Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
АрміяInform продовжує розповідати історії людей, які з початку російського вторгнення пішли на захист нашої держави. Цього разу йдеться про офіцера однієї з бригад ЗСУ Сергія.
У боях на якому напрямку йому довелося брати участь? Як змінилася армія з 2014 року? Та що офіцер каже, звертаючись до чоловіків, які ще досі не у війську? Про це у нашому матеріалі.
«Чинний депутат міської ради однієї з територіальних громад на Вінниччині»
— У 2011 році я закінчив навчання на військовій кафедрі та отримав звання молодшого лейтенанта. А в Збройних Силах України опинився у 2014 році, коли мене мобілізували. Після демобілізації певний час займався бізнесом. Нині я чинний депутат міської ради однієї з територіальних громад на Вінниччині, — розповідає Сергій.
За його словами, рідні офіцера у 2015 році якийсь час не знали, що він виконує завдання в районі АТО:
— Десь з пів року не казав про це. Рідні думали, що я в пункті постійної дислокації, у тилу… Взагалі, ті хлопці, які не розповідають рідним, що знаходяться в районі виконання бойових завдань, просто стараються не хвилювати батьків і близьких. Це піклування про свою родину.
Сергій порівнює нашу армію зразка 2014 та 2023 років.
— Змінилося, звісно, багато: підвищився рівень командування, комунікацій, забезпечення. Та й технічно військо покращилося. Наприклад, зараз можлива аеророзвідка і трансляція того, що відбувається на певній ділянці, і можлива передача цього будь-куди… Також командир має можливість керувати боєм у реальному часі та ухвалювати рішення, які потребують оперативного планування. Звісно, що й нам самим треба постійно вчитися, вдосконалюватись, — наголошує військовий.
«Противник був від нас буквально через дорогу»
Офіцер додає, що після 24 лютого 2022 року до війська приходять різні за професіями люди, та єдині за переконаннями боронити Україну:
— Є й ті, хто ще не служив до цього в армії… Ті, хто прийшов з першого дня вторгнення, дуже вмотивовані. І з такими воїнами, звісно, ми переможемо.
Запитую у Сергія про його участь у бойових діях після початку широкомасштабного вторгнення.
— Нашому підрозділу довелось схрестити мечі з російською морською піхотою. Це були контактні бої, на дуже близькій відстані — у районі Вугледара на Донеччині… Спочатку наші позиції були у полях. Але потім довелося брати участь і у вуличних боях, коли противник був від нас буквально через дорогу, — згадує офіцер.
Розмова заходить про чоловіків, які ще не вирішили, чи йти до лав ЗСУ.
— Моя мотиваційна промова до хлопців, які ще вагаються, буде простою: маємо бути патріотами. Звісно, треба зважати на свої сили й можливості. Але якщо чоловік має бажання йти служити, то — ласкаво просимо до Збройних Сил України. Держава — це не лише територія, це громадяни, які її боронять, — каже офіцер.
Фото Дмитра Юрченка
