Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Навесні 2022-го, коли вертолітник Михайло Заремба летів над рідною Львівщиною, йому з усією силою в небо махало все село… Двоє синів тоді гордо хвалились друзям: «Це наш тато! Він — справжній Герой!»
Сьогодні двоє синів Михайла сидять біля могили батька. Рік тому його вертоліт був збитий ворожою ракетою під час виконання надскладного завдання зі звільнення острова Зміїний. Сини знають, що їхній тато – справжній Герой. Проте дитяче запитання: «А якщо він знав про небезпеку, то чому полетів туди?» — викликає сльози у всіх, хто знав чоловіка…
Михайло був вертолітником досвідченим — понад 1000 годин нальоту, участь в АТО/ООС, миротворчих місіях. Незадовго до 24 лютого брав участь у навчаннях в Англії. З перших днів вторгнення чоловік, як і усі його колеги, прийняв бій. Літав майже щоденно.
— Коли я побачила його в березні, була шокована від того, наскільки Михайло змінився. Минуло ж зовсім небагато часу. Настільки схуднув, змучився… — каже дружина Михайла. — Найбільше підкошували навіть не ночівлі в полі чи ракетні удари, а втрата друзів. Було чимало ситуацій, які могли стати останніми, але до певного часу Михайлові щастило… Чоловік вірив у перемогу, хоч і попереджав, що війна не закінчиться так швидко, як того хотілося б. Казав, як будуватимемо власний будинок, обов’язково варто продумати потужний бункер, бо з такими сусідами спокою може не бути довго…
Дружина Михайла пригадує, що зранку 7 травня чоловік просто відправив коротке повідомлення, побажав гарного дня, написав, що все добре, що скоро вилітатимуть.. Абсолютно звичне банальне смс. Жодного передчуття, що воно стане останнім, не було.
— Того дня ми з батьком чоловіка обирали велосипед старшому синові. А я звикла радитись із приводу таких покупок. Уперше занепокоїлась, коли почала скидати йому фотографії велосипедів і не було жодної реакції. Він ніколи надовго не пропадав. Завжди знаходив час набрати, хоч на кілька секунд. Я ж і дня не прожила б без звісточки… Цілий день намагалась додзвонитись, писала, почала шукати контакти екіпажу. Стало страшно, як ніколи в житті. Увечері сказали, що вертоліт підбили, але хтось міг залишитись живим… Надія залишалась, аж поки на третій день не вдалось забрати тіло Михайла. Коли дізналась про загибель чоловіка, дітки були поруч, тому вони знають правду, приховувати щось від них не було жодного сенсу.
Побратими Михайла подали петицію, аби майору Зарембі присвоїли звання Героя України. Вони переконані, що він заслуговує того, як ніхто інший. Петиція набрала 25 тисяч голосів.
— Насправді дуже важко самій. Дуже, — відверто каже Наталя. — У мене двоє хлопців, їм потрібен тато. Кожного дня ми згадуємо його, дивимось відео, фотографії… Михайло був для них беззаперечним авторитетом. Батьки Михайла розбиті горем. Важко повірити, змиритись, я і сама досі чекаю, що це якийсь нестерпний сон… Проте, якби мене хтось запитав, чи обрала я б той самий шлях багато років тому? Сто відсотків!
