сумніви розвіялись. Їдемо на фронт.
Запитуємо, що найбільше шокувало в контексті перших боїв та обстрілів. Виявляється, найважче звикнути до авіанальотів ворожої авіації. Усе решта, зі слів нашого співбесідника, терпимо.
— Коли ворожі артилеристи намагаються в нас влучити, а ми сидимо в укритті, то повторюємо мантру: слава криворукому москалеві! І це спрацьовує. Ворожі снаряди летять десь не в нас. Без гумору і сміху на війні не можна. Інакше з глузду з’їдеш, — з усмішкою каже Ігор «Борода».
Але свій перший стрілецький бій з окупантами він пам’ятає до дрібниць. Каже, що ворожі піхотинці намагались зняти наші мінні загородження. Тероборонівці натомість мали цьому завадити. Їх та ворога розділяли 50 метрів. Наші воїни відкрили вогонь. Згодом по квадрату, де вовтузився ворог, відкрила вогонь арта.
— Бачили ми їх різних. І «вагнерівських» зеків. І мобілізованих. Останні особливо кумедні — понапиваються у своїх окопах і волають пісні. Хоча це все відносно — недооцінювати противника не можна. Це хибна стратегія, —каже воїн. — Це я завжди кажу своїм підлеглим!
Відзначимо, що за рік часу людина, яка абсолютно не мала військового досвіду, «прокачала» свої знання та уміння в цій царині настільки, що «Бороду» призначили командиром відділення. Командування підрозділу каже, що чоловік має хорошу вдачу та природну розсудливість, яка допомагає оптимально організовувати бойову роботу відділення.
— Хочу подякувати колегам-десантникам, з якими ми один час ділили позиції. І за період спільного виконання завдань я перейняв чимало професійних прийомів як щодо організації бойової роботи, так і у сфері командування підлеглими. Наші десантники люті бійці й справжні профі. Було честь у них повчитися військовій науці, — каже Ігор. — Ну і земляки розуміють обсяг моєї відповідальності та компетенцій. Тому допомагають, і стосунки у нас в колективі дружні. Мотивація воювати є.
Нині воїнів почали потрохи відпускати додому в десятиденні відпустки. Сам Ігор до рідних ще не їздив. Хоч у селі чекають батьки, дружина, діти. А от дехто з його підлеглих уже додому вирушив.
У березні «Бороду» та ще декількох воїнів бригади було нагороджено відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий Хрест» за мужні дії під час визволення Харківщини. Ігор надзвичайно цим пишається. Каже, що це дуже почесно отримати нагороду від генерала Валерія Залужного.
Нашу перемогу Ігор «Борода» уявляє, як і переважна більшість воїнів — вільні від окупантів Донеччина, Луганщина та повернутий Крим.
— Уявіть, скільки роботи буде для будівельників. Скільки всього треба буде відновлювати, або заново зводити! Скучив я за мирною працею, — зітхає Ігор і поправляє броню та автомат. — Та спершу ворога проженемо!
Відео Віктор Біщук
