Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Рівно рік тому, 25 березня 2022 року, до складу Збройних Сил України увійшов білоруський батальйон імені Кастуся Калиновського, а його бійці під канонаду російських обстрілів склали в Києві присягу на вірність своєму народові й батьківщині. Цю дату було обрано не випадково: саме 25 березня 1918 року Рада Білоруської Народної Республіки прийняла Третю Статутну грамоту, якою проголосила незалежність білоруської держави.
Відтоді вільні білоруси в усьому світі відзначають національне свято — День Волі. На жаль, на власній батьківщині вільно й відкрито відсвяткувати 105-ту річницю проголошення незалежності білоруси не можуть: їхня країна перебуває під владою підвладного росії самопроголошеного президента, режим якого переслідує й викорінює будь-які прояви національної свідомості.
В історії білоруського народу Третя Статутна грамота посідає те саме місце, що й Четвертий Універсал в історії української нації. Саме тоді, революційного 1918 року, майже одночасно з модерною української державою народилась новітня білоруська республіка.
Україна прихильно сприйняла появу незалежної білоруської держави, розпочавши доброзичливий діалог щодо врегулювання питань з визначення лінії кордону між країнами, який пропонувалося встановити «на основі етнографічного розселення обох народів» з урахуванням у разі потреби економічної та географічної доцільності.
Важливим було сприяння Києва й у справі міжнародного визнання Білоруської Народної Республіки. Саме тому Рада БНР, як революційний білоруський парламент, уже наступного дня після проголошення незалежності сформувала дипломатичну делегацію для налагодження діалогу з Україною.
10 квітня 1918 року український уряд розглянув питання щодо налагодження діалогу з представниками білоруської держави та її офіційного визнання. В урядовій постанові зазначалось, що офіційний Київ готовий сприяти утвердженню білоруської незалежності. У протоколі засідання зазначено: «Доручити Міністерству закордонних справ відповісти білоруській делегації, що Рада Народних Міністрів принципіально нічого не має проти прохання Білоруської Народної Республіки незалежною і буде вживати заходів до переведення цієї справи в життя законним шляхом».
Більш емоційними були тогочасні українські лідери думок, які щиро вітали проголошення незалежності БНР. У передовій статті в газеті «Народна Воля» плідний публіцист Сергій Єфремов писав: «Віримо, що ніколи і ніщо не порве тих дружніх і сердечних зв’язків, які раз-у-раз були між Україною та Білоруссю. І в цій вірі з щирого серця кличемо: хай живе, росте, процвітає й пишається вільна і незалежна Народня Республіка Білоруська!».
Нині відповіддю на ці слова щирої прихильності є подвиг бійців полку імені Кастуся Калиновського. Захищаючи нині у складі ЗСУ від російських загарбників Україну, білоруські воїни виборюють також незалежність власної держави. Відзначаючи День Волі, вони наголошують: «Ми з гордістю вважаємо себе спадкоємцями тих, хто понад сто років тому під окупацією проголосив незалежну Білорусь. Хто заявив, що білоруси можуть і повинні мати власну державу».
