«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Директор Дніпровської автошколи, що у місті Києві, Дмитро Шведов з перших днів російського вторгнення став на захист рідної землі. Вперше я зустрівся з ним влітку 2014-го, коли він на власному авто привіз до моїх друзів-волонтерів кілька бензопил, декілька ящиків тушкованки, які за кілька днів були доставлені в район проведення антитерористичної операції. «Мій друг сьогодні там служить і попросив допомогти чим можу», — прокоментував свій вчинок чоловік.
Так склалися обставини, що за дев’ять років, що минули відтоді, ми бачилися всього кілька разів. А оце нещодавно випадково зустрілися і після взаємних привітань та дружніх обіймів Дмитро запропонував продовжити розмову за філіжанкою кави. Я погодився. Результатом зустрічі й стало це інтерв’ю.
— Коли і звідки ти дізнався про напад московитів на Україну?
— Як і абсолютна більшість громадян України — з новин. Уже потім зрозумів, що путін своїми діями скопіював Гітлера зразка 1941 року: війська вермахту теж вдерлися на нашу землю рано вранці. Приблизно в той же час. Я зі своєю родиною проживаю в Пуховці — селищі неподалік столиці. Після почутої новини відразу поїхав на роботу. Там тільки і розмов було про агресію. Переповісти їх зміст через експресивну лексику стосовно росіян не можу. Скажу лише, що з мого дозволу майже всі працівники СТК залишили його, роз’їхавшись по домівках.
Ми організували цілодобову охорону. Навіть дитячі ліжка поставили, там декілька тижнів жили працівники зі своїми дітьми, які не мали змоги виїхати з Києва. У своїх домівках було небезпечно залишатися.
Наступного дня я пішов у селищну раду і попросився до територіальної оборони, маючи при собі «травмат». Спочатку несли службу хто в чому і хто з чим, а потім отримали автомат Калашникова, камуфляж та бронежилет.
— Які завдання були покладені на тебе і твоїх колег?
— Ми патрулювали вулиці, несли службу на блокпостах. Чи було лячно? Я б не сказав: неподалік перебували підрозділи 72-ї окремої механізованої бригади зі складу Збройних Сил, озброєні не лише «калашами», і це додавало впевненості, хоча ми знали, що від москалів нас віддаляють якихось 1,5-2 кілометри.
Для російської орди головним завданням було увірватися у Київ і, поваливши легітимну владу, провести «референдум» — на кшталт тих «волевиявлень», що були в Донецьку й Луганську. Ну а після них, зважаючи на їх «результати», посадити у крісло Президента якогось свого гауляйтера. Тому, окрім батальйонно-тактичних груп російської регулярної російської армії, вся місцевість кишіла диверсійно-розвідувальними групами, агентами, які знаками помічали об’єкти критичної інфраструктури, будівлі армійських частин тощо.
— Ти особисто бачив хоча б одного з цих диверсантів?
— Як я міг їх не бачити, коли разом зі своїми хлопцями затримував цих «орлів»? Серед них були і росіяни, і українці. ДРГ налічували переважно жителів Донеччини і Луганщини. Зважаючи на перебіг затримань, можу сказати, що вони були доволі непогано підготовлені. У ті дні пригадалася книга Богомолова «У серпні 44-го» про офіцерів СМЕРШу, які вираховували німецьких диверсантів. Ми, звичайно, не смершівці (усміхається), але дещо зуміли зробити.
Ті, хто позначав об’єкти, дуже рідко чинили опір, а ось члени диверсійно-розвідувальних груп, розуміючи, що на них чекає після затримання, часто відстрілювалися. Не скажу, що ми знешкодили всіх цих покидьків, але все ж, сподіваюсь, ми робили корисну справу.
Пухівку і Київ розділяють всього 12 кілометрів. Москалі, як я вже казав, перебували біля селища за якихось 1,5-2 кілометри. Отже, до міста їм було рукою подати, і ми знали, що вони можуть будь-якої миті отримати наказ йти на столицю. Тож ставили на найнебезпечніших ділянках протитанкові «їжаки», перекопували дороги, щоб їхня техніка не могла пройти.
— А що ти робив на Чернігівщині?
— Ми стояли на блокпостах вздовж автотраси, забезпечуючи евакуацію жителів цього регіону. Також зупиняли автомобілі й перевіряли документи у пасажирів. Були випадки, коли затримували підозрілих осіб, передаючи їх у руки компетентних органів. Серед них, до речі, були і священники УПЦ МП…
— Москалі досить швидко дісталися Київщини, але ще швидше втікали звідси. Я знаю, що сьогодні ти перебуваєш у складі Добровільного формування територіальної громади Деснянського району міста Києва. Які завдання виконуєте?
— Різні. Зокрема, чергуємо у визначених місцях, виконуємо завдання, пов’язані з охороною і обороною тих чи інших об’єктів, важливих для забезпечення життєдіяльності міста. Вибачте, але є завдання, про які я не уповноважений розповідати…
— До вашого ДФТГ багато входить людей?
— Минулого року було більше, а на сьогодні кілька сотень. Нашим командиром є полковник запасу Передерій Валерій Іванович — «афганець», людина з колосальним бойовим досвідом, голова Спілки ветеранів-афганців Деснянського району столиці. Серед нас вистачає і учасників антитерористичної операції, які теж понюхали пороху.
— Як сім’я поставилася до такого твого рішення?
— Досить спокійно, знаючи, що коли я щось вирішив, то рішень не змінюю. Не знаю, як хто поставиться до цього зізнання, але до територіальної оборони Пухівки я записався з єдиною метою — захистити своїх дітей. Їх у мене троє: доньки Даніела і Єва, а також син Савелій і дружина Наталія. У найнебезпечніші дні вони виїхали до Кременчука, провівши там два тижні. І повернулися. Наталя сказала, що нікуди більше не поїде.
— Скоро виповниться півтора року, як в Україні оголошено воєнний стан. Як за таких умов живеться, працюється твоїм колегам з РСТК?
— Так, як і іншим киянам. Молимо Господа Бога, щоб наша столиця, вся Україна перестали бути мішенями для ворога.
— Сьогодні багато працівників нашого Товариства зі зброєю в руках захищають Україну на україно-російському фронті. Твоїх колег по Дніпровському СТК серед них немає?
— Є. Наприклад, інструктор з водіння Олег Сарнавський воює на Т-72, викладач Правил дорожнього руху Володимир Кульбака теж у Збройних Силах, а Сергій Третяк разом зі мною у ДФТГ.
— Українському війську допомогу не надавали?
— Ми, якщо можна так висловитись, опікуємось технічним забезпеченням 112-ї бригади територіальної оборони. Свого часу вона побувала в одній з найгарячіших точок і практично вся її автомобільна техніка була виведена з ладу. На прохання комбрига ми відновили її і доставили до місця дислокації підрозділів. За можливості забезпечуємо хлопців і запчастинами до автомобілів, шинами. За допомогою одного з благодійних фондів придбали навіть БПЛА, за що почули багато вдячних слів від бійців і командирів: він, як вони сказали, є для них і очима, і вухами
— Охочих опанувати водійське ремесло вистачає? З якими результатами закінчили минулий рік?
— Колектив працює стабільно, виконуючи свої статутні завдання. Незважаючи на той факт, що у 2022 році з відомих причин столицю залишили сотні тисяч киян, слухачів вистачало і близько 400 киян пройшли до нас на навчання. Не забули ми і про своє основне завдання — військово-патріотичне виховання підростаючого покоління. Так, під час «Уроків для майбутніх солдатів» наші вихованці вчаться поводженню з автоматами Калашникова. Зокрема, розбирають і збирають зброю, споряджають автоматні магазини, набуваючи навичок, які можуть їм знадобитися на війні. У 2022 році спільно з Управлінням освіти Деснянського району провели змагання зі стрільби «Влучний стрілець» серед учнівської молоді Деснянського району.
