Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть…
Рівно рік тому, 25 березня 2022 року, до складу Збройних Сил України увійшов білоруський батальйон імені Кастуся Калиновського, а його бійці під канонаду російських обстрілів склали в Києві присягу на вірність своєму народові й батьківщині. Цю дату було обрано не випадково: саме 25 березня 1918 року Рада Білоруської Народної Республіки прийняла Третю Статутну грамоту, якою проголосила незалежність білоруської держави.
Відтоді вільні білоруси в усьому світі відзначають національне свято — День Волі. На жаль, на власній батьківщині вільно й відкрито відсвяткувати 105-ту річницю проголошення незалежності білоруси не можуть: їхня країна перебуває під владою підвладного росії самопроголошеного президента, режим якого переслідує й викорінює будь-які прояви національної свідомості.
В історії білоруського народу Третя Статутна грамота посідає те саме місце, що й Четвертий Універсал в історії української нації. Саме тоді, революційного 1918 року, майже одночасно з модерною української державою народилась новітня білоруська республіка.
Україна прихильно сприйняла появу незалежної білоруської держави, розпочавши доброзичливий діалог щодо врегулювання питань з визначення лінії кордону між країнами, який пропонувалося встановити «на основі етнографічного розселення обох народів» з урахуванням у разі потреби економічної та географічної доцільності.
Важливим було сприяння Києва й у справі міжнародного визнання Білоруської Народної Республіки. Саме тому Рада БНР, як революційний білоруський парламент, уже наступного дня після проголошення незалежності сформувала дипломатичну делегацію для налагодження діалогу з Україною.
10 квітня 1918 року український уряд розглянув питання щодо налагодження діалогу з представниками білоруської держави та її офіційного визнання. В урядовій постанові зазначалось, що офіційний Київ готовий сприяти утвердженню білоруської незалежності. У протоколі засідання зазначено: «Доручити Міністерству закордонних справ відповісти білоруській делегації, що Рада Народних Міністрів принципіально нічого не має проти прохання Білоруської Народної Республіки незалежною і буде вживати заходів до переведення цієї справи в життя законним шляхом».
Більш емоційними були тогочасні українські лідери думок, які щиро вітали проголошення незалежності БНР. У передовій статті в газеті «Народна Воля» плідний публіцист Сергій Єфремов писав: «Віримо, що ніколи і ніщо не порве тих дружніх і сердечних зв’язків, які раз-у-раз були між Україною та Білоруссю. І в цій вірі з щирого серця кличемо: хай живе, росте, процвітає й пишається вільна і незалежна Народня Республіка Білоруська!».
Нині відповіддю на ці слова щирої прихильності є подвиг бійців полку імені Кастуся Калиновського. Захищаючи нині у складі ЗСУ від російських загарбників Україну, білоруські воїни виборюють також незалежність власної держави. Відзначаючи День Волі, вони наголошують: «Ми з гордістю вважаємо себе спадкоємцями тих, хто понад сто років тому під окупацією проголосив незалежну Білорусь. Хто заявив, що білоруси можуть і повинні мати власну державу».
